Хід уроку

1. Організаційна частина

Оголошення теми та мети уроку.

2. Підготовка до сприйняття навчальної теми

Слово вчителя.

Народна творчість - це душа народу, його сутність, світобачення та першоджерело художньої культури. Це основа професійного мистецтва, єдність творчої діяльності людей.

Народна творчість проявляється як в словесній так і в матеріальній формі.

Зокрема до матеріальних належить архітектура, декоративно-ужиткова творчість та малярство.

Народна архітектура різних областей України залежала від природних багатств, які були більш доступними у тій чи іншій місцевості. І відповідно до цього зводили українці дерев’яні, глиняні, очеретяні чи кам’яні будинки, прикрашаючи їх розписом чи різьбленням.

Декоративно-ужиткове мистецтво пов’язане з побутом та традиціями роду. Звідси така різноманітність в оздобленні речей: одягу, посуду, інструментів, меблів, керамічних та ювелірних виробів, іграшок та багато іншого.

Українці з давніх-давен прикрашали малярством інтер’єри своїх хат, печі, сволоки, обрамлення вікон і дверей, ікони, мисники, скрині. Основним орнаментальним мотивом були квіти.

Словесною формою народної творчості фольклор. До зразків фольклору належать пісні, казки, легенди, билини, думи, вертепи, загадки, прислів’я і приказки. Сьогодні мова піде про думи та історичні пісні. Це одна з найяскравіших сторінок українського

1

фольклору, бо український народ співає душею. В думах і піснях ми чуємо героїчні оповіді про славне минуле нашої батьківщини, дізнаємось про історичні події, передані нам вустами очевидців, що є дуже важливим для нас українців, бо історичні джерела, які контролювалися режимами не завжди правдиві. Нехай з часом з’являлися незначні деталі чи нові сюжетні лінії та все ж істина дійшла до нашого покоління недоторканною. Правду про батьківщину Україну здатен зберегти і донести до наступних поколінь лише народ.

Зараз вже невідомо якою була перша українська пісня, хто її склав та вперше заспівав, адже це було так давно.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Повідомлення учнів.

1. Думи та історичні пісні.

Віками українці творили сувору, мужню й водночас ліричну поезію - думи та історичні пісні, що відповідали прагненням, інтересам народу. Покликані до життя насущними проблемами тогочасної дійсності, ці твори через століття дають нам змогу всім серцем відчути історію своєї рідної землі, глибше зрозуміти характер свого народу, збагнути принциповість, крицевість його життєвого креда.

Морально чисті, щирі і прості українські пісні та думи, як складова частина сучасної пісенності, відіграють неоціненну виховну роль, вчать народної мудрості і краси. Українські пісні та думи, як високий вияв народного поетичного генія, набули широкої слави в світі.

Творцями пісень були різні люди - селяни, ремісники, козаки, лірники, кобзарі. Та народна пам’ять зберегла не всіх, а лише окремих. Такою була чарівна та загадкова українська поетеса Маруся Чурай, з творами якої ви познайомилися української літератури. Пригадаймо ці твори: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Летить галка через балку», «Ой, не ходи Грицю».

Основний пафос дум - оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Історична пісня, як і дума, збагачувалася кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості. Однією з найтрагічніших сторінок нашого народу, що знайшла своє відображення в думах та піснях, були численні набіги на українські землі. Герої дум та історичних пісень всім нам добре відомі з уроків історії та української літератури. Це і Маруся Богуславка, Самійло Кішка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Байда Вишневецький, Іван Богун, Петро Дорошенко. Вони завжди були носіями моральності, виразниками загальнонародних інтересів і сподівань. Вони всім корінням своїм міцно зв’язані з рідною землею. Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, зв’язана з героїчною боротьбою народу проти гнобителів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближені до співу. Дума на відміну від пісні має нерівно складові рядки, переважно дієслівне римування.

Виконують думу у супроводі народного інструмента, який називають кобзою, бандурою або лірою. Тому виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками.