валютнийринок,
риноккредитів,
ринокціннихпаперів,
ринокфінансовихпослуг.
19. Фынансове планування
Фінансове планування — це процес розробки системи фінансових планів, який полягає у визначенні фінансових цілей, встановленні ступеня відповідності цих цілей поточному фінансовому стану підприємства та формулюванні послідовності дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. У процесі планування розробляють узагальнюючі фінансові показники кількісного та якісного характеру і визначають найбільш ефективні шляхи їх досягнення.
Процес фінансового планування обов'язково включає такі етапи: аналіз поточного фінансового стану підприємства, прогнозування майбутніх значень планових показників, безпосереднє складання планів та розробка процедури внесення коректив в процес реалізації планів. Запровадження системи фінансового планування на підприємстві передбачає не тільки складання та затвердження фінансових планів, а й контроль за їх виконанням та внесення необхідних змін до них в процесі їх реалізації.
Залежно від горизонту планування розрізняють коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 3—5 років) та довгострокові (від 3—5 років) плани. Різні види фінансових планів вирішують різні завдання. Останні, в свою чергу, обумовлюються горизонтом планування. Так, основною метою короткострокового фінансового планування є ефективне управління оборотним капіталом" що передбачає забезпечення неперевності виробничого процесу та збуту продукції, підтримку ліквідності й платоспроможності підприємства на належному рівні, мінімізацію витрат на фінансування оборотного капіталу.
Основним інструментарієм короткострокового фінансового планування на сьогодні є:
• розрахунок циклу обороту грошових коштів (фінансового циклу);
• платіжний календар, який відображує обов'язкові платежі підприємства протягом планового періоду;
• готівковий бюджет, що визначає обсяги надходжень та витрат коштів підприємства протягом планового періоду, а також моменти часу, в які очікуються ці надходження та витрати.
Метою середньо- та довгострокового планування є ефективне здійснення капіталовкладень, які б забезпечили подальше економічне зростання підприємства. Процес такого планування ґрунтується на прогнозі обсягів і специфіки виробництва, визначенні на основі цього потреби в активах, обсягах інвестицій для їх придбання, а також визначенні відповідних їм джерел фінансування. Характер і значення цільових функцій у таких планах залежать від встановленої підприємством дивідендної політики, поглядів на структуру капіталу і рівень ризику, який підприємство може на себе прийняти з тим, щоб забезпечити інтереси акціонерів та максимізувати вартість підприємства.
20.склад місцевих фінансових ресурсів
Місцеві фінансові ресурси – це сукупність фондів коштів, що формуються в процесі розподілу ВВП і направляються на економічний і соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери і місцевих господарств.
До складу місцевих фінансових ресурсів входять:
ºмісцеві бюджети;
ºфінансові ресурси підприємств, організацій і установ комунальної форми власності.
Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається за участю централізованих і децентралізованих фондів коштів.
Схема фінансових ресурсів регіонів приведена на рис.3.1.
Рис.3.1. Структурно-логічна схема фінансових ресурсів регіону
Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у поділі кола зобов’язань між центральними і місцевими органами влади. Відповідно до діючого законодавства, сфери діяльності і завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні і делеговані зобов’язання. З метою виконання власних задач, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.Як економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини щодо формування і використання на регіональному рівні фінансових ресурсів, призначених для реалізації функцій місцевих органів влади.
22. Основи місцевого самоврядування
Під основами місцевого самоврядування розуміють об'єктивно сформовані в суспільстві економічні, соціальні, фінансові, правові та інші можливості й умови, сукупність яких утворює той базис, на якому будується вся система місцевого самоврядування.
Однією з фінансових основ місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Місцеві бюджети розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, а також районах у містах, у разі їх створення. Щодо районних та обласних рад, то вони затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. При цьому втручання інших органів у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету вважається недопустимим, крім винятків, встановлених законом України. Місцевий бюджет складається з двох частин: дохідної і видаткової. Дохідна частина місцевого бюджету повинна формуватися так, щоб доходи були достатніми для ефективного здійснення місцевим самоврядування своїх завдань та функцій.
Доходи місцевих бюджетів формуються як за рахунок власних, визначених законом джерел, так і закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також інших коштів. Доходи, які формуються за рахунок власних джерел, зараховуються до місцевого бюджету на підставі рішення ради і не потребують затвердження органом влади вищого рівня. До них належать: а) місцеві податки і збори; б) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; в) податок на промисел; г) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у власності відповідної територіальної громади; ґ) кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності; д) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності; є) надходження від місцевих грошово-речових лотерей; є) плата за гарантії; ж) гранти й дарунки у вартісному обчисленні; з) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету; и) податок на прибуток підприємств комунальної власності; і) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування шляхом закріплення за ними у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. До них належить: а) прибутковий податок з громадян; б) державне мито; в) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; г) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; ґ) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; д) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; є) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним бюджетам. Фінансова підтримка місцевого самоврядування з боку держави здійснюється також через міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Вони здійснюються у вигляді дотацій вирівнювання для підвищення дохідної спроможності бюджету й субвенцій для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Обсяг міжбюджетних трансфертів залежить від розміру доходів, отриманих за рахунок закріплених за бюджетами місцевого самоврядування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
До дохідної частини місцевого бюджету включаються також кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади.
23. Методи і принципиорганізацііфінансівпідприемств.
Фінансовадіяльністьпідприємствможе бути організованатрьома методами, а саме:
— комерційнийрозрахунок;
— неприбутковадіяльність;
— кошториснефінансування.
Відмінністьміжокремими методами полягає у встановленнівзаємозалежностіміжфінансовими ресурсами і джереламиїхформування, доходами, витратами і фінансовими результатами.
Основний метод фінансовоїдіяльності — комерційнийрозрахунок. Визначальну роль у формуванніфінансовихресурсів при цьомуметодівідіграютьвласнікошти, котріпокриваютьзначнучастинувитрат, а також є забезпеченнямотриманихкредитів. Бюджетніасигнування і надходження з цільових та централізованихфондіввиконуютьдопоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отриманняприбутку.
Комерційнийрозрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансовоїдіяльності. Вінспонукаєпідприємство до пошукудостатніх і дешевихфінансовихресурсів, раціональногоїхрозміщення, мінімізаціївитрат і максимізаціїдоходів та прибутку. Комерційнийрозрахунокпритаманнийринковійекономіці. Самевін, а не ринковівідносинисамі по собі, сприяєвисокоефективномугосподарюванню.
Неприбутковадіяльність у ціломуорганізована на такійсамійоснові, як і комерційнийрозрахунок.
Специфічноюознакоюформуванняфінансовихресурсів є те, щодосить часто воноздійснюється за рахунокспонсорських та іншихнадходжень, насампередвідзасновників. Цей метод організаціїфінансовоїдіяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонуваннянеприбутковихпідприємств, організацій та установ — забезпеченняпевних потреб суспільства, а не отриманняприбутку. Відсутністьприбуткудаєзмогузнизитирівеньцін і зробитивідповіднітовари та послугибільшдоступними. На принципах неприбутковостіможутьздійснювати свою діяльність установи соціальноїсфери та підприємствамуніципальногогосподарства.
Кошториснефінансуванняполягає у забезпеченнівитрат за рахунокзовнішньогофінансування. Вономожездійснюватися за двоманапрямами: з бюджету і з централізованихфондівкорпоративнихоб'єднаньчифондівпідприємств. Установи, якіфінансуються з бюджету наосновікошторису, називаютьсябюджетними. На внутрішньомукошторисномуфінансуванніперебуваютьвідособленіпідрозділипідприємств і організацій, як правило, соціальногопризначення.
Кошториснефінансування як метод організаціїфінансовоїдіяльності не включаєдостатніхстимулів до раціонального й ефективногогосподарювання. Тому вінзастосовується в тих сферах, де важкозабезпечитисамоокупність і прибутковість. Насампередце установи соціальноїсфери, якінадають так званібезплатніпослуги, тобто оплата здійснюється не отримувачемпослуг, а державою чи за рахунокцентралізованихфондів.
24. Доходи та видаткимісцевихбюджетів.
Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Розвиток і функції місцевих бюджетів зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори.
Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, розподіли та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.
Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджетрозвитку.Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Видатки є причиною утвореннядоходів. Доходи місцевихорганіввладикласифікуються за джерелами й економічноюсутністю.За джерелами надходження: податкові та неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позикового капіталу), а також трансферти від центральної влади й органів влади вищого територіального рівня.
За економічною сутністю відокремлюють власні, закріплені та регульовані доходи місцевих органів влади.
Власні доходи — це доходи, мобілізовані місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади (місцеві податки і збори, доходи від майна місцевої влади, та господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, доходи за рахунок комунальних кредитів і позик).
Закріплені доходи — одна з форм переданихдоходівмісцевим органам влади на стабільній, довготерміновійоснові.
Регульовані доходи — також одна із форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.
Власні та закріплені доходи — основа самостійностімісцевихбюджетів.
У дохіднійчастинімісцевого бюджету відокремлюються доходи, необхідні для виконаннявласнихповноважень, і доходи, потрібні для здійсненняделегованих законом повноваженьорганіввиконавчоївлади.
Головноюскладовоюфінансівмісцевихорганіввлади є видатки, які точно відображаютьфункції та завдання, щопокладаються на місцевувладу.
Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, що виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.
Видаткимісцевихорганіввлади, залежновідїхніхзавдань, поділяються на декількафункціональнихвидів: обов'язкові, факультативні та на фінансуванняделегованихповноважень.
Обов'язкові видатки спрямовані на виконання обов'язкових завдань, що покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах усієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.
Факультативнівидаткиздійснюються для реалізаціїзавдань у межах власноїкомпетенції, а також так званихдобровільних та факультативнихобов'язків. Ще один вид видатків — видатки для реалізаціїдорученихцентральноювладоюзавдань.
Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні і капітальні.
Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої та соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.
Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.