35. Эстетическое сознание, его сущность, структура и функции.

Эстетическое сознание - это тот духовный фундамент, который обеспечивает гармоничное единство и внутреннюю взаимосвязь различных проявлений духовной жизни человека и общества в целом.

Эстетическое сознание формируется в процессе эстетической деятельности и определяется как целостное, эмоционально насыщенное отражение действительности. Объективной основой эстетического сознания является природная и социальная действительность и общественно-историческая практика. Эстетическое сознание представляет собой одну из граней духовно-практического освоения мира. В процессе трудовой деятельности формируются духовные способности человека, к числу которых относится и эстетическое сознание. В процессе трудовой и эстетической деятельности формируются чувства человека, возникают эстетические потребности, которые оказывают целостное воздействие на личность.

Эстетическое сознание отражает окружающий мир, всю разнообразную деятельность людей и ее результаты в эмоционально оцениваемых образах.

Особенностью эстетического сознания является то, что взаимодействие человека с реальным миром воспринимается, оценивается и переживается индивидуально на основе существующих идеалов, вкусов, потребностей. Эстетическое сознание имеет сложную структуру, включающую потребности, идеалы, взгляды, оценки, чувства, теории, которые очень тесно связаны друг с другом и взаимозависимы. Эстетическое сознание - один из способов отражения, осознания мира и воздействия на него. В структуре эстетического сознания важным элементом являются эстетические потребности.

В структуру эстетического сознания входят эстетические чувства - это своеобразные переживания человека.

Элементами эстетического сознания являются эстетический вкус и идеал. Эстетический вкус - это умение понимать и оценивать прекрасное и безобразное. Эстетический идеал в конкретной и целостной форме представляет гармоничную личность в ее связях с обществом и природой. В эстетическом идеале отражена сложность общественных отношений

В формировании эстетического сознания большую роль призвано играть искусство - это специфическое явление: особый вид духовного, практического освоения объективного мира.

36. Религия как форма обществен созая, его специфика и фун-ции.

Релігія-це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображенні тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному житті. Специфічною ознакою є віра в реальне існування надприродних осіб /бога, духа,чорта/ та можливість їхнього втручання в реальне життя.

Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов’язаною з релігією, була проблема з’ясування причин, що спонукали людей створити в своїй уяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтування існування бога.

Серед матеріалістичних пояснень походження релігії слід виділити: * ”теорію страху”-безсилля людей перед явищами природи /Демокріт, Спіноза/; * ”теорію обману”, своєкорисливість священослужителів і утриманців влади /Вольтер,Дідро/; * теорію неосвіченості. Таким чином, для матеріалістів головним у вивченні релігії було з’ясування причин її існування, а для ідеалістів-визначення сутності надприродного і його впливу на людину.

37. Проблема пізнання філософії.

Християнський Бог недоступний для пізнання, але він відкриває себе людині і його відкриття явлено в священих текстах Біблії, тлумачення якиз і є основним шляхом пізнання. Вивчення священого писання привело до створення спеціального методу інтерпритації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створення світу можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.

В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття і сутність. Пізнання тієї чи іншї речі починається з відповіді на такі запитання:

1. чи є річ

2. Що вона собою являє

3. Яка вона

4. Для чого вона існує

Відповідь на перше запитання дає можливість з`ясувати існування речі. Відпоповівши на решту питань, можна з`ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створених речей, то вони складні де буття і сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена Богом.

38. Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання.

Чуттєве відображення базується на безпосередній взаємодії суб`єкта і об`єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ.

Раціоналізм - філософський нарпрямок, який признає розум основою пізнання і поведінку людей. Р протистоїть як ірраціоналізму так і сесуалізму.

Сенсуалізм - напрямок в теорії пізнання, згідно з яким, чуттєвість є головною формою достовірного пізнання. В протилежність раціоналізму С прагне вивести весь зміст пізнання із діяльності органів почуття. На відміну від чуттєвого відображення, абстрактне мислення відображає дійсність у формі абстракцій. В ісорії філософії були філософи, які надавали перевагу живому спогляданню і такі, що визнавали провідну роль за абстрактн мисленням. Насправді не ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектично взамопов`язані, доповнюють одна одну.

39. Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації.

Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, але й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професіональної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику.

Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду, підданого деякий раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Теоретичне рівень – це пояснення підстав відтворення.

Теоретичні форми: наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея;

Емпіричні форми: факт, гіпотеза, проблема концепція; емпіричні закони, емпіричні поняття.

40. Істина як процесс. Критерії істини

Істина – правильне відображення суб”єктом об”активної дійсності, підтверджене практикою. Основна проблема – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об”єктам, які постійно розвиваються.

Характеристики:

• об’єктивність,

• абсолютність;

• відносність;

• конкретність;

• перевірка практикою

Кожна істина є суб’єктивною за формою і об’єктивною за своїм змістом.

Абсолютна істина – утримує в собі повне і всебічне знання про сутність предметів, явищ і не може бути спростована.

Відносна істина – в основному вірне відображене явище дійсності, але в процесі розвитку науки, практики уточнюється, конкретизується, поглиблюється.

-Критерієм істини має бути практика. Вона різноманітна – від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою. Практика історично розвивається, а тому виступає і як абсолютний і як відносний критерій.

Форма практики – міра засвоєння предмета:

• наукова;

• соц-політична;

• виробнича.

Інші критерії: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний.

41,42. Эмпирический и теоретический методы познания

Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному, одержано з досвіду, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю цього рівня є те, що він включає в себе контакт дослідника з предметом з допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють, дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного знання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостережень, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно.

Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.

43, 44, 45 Система діалектики: принципи, закони, категорії.

Саме як система діалектика являє собою єдність принципів, законів і категрій. Крім цього слід розрізняти два типи діалектики – об’єктивну, яка існує і діє в самих речах, і суб’єктивну, яка існує в людському мисленні, як відображення об’єктивної діалектики.

Принципи діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: - принцип розвитку; принцип об’єктивності; принцип детермінації; принцип відображення; принцип взаємозв’язку.

До основних діалектичних законів належать – 1)закон взаємного преходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення заперечення.

Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок.

Універсальні зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку.

Структурні зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність.

У філософів різних часів і епох було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але у вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля. Діалектика виконує дві основні функції: свіотоглядну і методологічну.