31. Фінансові важелі

Фінансовий важіль, коефіцієнт використання позикових засобів  — залежність прибутку підприємства від ступеня використання ним позикових засобів, при фіксованій вартості яких створюється додатковий фінансовий важіль для акціонерів, якщо весь прибуток, що накопичується таким чином, збільшує їхню частку в загальному капіталі компанії. Фінансовий важіль розраховується як відношення суми позикового капіталу до суми власного акціонерного капіталу компанії або позикового капіталу до суми усього використовуваного компанією капіталу. Чим більше частка довгострокової заборгованості, тим сильніше фінансовий важіль. Акціонери компанії одержують вигоду від застосування фінансового важеля тільки в тому випадку, якщо дохід, отриманий за рахунок залучення позикових засобів перевищує витрати по виплаті відсотків. При використанні позикових ресурсів зростає ринкова вартість акцій, що знаходяться в обороті.

Згідно з міжнародними стандартами бізнес-планування та фінансового аналізу є невід'ємною частиною бізнес-планів.

Фінансовий важіль - це відношення позикового капіталу до власних коштів (інакше кажучи, співвідношення між позиковим і власним капіталом). Також фінансовим важелем або ефектом фінансового важеля називають ефект від використання позикових коштів з метою збільшити розмір операцій та прибуток, не маючи достатнього для цього капіталу. Розмір відносини позикового капіталу до власного характеризує ступінь ризику, фінансову стійкість.

Фінансовий важіль може виникати тільки у випадку використання торговцем позикових коштів. Плата за позиковий капітал зазвичай менше, ніж додаткова прибуток, який він забезпечує. Ця додаткова прибуток підсумовується з прибутком на власний капітал, що дозволяє збільшити йогорентабельність.

На товарному, фондовому і валютному ринках поняття фінансовий важіль трансформується в маржинальні вимоги - процентне відношення коштів, які зобов'язаний мати на своєму балансі торговець для укладання угоди до сумарної вартості угоди, що укладається. Зазвичай на товарному ринку потрібне забезпечення не менше 50% від загальної суми угоди, тобто для укладення контракту на 200 доларів торговець повинен володіти не менш, ніж 100 доларами. На ринку похідних фінансових інструментів або валютного обміну висновок, наприклад, ф'ючерсного контракту зобов'язує внести гарантійне забезпечення в розмірі від 2 до 15 відсотків вартості контракту, тобто для укладення контракту на 200 доларів досить реально мати в наявності від 4 до 30 доларів.

В маржинальної торгівлі плече фінансового важеля часто записується у вигляді пропорції, яка показує відношення суми застави до розміру можливого контракту. Наприклад, маржинальні вимоги 20% відповідають плечу 1:5 (один до п'яти), а маржинальні вимоги 1% відповідають плечу 1:100 (один до ста). У такому випадку говорять, що торговець може укласти контракт в 5 (або 100) разів більше, ніж розмір його заставногодепозиту.

32. Принципи формування ефективноі податковоі політики суб'ектів господарювання.

Основні принципи формування податкової політики держави.    Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.  Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані Адамом Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувалися економісти, зводяться до чотирьох понять:  -         всеобщність;  -         справедливість;  -         визначеність;  -         зручність.  Для того, щоб більш поглиблено зазирнути в сутність податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподаткування.  «Якості, з економічної точки зору, бажані в будь-якій системі оподаткування, - зазначав Дж. Міль, - сформовані А. Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, що стали класичними, принципів, з якими, як правило, погоджувались наступні автори, й навряд чи можна розпочати наші роздуми краще, ніж процитувати ці положення». У викладі вченого А. Буковецького ці принципи сформульовані так:  1.     Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, залежно від доходу, яким він користується під охороною уряду. Дотримання цього положення або нехтування ним веде до так званої рівності або нерівності в оподаткуванні;  2.     Податок, який повинен сплачувати кожний, повинен бути точно визначений ... Розмір податку, час та спосіб його сплати повинні бути ясними і відомими ... самому платникові, так і всякому іншому;  3.     Кожен податок повинен стягуватись у такий час і таким чином, які найбільш зручні для платника;  4.     Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпечував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надходить до каси держави.  Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті і зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікував в 4 групи:  1.     Фінансові принципи оподаткування:  -         достатність обкладання податками;  -         еластичність – здатність адаптуватися до державних потреб;  2.     Народногосподарські принципи:  -         правильний вибір об’єкта оподаткування;  -         вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання;  3.     Етичні принципи:  -         все загальність оподаткування;  -         рівномірність;  4.     Принципи податкового управління:  -         визначеність;  -         зручність сплати податку;  -         максимальне зменшення витрат на стягнення податків.  На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в тій чи інший державі і формується відповідними державними структурами, виступає податкова система Країни. Побудову і функціонування оптимальних податкових систем слід розглядати під кутом зору відповідності таким принципам.  Принцип вигоди та адміністративної зручності. Даний принцип наголошує на тому,  щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були адекватні тим вигодам, які платники отримують за рахунок фінансованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в максимальній зручності  податкової системи для платників податків і державних структур з точки зору змісту  податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. Причому на організацію справляння   податків необхідно витрачати якнайменшу суму податкових надходжень.  З першого принципу випливає, що державна діяльність у формі забезпечування державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка на буває форм податку. Такі ”податкові” ціни одержали назву ”ціни Ліндалем” (на ймення шведського економіста Еріка Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку рівновага при обміні ”податки — блага” виникає тоді, коли податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.  Принцип платоспроможності. Даний принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися згідно з платоспроможністю   платників податку (розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає сплату однакових сум податків протягом певного періоду платниками податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою з доходів чи майна. Вертикальна рівність досягається тоді, коли платники податків з різною платоспроможністю сплачують неоднакові за розміром суми податків, що диференціюються у відповідності з певними етичними принципами соціальної справедливості. 

33,Фінансовіресурси - цепершоосновафінансовогогосподарствадержави. Загалом, фінансовіресурсиявляють собою сукупністьдоходів і надходжень, якіперебувають у розпорядженніпідприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволеннясуспільних потреб з метою розширеноговідтворення та зростанняматеріальногодобробутунаселення. Фінансовіресурсидержавиохоплюютьресурсивсіхсекторівекономіки: державного, підприємницького, а також приватного сектора. До складу фінансовихресурсівдержавивключають:

1. Фінансовіресурси, щоперебувають у розпорядженніорганівдержавногоуправління:

- ресурсидержавного бюджету;

- ресурсимісцевихбюджетів;

- цільовідержавніфонди;

- фінансовіресурсидержавнихфінансовихінституцій (Національного банку, державнихстраховихорганів, державнихкредитнихустанов).

2. Фінансовіресурси, щоперебувають у розпорядженнігосподарськихпідприємств, установ і організаційрізних форм власності та видівдіяльності.

3. Фінансовіресурси, щоперебувають у розпорядженнінаселення (вклади, заощадження, депозити).

Проте держава розпоряджається не усімапереліченимифінансовими ресурсами, а лишетими, якізосереджені в бюджетнійсистемі, централізованих та децентралізованихдержавних фондах, а також в державнихфінансовихінституціях.

34.Держа́внийкреди́т — кредит, наданий державою юридичним особам з державною користю. Формами державного кредиту є позички і казначейськізобов'язання. Як економічнакатегоріядержавний кредит поєднує в собіфінансові та кредитнівідносини. Як ланка фінансовоїсистемивінобслуговуєформування і використанняцентралізованихгрошовихфондівдержави. Цезумовлюєтьсятим,щоДержавний кредит - цевідносинивторинногорозподілу ВВП. Функціїдержавного кредиту:

1. Фіскальна

2. Регулююча

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечуєтьсяформуванняцентралізованихгрошовихфондівдержави, абоїхвикористання на принципах строковості, платності, поверненості. Сутність регулюючої функції проявляється в тому, що вступаючи в кредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок на ринку грошей і капіталів на виробництво і зайнятість. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнійвиступаєу таких формах:

• державніпозики

• ощадна справа - перетвореннячастинивкладівнаселення в державніпозики

• запозиченнякоштівзагальнодержавногопозичкового фонду

• казначейськіпозики

• гарантованіпозики

Казначейськіпозики як форма кредиту виражаютьвідносини з наданняфінансовоїдопомогипідприємствам і організаціям органами державноївлади і управління за рахунокбюджетнихкоштів на умовахтерміновості, платності, зворотності. Форма зовнішнього державного кредиту:

1. Державнізовнішніпозики

2. Позикиміжнароднихфінансовихорганів

3. Міжурядовіпозики, банківськікредитидержави

Кредитори:

1. Всесвітній банк

2. Міжнароднийвалютний фонд

3. Європейський банк реконструкцій та розвитку

4. ДержавиЄвропейськогоспівтовариства