6 Екскурсовод. Вітражі

До декоративно-вжиткового мистецтва належать і вітражі, які прикрашають вікна музею. Вітраж (фр. vitrage, від лат. vitrum — скло), орнаментальна, або сюжетна декоративна композиція зі скла та інших матеріалів, що пропускають світло.

Вітраж — декоративний елемент в прикрашенні вікон з дійсно декоративною метою, або як захід, коли необхідно приховати невдалий вид з вікна, (наприклад, глуху стіну сусіднього будинку, в проємі 2-3 метри між будівлями). Виконується із кольорового скла, або кольорового оргскла, перетинки між такими скляними елементами з'єднуються. Раніше для з'єднання використовували олово, свинець, як метали, що легко піддавались обробці. Зараз елементи скла можуть фіксуватись на міцній клеєвій основі.

Особливе місце в мистецтві вітраж посів в добу стилю модерн (сецесія). Накопичений досвід та удосконалення технологій створення вітражів дали недовгий, але розквіт вітражних технік. В добу модерн нарешті пройшла відмова від копіювання живопису, а виникають власні композиції з урахуванням вітражної специфіки. Серед міст, де зберіглися значні колекції вітражів доби модерн в Львові в Україні,

Перша світова війна та трагічні події початку 20 століття спонукали зникнення стилю модерн і новий етап розвитку мав як вітраж сакральний, присвячений церкві, так і світський, нецерковний. В 20 столітті вітраж увібрав усю бурхливу стилістику доби від умовного реалізму географічних карт до абстракціонізму, від вибуху фарб до стилістики синьо-білого без використання інших кольорів.

В музеї представлений вітраж, що присвячений історії життя нашого народу, виконаний в чергуванні теплих та холодних кольорів, що додає приміщенню музею особливого настрою.

7 Екскурсовод Меблі

Жодна українська хата не обходилася без дерев’яних меблів.

Меблі, Мебель (від лат. mobile - рухомий через фр. meuble) — рухлядь, рухоме майно, тобто та частина майна, яку на відміну від нерухомого, можливо переміщувати. У вузькому розумінні це лише вбудовані чи розташовані окремо предмети житла, призначені для зберігання різних предметів використання людини, комфорту.

І снує також староруський відповідник поняття "мебель" і "рухоме майно". Це - "рухлядь". У зв'язку з тим, що "рухоме майно" як правило має менший строк використання ніж нерухоме, це слово стало також вживатись у значенні "речі, зокрема предмети одягу і оздоблення, які швидко тліють, або вже зітліли", в якому і вживається в наш час. Народні меблі в українській хаті завжди залишалися на своєму традиційному місці, не змінювали своєї форми. Наприклад, «піл» (постіль) до наших днів зберіг найпростішу конструкцію дощатого помосту на чотирьох вбитих у глиняну долівку кілках. Наприкінці XIX ст. у заможних селян з'явилися пересувні ліжка на чотирьох гранчастих ніжках. Дощаті стінки такої постелі були вправлені у пази верхньої частини стояків. На дно настеляли солому. Лави робили з масивних дощок, які клали на дерев'яні колодки або кілки, забиті у глиняну долівку. Пізніше з'явились різні види лавок зі спинками, скринями для постелі. Такою ж конструктивною простотою відзначалися й інші хатні меблі. Усі меблі — ліжко, мисник, скриня, стіл, навіть жердка для одягу — мали, крім утилітарного, ще й інше призначення. Вони повинні були прикрашати кімнату. Тому їх, як правило, оздоблювали різьбою чи розписом. Таким чином, інтер'єр хати набував гармонійності й досконалості з господарського, архітектурного та естетичного погляду. Водночас завдяки своїй багатогранності, скупості речей і предметів він з дивовижною чіткістю виявляв людську сутність, особливість господаря, його звички.