19)Образотворче мистецтво XVIII ст.
Інтенсивний розвиток архітектури супроводжався значним розвитком монументально-декоративного мистецтва. Хоч у всіх його галузях переважала релігійна тематика, то воно все більше наближалося до реального життя.
Виконуючи різні замовлення церковного і світського характеру, працювало в Україні багато мистців-малярів. Осередком мистецького виховання була передовсім Київська Академія, де малюнкові приділяли багато уваги. Дуже активно діяла в той час лаврська малярська школа та київський іконописний цех, що нараховував десятки майстрів, які працювали і поза Україною. Вчили малювати і у відкритому 1789 р. київському Народному училищі. Учні лаврської школи досягли значних успіхів у галузі малюнку, про що свідчать їхні альбоми з шкільними вправами.
Малярство
Велика кількість пам’яток малярства з цього часу — безіменна, а з другої сторони, нам відомі імена багатьох мистців, яких твори не збереглися. Серед образотворчих мистців Правобережжя й Галичини визначне місце займав Ст. Строїнський (1725-99), з міщанської родини у Львові, який здобув освіту в Римі, а згодом очолював львівську малярську школу, і разом зі своїм сином Антоном, братом Мартином і зятем Й. Хойнецьким, виконали багато величних розписів. Мистецькі замовлення останнього польського короля Ст. Августа виконував Антін Грушецький з Супрасльського монастиря на Волині; живописними роботами в церкві св. Юра у Львові керував, вихований у Відні, Лука Долинський. Вони позначені великою майстерністю, як теж і портрети його пензля.
У другій половині XVIII ст., розпорядженням московської церковної влади, припиняється таке самовільне трактування церковних розписів і поставлено вимогу обмежитися в розписах до сцен богословського змісту; згодом лаврських іконписців віддано в науку і нагляд «Народного учіліща», де була строга контроля.
В цьому теж періоді розгортається будівництво маєтків на лівобережній Україні, і там, в палатах, теж застосовується мистецькі розписи.
Портретний живопис
Серед різних жанрів українського світського мистецтва основне місце займав портретний живопис, якого традиції сягають глибокої давнини. Особливістю українського портрету є те, що він, при всій своїй життєвості, зберігав зв’язок з іконописом. Часто в зображенні ікони можна було бачити майстерно вплетений портрет світської людини (як напр. ікона «Розп’яття» з портретом полковника Леонтія Свічки з Пирятина). Але існували портрети, що не мали ніяких релігійних атрибутів і вони, звичайно, виконувались посмертно. їх часто ставили ближче святих місць у церкві, каплиці, а інколи їх вміщували в ікони, щоб забезпечити небіжчикові заступництво святих праведників. Основними замовниками портретів було духовенство і багата шляхта
Народне малярство
В XVII-XVIII ст. процвітало в Україні теж малярство, творцями якого були невідомі народні майстри. Такого типу є саме згадувана картина невідомого маляра «Хмельницький з полками», чи ікона з XVIII ст. «Спокушання Ісуса».
Дуже популярними були теж народні картини «Козака-бандуриста», які можна було побачити і в станковій картині, і в розписах печей, на стінах хат чи на скринях. Оця манера змальовувати козака-бандуриста відповідала традиції народних пісень, у яких козак, лицар-воїн, поєднується з мистцем-бандуристом, або як людина, що надівсе цінить волю. Такі картини були вже відомі в XVII ст., а в XVIII ст. вони стають більш мистецькі і підпадають певним змінам: замість безіменного козака-бандуриста, з’являється «Козак Мамай» (таке було прізвище одного з провідників Коліївщини), звичайно під дубом, під яким відпочивав, або як розправляється з ворогами. На Закарпатті народні картини зображали місцевих повстанців. А втім на всіх землях України розвивалося народне мистецтво у формі кераміки, різьби на дереві, килимарства, вишивки, ювелірного мистецтва, і в них безіменні майстри застосовували українську народну-рослинну орнаментику.