1. Повсякденна робота з фізичного виховання у дошкільних навчальних закладах – основа забезпечення рухового режиму дітей

Руховий режим – це комплекс засобів фізичної культури, який використовується в педагогічному процесі дошкільного закладу в певному обсязі й послідовності [11,10]. Він є основою системи фізичного виховання.

Правильна організація фізичного виховання дітей в повсякденному житті забезпечує активізацію рухового режиму, необхідного для здорового фізичного стану дитини і її психіки на протязі дня.

Руховий режим є невід’ємною частиною загального режиму з урахуванням періодизації основних гігієнічних процесів, а також змін у працездатності дітей, активності їхньої діяльності протягом дня. При активному руховому режимі передбачається регулярне підвищення фізичних навантажень протягом дня, підтримується оптимальна збудливість нервової системи, виникає стабільне відчуття фізичної бадьорості. Тільки режим, насичений різноманітними засобами, може забезпечити повний розквіт у дітей функціональних можливостей у руховій діяльності.

Комплексне використання засобів фізичного виховання, характерне для активного рухового режиму, дає позитивні наслідки для формування правильної постави в дитини. Чергування різноманітної за характером діяльності дітей сприяє профілактиці перевтоми нервової системи, підтримання життєрадісного настрою та оптимальної працездатності організму.

Завдання створення всіх необхідних умов для того, щоб діти росли фізично здоровими, міцними є одним з найважливіших. Правильно організований руховий режим у дошкільному навчальному закладі повинен забезпечувати повноцінний фізичний розвиток дітей. Важливо, щоб він сприяв не тільки здійсненню специфічних завдань фізичного виховання, а й розумовому, моральному й естетичному вихованню. Активна рухова діяльність для підростаючого організму має особливе значення як фактор, який сприяє розвитку та вихованню особистості дитини в цілому.

Рухову активність дітей можна умовно розподілити на цілеспрямовану та довільну (самостійну). Виконання фізичних вправ під керівництвом вихователя під час занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор та ін. є цілеспрямованою руховою активністю. Обсяг її в основному обумовлено програмою та встановленими методичними вимогами до організаційних форм з фізичного виховання дітей кожної вікової групи. Вона повинна становити не менше 1,5-2 годин на добу з урахуванням раціонального розподілу їх у режимі дитячого садка.

До довільної рухової активності відносять самостійні ігри (в основному під час прогулянок), виконання фізичних вправ, різні пересування, коли діти вільні від занять або у зв’язку з самообслуговуванням і т.д.

Основу для успішного оволодіння руховими навичками дитина отримує на систематичних фізкультурних заняттях. Але удосконалення, стійкість набутих навичок та застосування їх дитиною в різних умовах життя не можуть здійснюватися шляхом лише одних занять. Щоб дати можливість дітям самим вправлятися в своїй діяльності і застосовувати самостійно навички, вихователь на протязі дня обов'язково передбачає час для різноманітних рухливих ігор, індивідуальних занять, самостійної рухової діяльності тощо.

Дослідженнями фізіолога І. Аршавського та його співробітників обґрунтовано «енергетичне правило скелетних м’язів», згідно з яким особливості розвитку та діяльності фізіологічних систем зростаючого організму перебувають у прямій залежності від функціонування м’язів. Будь-який вид м’язової активності стимулює розвиток центральних регуляторних механізмів внутрішніх органів у такій мірі, що його можна вважати більш за все відповідальним за перехід організму дитини з одного ступеня вікового розвитку до іншого.

У дослідженнях відомих психологів: Л. Виготського, О. Запорожця, Ж. Піаже та інших показана наявність тісного взаємозв’язку між кількістю та якістю рухової активності і проявленням сприйняття, пам’яті, мислення, емоцій у дітей дошкільного віку [8, 311].

Рухова активність дитини має певний взаємозв’язок з її фізичним розвитком. Діти більш активні мають кращий фізичний розвиток порівняно з менш активними. Це підтверджується дослідженнями (І.М.Ледовська, Л.В.Карманова, О.Г.Сухарєва та ін.). «Більш висока рухова активність сприяє кращому розвитку, а кращий фізичний розвиток стимулює рухову активність», - писав К.М.Смирнов [8, 313].

Заслуговують на увагу факти впливу активного рухового режиму на виховання в дітей стійкого інтересу до фізичних вправ. Так, за відомостями М.П. Голощокіної, з експериментальної групи дітей, яка працювала в активному руховому режимі, продовжували займатися спортом у школі 40% її складу. Із кількості ж дітей, які працювали за звичайним режимом – лише 12% [11, 37].

Особливого значення для активізації рухового режиму набувають організаційні форми роботи, зокрема, емоційно насичені засоби (рухливі ігри, розваги, елементи спортивних вправ та ігор). У них дітей приваблюють ігровий задум і дія, можливість вступати в єдиноборство та взяти верх. Захоплюючись цим, малята легше переносять фізичні навантаження. За допомогою вказаних заходів усувається стресовий стан, створюється фон емоційної врівноваженості, бадьоре самопочуття і готовність включатися в подальшу навчальну діяльність.

Насичення активного рухового режиму різними видами діяльності і формами її організації збагачує руховий досвід дітей незрівнянно більше, ніж при пасивному режимі. Засвоюються різноманітні рухові навички і вміння, внаслідок чого краще розвиваються фізичні здібності, успішніше відбувається тренування функціональних можливостей. Висока рухова активність не тільки краще задовольняє потребу дітей в рухах, а й забезпечує вищий рівень їхнього фізичного розвитку.

Крім організованих педагогом заходів, потрібно створювати умови та відводити час і для дитячої рухової самодіяльності. Саме в самодіяльних рухових іграх та розвагах повніше розкриваються індивідуальність, схильності дітей. Справедливо зазначається, що, здавалося б, безцільна біганина, беззмістовне кидання предметів насправді є способом самовираження дитини і підготовки грунту для складніших дій. Маленькі діти швидше втомлюються від організованих ігор, ніж від вільних рухів. Гра за правилами вимагає певної зібраності, зосередженості, до чого нервова система дитини ще недостатньо пристосована. Тому дітям слід надавати можливості вільно виражати власні прагнення [11, 12 ].

Емоційне піднесення є могутнім стимулом до активізації діяльності, тому вплив рухового режиму на емоції дітей набувають великого значення.

Емоції в житті дитини відіграють дуже важливу роль. Відомий за радянських часів фізіолог М.М. Щелованов писав, що емоції не лише складають найбільш цінний психологічний зміст життя дитини, але й мають дуже важливе фізіологічне значення в життєдіяльності організму. Сама рання стадія спілкування дитини зі світом – стадія емоційна. Таким чином, позитивна емоційна обстановка в дошкільному навчальному закладі повинна бути постійно [21, 163 ].

У дошкільному віці зростає можливість змінювати емоційний стан засобами фізичного виховання. З розвитком дітей емоційне ставлення починає викликати й інший об’єкт – структура самих фізичних вправ або ігрових дій. Ці засоби для них стають об’єктом цілеспрямованої пізнавальної діяльності, викликають певне ставлення, різні переживання. Структура фізичної вправи (чи ігрової дії) містить різну інформацію про напрям рухів, величину їх шляху, темп, ритм, тощо, а це викликає інтерес, захоплення, що відбивається на виконанні вправи. Тому, коли до рухового режиму включають емоційно насичені засоби, вплив емоцій на розвиток моторики дітей посилюється.

Величина і зміна фізичних навантажень протягом дня також позначається на емоційному стані дітей. Значна нестача їх в режимі дітей викликає пригнічення позитивних емоцій. А підвищення фізичних навантажень тоді, коли активність дітей взагалі знижується, порушує їхню емоційну врівноваженість.

У довільних рухах м’язове напруження виконується за допомогою вольового зусилля. У вправах та іграх виконавці долають різні перешкоди, що теж не обходиться без напружень волі. У такий спосіб воля дітей постійно вправляється. Отже, чіткий руховий режим є могутнім засобом виховання в дітей волі й організованості.

Звикаючи щодня через відповідні періоди роботи до вправ, діти поступово підходять до регламентації діяльності в часі, що дуже важливо в тренуванні їхньої волі. «Для того, щоб спрямовувати процес вироблення фізичних сил, душа сама повинна мати особливу силу. Ця сила не має ніякого впливу ні на що інше в матеріальному світі, як тільки на спрямування процесу вироблення фізичних сил, і цю то силу душі ми називаємо волею…», - зазначав К.Д.Ушинський [26, 321].

Руховий режим – це чудовий засіб виховання в дітей організованості. У спільних іграх, розвагах дітей виникають суспільні відносини. Спілкуючись, малята вправляються в міжособистісних стосунках. Зміст діяльності і суспільні відносини вимагають від них займати певну позицію. Діти привчаються стримувати себе, погоджувати свої дії з діяльністю своїх товаришів.

У дошкільному віці інтенсивно розвиваються різні рухи. Крім основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, рівноваги), діти оволодівають важливими прикладними видами рухів, такими, як плавання, їзда на велосипеді, ходьба на лижах тощо.

Існує певна невідповідність між фізичним розвитком дітей та їхньою підготовленістю. Доведено, що фізичний розвиток дитини не зумовлює повністю фізичну підготовленість, тому дітей з непоганими даними фізичного розвитку також потрібно навчати рухів, бо вони можуть відставати в оволодінні навичками, вміннями, бути некоординованими. Це досягається єдиною програмою навчання рухових навичок і вмінь дітей з різними даними фізичного розвитку [11, 32].

Під впливом правильно організованого рухового режиму в дітей поліпшується координація рухів, фізичні навантаження змінюють показники розвитку координації. Систематичне застосування фізичних вправ поліпшує дотикову чутливість рухового апарату. Так, вправи з предметами різної ваги й об’єму, виконання рухів у різних напрямках, темпі й ритмі підвищують м’язово – суглобову чутливість організму.

Важливим досягненням раціонального рухового режиму є стереотипізація рухових реакцій. Відомо, що рухові навички дітей дошкільного віку нестійкі. Для того, щоб їх закріпити, потрібно регулярно проводити заходи, в яких знайомі рухи повторюються і послідовно ускладнюються. Спочатку неточні, невпевнені рухи дитини в процесі регулярного вправляння поступово уточнюються, закріплюються, їх виконання стає невимушеним та економним.

Активний руховий режим закріплює значно більше навичок, вони різноманітніші за змістом. Завдяки йому краще розвивається точність рухів, відбувається більш швидке оволодіння руховими вміннями, навичками.

Активний руховий режим сприяє розвитку такої цінної властивості навичок, як варіативність, тобто гнучкість навичок у пристосуванні до змінних умов. Так, якщо на початку формування навички одноманітність умов виконання цілком виправдана, то потім умови урізноманітнюються: змінюється приладдя, обстановка (приміщення, майданчик), вихідні положення в знайомих вправах, вводяться додаткові елементи, використовуються певні рухи в комплексі з іншими.

Як же впливає руховий режим на оволодіння дітьми основними рухами? Візьмемо до прикладу лазіння. Вивчення лазіння показує, що змалку діти користуються переважно приставним кроком. Цей рух не ефективний, бо при ньому активна лише одна пара кінцівок (ліва чи права), іншу ж – лише приставляють до попередньої. Відсутність спеціального навчання і певних фізичних навантажень затримує розвиток прогресивнішого способу лазіння – поперемінним кроком. При зовнішній подібності цього способу з перехресними рухами кінцівок у ходьбі або під час бігу діти не переносять їх у рух лазіння. Більше того, оволодіння поперемінним кроком лазіння викликає в них значні труднощі. Без спеціального навчання в їх досвіді закріплюється приставний крок [11, 36 ].

Отже, вплив рухового режиму, ступінь його активності позначаються на формуванні найважливіших елементів техніки виконання основних рухів та їх кількісних показниках, адже якщо не вмієш рухатися – не зможеш в усій повноті пізнати навколишній світ.

Пам’ятайте! Психічний і фізичний розвиток залежить від індивідуальних типів вищої нервової діяльності.

Дошкільний вік характеризується швидкими темпами росту скелета і м’язової маси. Особливості психіки дітей цього віку зумовлюють доцільність коротких за часом, але часто повторюваних занять різноманітного ігрового змісту. Неприпустимі перевантаження організму, пов’язані з силовими навантаженнями і загальною втомою. У молодшому віці (3-4 роки) необхідно створити всі умови для засвоєння дитиною багатьох видів найпростіших рухів, дій і загартовуючих процедур. У 5-6 років дітям необхідно опанувати нові види фізичних вправ, підвищити рівень фізичної спроможності, слід заохочувати їх до участі в колективних іграх і змаганнях з однолітками.

Потрібно враховувати, що п’ятий рік життя є критичним для багатьох параметрів фізичного здоров’я дитини. У цей період спостерігається ослаблення деяких ланок м’язової системи і суглобових зв’язок, що може призвести до порушення постави, плоскостопості, сплющення грудної клітки.

На шостому році життя дедалі більшу увагу треба приділяти спеціальному розвиткові окремих фізичних якостей і здібностей, особливо витривалості та швидкості. Завдання таких занять полягає в підготовці дитини до керування рухами та їх енергетичного забезпечення, а також психіки до значного підвищення розумових і фізичних навантажень, які виникнуть у зв’язку з початком навчання в школі [16, 113].

Процес формування рухових навичок та розвиток фізичних якостей здійснюються з урахуванням вікових та статевих особливостей, стану здоров’я дитини та її рухової підготовленості.

У фізичному розвитку дитини виявляються її індивідуальні особливості в рості і вазі тіла, гостроті зору і слуху, ступені рухливості, витривалості. У процесі фізичного виховання індивідуальний підхід будується на основі глибокого вивчення кожної дитини. Знання позитивних та негативних сторін особистості допомагає педагогу знайти правильний шлях для оптимального впливу на фізичний розвиток та стан її здоров’я [8,103].

В психічній діяльності діти також помітно відрізняються одне від одного своєю уважністю і спостережливістю, кмітливістю, пам’ятливістю, рівнем розвитку моральних і естетичних почуттів, особливостями інтересів, якостями волі і рисами характеру. Усі ці відмінності в психічному і фізичному розвитку дітей потрібно враховувати в дитячому садку при організації ігрової діяльності, фізичних вправах, створення умов для активної рухової діяльності.

Деякі індивідуальні відмінності пояснюються впливом природжених особливостей на психічний розвиток дітей. Дитина народжується з певними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи. Типи темпераментів мають у своїй основі відповідну комбінацію сили, урівноваженості і рухливості нервових процесів.

Відповідно до особливостей темпераменту дітей необхідно індивідуалізувати загальні методи і форми роботи, визначити спеціальні завдання у вихованні кожної дитини. Наприклад, у дітей меланхолічного темпераменту треба розвивати і зміцнювати віру в свої сили, контактність з іншими дітьми, самовладання, а у флегматиків – рухливість, жвавість нервово-психічних процесів.

Темперамент характеризує динаміку і тонус поведінки дитини і виявляє переважну форму її реакції в іграх, при виконанні доручень, у контактах з старшими і дітьми. Особливості темпераменту дитини розкриваються поступово в її діяльності на основі природжених типологічних властивостей нервової системи. Його важко буває відрізнити від таких вікових особливостей нервової системи дітей переддошкільного і дошкільного віку, як підвищена збудливість і неврівноваженість процесів збудження і гальмування та слабкість гальмівного процесу [12, 152].

З розвитком дитини, під впливом умов життя і діяльності риси темпераменту змінюються. Ці зміни необхідно знати, щоб здійснювати індивідуальний підхід до дитини і зміцнювати такі позитивні риси темпераменту, як сила і врівноваженість нервово-психічних процесів та здатність регулювати їх рухливість.

Софія Русова наголошувала: «Використовуючи рухливість дітей, можна різноманітно впливати на їх виховання, бо ніщо так не привчає до дисципліни, як гімнастика й взагалі координація рухів. Ніщо не дає дитині такої зовнішньої культурності, як ритмічна гімнастика, пластика рухів, танці… Взагалі можна сказати сміливо, що все виховання, все навчання тепер на підставі психологів мусить бути тісно пов’язане з рухами. Особливо треба звернути увагу на правильний розвиток і координацію рухів у дітей темпераменту млявого, апатичного…». «…для виховання дитини, як і для її навчання конче потрібно знати дитину, розуміти її духовні нахили, її темперамент, фізичний склад організму» [24, 164 ].

Розвиток рухових якостей у дітей також залежить від індивідуальних типів вищої нервової діяльності. Діти з різними типологічними особливостями організму виявляють різні реакції. Зокрема, виявлено різницю в реакціях на навантаження в максимальному темпі: короткочасна робота в такому темпі важка для слабких з погляду нервової організації дітей, а позитивні результати в стані нервових процесів забезпечує робота в помірному темпі, навіть якщо і триває довше [11, 38 ].

Дітям властивий різний темп розвитку й удосконалення рухових якостей: одним – високий темп, іншим – повільний. Активність дітей під час виконання однакових рухів буває різною, виявлятимуться відмінності в ступені напруження м’язів, у рівні функціональної діяльності внутрішніх органів і систем тощо.

В цілому індивідуальні відмінності зумовлюються, насамперед, особливостями життя і виховання дітей. В цьому зв’язку серед індивідуальних особливостей в психічному розвитку дитини, що формуються в процесі виховання, треба мати на увазі, в першу чергу, емоційну настроєність дитини. Ця настроєність виникає під впливом діяльності, залежить від змісту ситуацій, в яких опиняється і перебуває дитина. У кожної дитини вона виявляється своєрідно.

На зміни настрою, зменшення напруженості позитивно впливає регулярна інтенсивна рухова активність. Схема….

Питання та завдання для самоконтролю

1. Дайте характеристику поняттю «рухова активність».

2. Розкрийте значення ігрової діяльності при активному руховому режимі.

3. Поясніть, як руховий режим впливає на емоційний стан дітей.

4. Обгрунтуйте вплив рухового режиму на формування вольової поведінки дітей.

5. Розкрийте значення рухового режиму для розвитку рухів та фізичних якостей у дітей.

6. Які індивідуальні особливості дітей слід враховувати при організації рухового режиму.