
4
4
1)Культура дохристиянської Русі.В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об'єднання східнослов'янських і деяких неслов'янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. В лісовій зоні населення перейшло до орного землеробства, а в лісостеповій — до дво- і трипілля. У цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі.Ще хочу сказати, що зміни в соціально-економічній і політичній сферах, які супроводжувались посиленням князівської влади, неминуче викликали зміни і в духовній сфері, насамперед, у релігії. Відомо, що в епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія — політеїзм (багатобожжя).З посиленням соціальної та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестала виконувати об'єднувальну функцію між різними соціальними угрупованнями. Тому постало питання про заміну язичництва християнською релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром 988 р. Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури.На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо.Я вважаю, що виникнення писемності у східних слов'ян було зумовлене об'єктивними причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки).Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією — 911, 945, 971 pp., написані двома мовами — грецькою і руською.Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були введені до "Повісті временних літ".Народні традиції жили також у мистецтві дохристиянської Русі. Популярним у Київській Русі було музичне мистецтво. Я прочитав ,що у східних слов'ян у давні часи існували різноманітні музичні інструменти — гудки, бубни, флейти тощо. Отже, духовна культура дохристиянської Русі не вважалася "примітивною", як іноді стверджують богослови. Вона вбирала специфічні риси своєї епохи, пізніше чимало її досягнень запозичило християнство: рукоділля, витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури — в кам'яній, старі орнаменти — в книгах тощо. Навіть деякі обряди, свята з язичницької релігії перейшли до християнства (Іван Купала — Іоанн Хреститель, Перун — Ілля-Пророк, Сварог — святі Кузьма та Дем'ян та ін.)
2)Вплив християнства на культуру Київської Русі.Князь Володимир хрестив Русь у 988р.Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом зхристиянством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар.Тепер проповідувалося, що людина подібна до Бога,що людина на землі-це дар природи, вона вища за тварин за своїм розумом,почуттям,мораллю. Люди в релігійному сенсі ставали рівними перед Христом. У процесі поширенню та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Коли християнство стало державною релігією. Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створенні давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. Важливі політичні та історичні проблеми висвітлювалися у творах оригінальної руської літератури, що ґрунтувалися на досвіді усної дохристиянської культури. Специфіка релігійного змісту, можливості доступу до досягнень світової культури сприяли тому, що, в основному, першими руськими письменниками були священнослужителі київський митрополит Іларіон, митрополит Климент Смолятич та інші. У Київській Русі досить швидко вини к свій жанр літератури - літописання, який у такому вигляді не був відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи - це не лише історичні, але й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. На даний нас збереглося близько 1500 літописних списків, які є величезним надбання культури східнослов'янських народів.Найвидатнішим історичним твором Київської Русі і найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом, є “Повість временних літ”, написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р.. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу. До даного літопису увійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його попередниками. У “Повісті” вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загально історичному процесі, пов'язати її історію зі світовою. Після запровадження на Русі християнства з'явився новий вид літератури - житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і, державних діячів, оголошених церквою святими. Освіченими були багато представників влади – князів, правителів, воєвод. Літопис свідчить, що Володимир Святославич відкрив у Києві школу, де навчалися князівські і боярські діти. Ярослав Мудрий відкрив у Новгороді школу для дітей старост і священиків. Основу освіти становили богослов’я, філософія, риторика, граматика. Вивчали в Київській Русі й іноземні мови. Осередками освіти були церкви та монастирі, які сприяли розвиткові літератури та мистецтва. Одним з таких осередків був Києво-Печерський монастир. Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першого кам'яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр. На утримання церкви князь Володимир дав десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною (спершу - церква Богородиці).Процес поширення і утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій у образотворчому мистецтві. В міру того як давньоруський іконопис набував самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря.Особливо славилися роботи Аліпія.З його іменем окремі дослідники пов'язують ікони “Печерської Богородиці” і так званої Великої Панагії. В кінці XIст. склалася київська іконописна школа. В XIIст. виникають художні школи у великих удільних князівствах: Галицько-Волинському, Володимиро-Суздальському тощо.Високого рівня у XI-Х1Ц ст. тягнуло ювелірне мистецтво древньоруських майстрів: виготовлення срібних браслетів, перснів, намист та інших прикра.Із запровадженням християнства на Русі пісенне мистецтво стало складовою частішою богослужіння. Церковний спів прийшов на Русь із Візантії, руська християнська церква перейняла грецьку богослужбову традицію.Давньою і досить унікальною формою вітчизняної культури є дзвонова музика. Дзвони повідомляли про нашестя ворога, пожежі, військові перемоги, скликали народ на віче, викликали у людей почуття радості або скорботи, надії, тривоги, страху тощо.Висновок.Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами.
3)Шкільна освіта в Київській Русі.Оволодіння книжністю в Київській Русі вважалося державною справою. Саме тому князь Володимир Святославович після хрещення створив у Києві школу для дітей бояр і дружинників. Молодь мала не просто освоїти грамоту й підготуватися до церковного служіння, а здобути освіту,гідну громадян великої держави. Поширеним було й індивідуальне домашнє навчання. Грамотність поширювалася серед різних верств населення, про що свідчать і різноманітні написи на предметах щоденного вжитку і на стінах культових споруд. Вільний доступ до освіти мали жінки.Представниці князівської верхівки своєю освіченістю не поступалися чоловікам і, через шлюб потрапляючи до іноземних королівських дворів, вражали своїм розумом, світоглядом, аргументованими висловленнями. Оскільки освіту населення вважали надзвичайно важливою справою, князі доручили її священикам. Це були найосвіченіші представники тогочасного суспільства, серед них було чимало видатних мислителів, письменників і проповідників.Просвітницький дух охопив усю країну і вийшов далеко за межі релігійних цілей,набувши світського характеру. Діти з семи років училися читати й писати під час вивчення й переписування церковних книг. Це було нелегкою справою: правила писання вимагали краси, геометричних пропорцій і точної постановки кожної літери. Роки опанування тонкощами письма виховували в людині терпіння і старанність. Вивчали й арифметику, початки географічних і природничих наук. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, грамматики, риторики, історії.Засвоєння знань поєднувалося з вивченням морально-етичних настанов, які вимагали бути корисними своєму суспільству. Особливе місце відводилося порадам серйозно ставитися до книги, оскільки: «Людина без книги, як птах без крил». Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру. Вчені стверджують, що загальний книжковий фонд Київської Русі становив близько ста сорока тисяч томів. Найбільш відомими і багатими бібліотечними центрами були церква Святої Софії і Києво-Печерський монастир. У монастирських майстернях день і ніч переписували, оздоблювали і переплітали книжки. Знання іноземних мов сприяло створенню перекладів іноземної літератури, водночас з’являлися твори вітчизняних авторів.У поширення освіти й книжної справи істотним був особистий внесок київських князів. Яскравим прикладом цього є діяльність Ярослава Мудрого широко освіченої людини,бібліофіла.Він багато читав, перекладав з грецької мови.Завдяки йому було створено бібліотеку при Софійському соборі в Києві.Свої знання і прагнення до освіти князь передав дітям-йогосин Всеволод знав п’ятьмов.Розвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства.
5)Архітектура Київської Русі.Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура-передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів. Археологи відновили забудову давньоруських міст, історики архітектури відтворили первісні форми величних архітектурних споруд.Стилістичні зміни в розвитку окремих видів мистецтва проходять не завжди однаково. Так, наприклад, у декоративно-вжитковому, а певною мірою і в образотворчому мистецтві, деякі традиції живуть довше, ніж в архітектурі, оскільки остання найтісніше пов'язана з потребами сучасності. Завдяки цьому еволюція стилістичних рис у архітектурі простежується чіткіше.Архітектуру стародавніх слов'ян ми можемо собі лише уявляти. Традиції дерев'яного будівництва сформувалися ще за багато століть до Київської Русі. І на той час, як у Києві з'явилися перші муровані споруди, давньоруські міста являли собою розвинені архітектурні організми, а русичі були досвідченими будівничими.За перші сто років існування Київська Русь набула сили. Зросли й розбудувалися руські міста — Київ, Новгород, Чернигів, Переяслав, Смоленськ, Полоцьк та інші, що постали на великих водних шляхах, іноді на місцях колишніх племенних центрів, а нерідко зведені як фортеці на важливих для оборони рубежах. Необхідність у будівництві монументальних мурованих споруд була зумовлена потребами молодої держави. Київ повинен був мати храми, які б не поступалися константинопольским, а київський князь-палаци,не гірші ніж у візантійських імператорів.У 30 – 80 роки ХІІ ст. архітектура, яскраво відбиваючи часи феодальної роздрібненості, прибирає рис фортечних споруд, важких, могутніх, з вікнами-амбразурами та декором з характерноюдля романського стилю аркртурою, що походить від оборонних пристосувань замковах стін. Спостерігається спрощення планових і композиційних рішень. Традиційні зв'язки з Візантією підупадають, натомість пожвавлюються зв'язки з країнами Заходу, в першу чергу з сусідами — слов'янськими народами.Архітектура кінця ХІІ – першої половини ХІІІ відрізняється тенденціями до раціоналізації будівельного виробництва, пошуками нових методів і конструктивних рішень. На противагу графічності попереднього стилю новий стиль за характером — живописний, як то було в ХІ ст. Він підкреслюється яскравими колірними поєднаннями червоного цегляного муруваня, білого тла декоративних ніш та елементами фрескового фасадного розпису. Особливо зацікавлює декорування фасадів вставками кольорового каміння та різнобарвної майоліки.Архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями. Археологічні розкопки Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі - карнизи, лиштву, гребені, колонки, одвірки тощо. Вони вказують на багатий архітектурний декор будинків давніх русичів Х-ХІІІ ст. Окремі з них становили справжні шедеври народної архітектури. Такими, очевидно, були будинки представників заможних верств населення, відомі в писемних джерелах під назвою “хороми”. Останні складалися з кількох зрубів, які утворювали цілий комплекс приміщень - “сіни”, “істба”, “кліть”. У великих містах князівсько-боярські й купецькі хороми мали два і більше поверхи. У "Повести временных лет" згадується: “Он же (дружинник-варяг) стояще на сенях с сыном своим… и посекоша сени под нима”. У верхніх поверхах були “сіни”, які, згідно з описом із літописної статті 983 р., становили галерею на стовпах, а також “тереми”.
6)ДАВНЬОРУСЬКИЙ ЖИВОПИС.Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва.Живопис на стінах храмів розміщувався за так званими іконографічними схемами, розробленими середньовічними теологами. Однією з вимог було розташування живопису відповідно до значення та вагомості композицій або того чи іншого персонажа в церковній ієрархії. Добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Найбільш освітлені, парадні частини собору прикрашені мозаїками, решта — фресковим живописом.У головному куполі вміщено мозаїчне спогруддя Христа-Пантократора в оточенні чотирьох архангелів. Нижче, на простінках між вікнами, були зображені постаті дванадцяти апостолів, ще нижче, — чотирьох євангелістів. На північній та південній підпружних арках містяться 15 мозаїчних медальйонів, що входять до композиції «Сорок мучеників», на східних стовпах цих арок — мозаїка «Благовіщення». Особливу увагу привертає реалістичний портрет Іоанна Златоуста, який вражає глядача своєю індивідуальністю та духовною силою. На ньому пурпурового кольору одяг, прикрашеним великими чорними хрестами. У лівій руці, він тримає книгу з червоним обрізом. Обкладинка книги оздоблена коштовним камінням синього, зеленого та червоного кольорів.Фарбы мозаїчних композицій собору відзначається великою різноманітністю: вони налічують 177 різних відтінків кольорів.Не менш важливе місце в оздобленні Софійського собору займає фресковий живопис. У центральній частині храму збереглися багатофігурні фрескові композиції на євангельські та біблійні теми, на стовпах зображенно мучеників та воїнів.Фреска зображала щонайменше 13 фігур. У центрі — Христос, праворуч від нього — Ярослав та його сини, вірогідно, Володимир, Ізяслав, Святослав та мабудь, якщо я не помыляюсь Всеволод. Ліворуч — княгиня Ірина та дочки. Мета фрески — не тільки прославити будівника собору, а й підкреслити право Русі на церковне самоврядування.Вежі собору з гвинтовими сходами не мали богослужебного призначення, а тому прикрашені розписами на світські теми. За сюжетами живопис у баштах можна поділити на дві групи: сцени мисливського жанру та ігри на іподромі. Найбільш цікаві зображення південно-західної башти: полювання на вепра, білку, диких коней-тарпанів за допомогою дресированих гепардів. Значне місце у розписах собору посідають орнаменти. Переважають рослинні орнаменти.За своею художньою досконалістю мозаїки та фрески Софійського собору у Києві належать до найкращих зразків світового монументального мистецтва середніх віків.Важливою особливістю тематики розписів церкви є поява нового іконографічного сюжету «Страшний суд», що було тісно пов'язано з загостренням соціальних суперечностей на Русі у XII ст.
7)Декоративно ужиткове мистецтво Київської Русі.З давніх-давен людина в створених виробах задовольняє не тільки свої щоденні утилітарні потреби, але й одночасно й свої естетичні потреби, намагаючись прикрасити предмет, яким вона користується. Поява орнаментованих предметів в первісному мистецтві пов’язана з трудовою діяльністю та обрядом. Як вид художньої творчості декоративно-ужиткове мистецтво остаточно складається під час виділення ремесла в самостійну галузь виробництва. В Україні сформувалося багато видів народного мистецтва: художня обробка дерева, каміння, металу; гончарство; художня вишивка;ткацтво і килимарство; декоративний розпис тощо.Художньо-побутові вироби, які виготовляються вручну в наш час набули значного розвитку в усіх областях України. Кожен вид декоративно-ужиткового мистецтва тісно пов'язаний з історією, національними традиціями регіонів і свідчить про мистецьку обдарованість народних майстрів.Oсновні художні осередки:Полтавська обл.-художня кераміка, килимарство;Чернігівська обл.-килимарство, рушники, плахтові тканини,вироби з дерева, оздоблені різьбленням та випалюванням;Дніпропетровська обл.–петриківський розпис;Сумська обл.–кролевецькі рушники;Вінницька обл.–центр традиційного гончарства,художня вишивка;Івано-Франківська обл.–килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкір.Протиставлення народного декоративного мистецтва професійному (ремеслам та промислам) відбувається за двома передумовами. По-перше, народне мистецтво створюється самим народом і для себе, тобто людьми, які зайняті хліборобством, скотарством, мисливством, а не спеціалістами - художниками й майстрами, що займаються виключно мистецтвом. По-друге, це мистецтво підкорюється своїм законам, а не закономірностям стильового розвитку, тому має особливий характер, зміст і художню структуру виробів.Трудова діяльність людини породжує трудові ритми – повтори тіла, змахи рук. Не виключно, що найдавніший вид мистецтва – трудові пісні, засновані на робочих ритмах, свідоцтво того , що людина давно збагнула значення ритму. Почуття ритму – один з фундаментів естетичного засвоєння дійсності. Можна говорити про те, що ритм є єднальною ланкою між матеріальним та духовним світом, допомагаючи в праці, розвиваючи здатність людини сприймати світ, відтворювати його. Механічні подряпини та сліди обробки матеріалу набували характеру ритмічного повтору. Виникало зображення, яке ми називаємо орнаментом. Найяскравіше своє виявлення народний орнамент виявив в малярстві та вишивці.Українська народна вишивка – прикрашення одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображувальний мотив. Техніки вишивки різноманітні – хрестик, гладь, ажурна, мережка і т.п. Дуже часто вони комбінуються, доповнюючи один одного. Розрізняють білу (однокольорову) та багатокольорову. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер’єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту; прикрашений вишивкою одяг був органічним компонентом святково-обрядових свят. Український народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту. Українці з давніх-давен прикрашали стіни хат та господарські будівлі, дерев’яний хатній інтер’єр, меблі, посуд, господарські речі. Найдавнішим і найпоширенішим видом народного малярства був настінний розпис хат, який відзначався великою різноманітністю мальованих орнаментальних мотивів у кожній зоні та області. Розписом покривалися стіни хат, призьба, фриз, що йшов угорі стіни, наріжні пілястри, підвіконня, обрамлення вікон та дверей, самі двері, віконниці. А в інтер’єрі хати – піч, стеля, сволок, обрамлення вікон та дверей, образів тощо. В декоруванні фасадної стіни основним орнаментальним мотивом виступали «квіти у вазоні».Килимарство - виготовлення килимів та килимових виробів(гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, лляні волокна. Останнім часом застосовують ручний або машинний способи. Ручне виробництво килимів здійснюється на вертикальних і горизонтальних верстатах, машинне – на механізованих килимарських верстатах і жакардових машинах.Гончарство - виготовлення з глини різних за призначенням гончарних виробів – посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Виникло в епоху неоліту. Гончарство розвивалось там, де були придатні для цього глини. Сировину очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку на відкритих вогнищах, пізніше у звичайних печах і наприкінці у спеціальних гончарських горнах. З появою гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. Уже в добу неоліту гончарні вироби прикрашали прокресленим декором, відбитками шнура, гребінця. В часи неоліту вироби гончарства оздоблювали орнаментом, мальованими кольоровими фарбами мінерального походження.Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев'яні іграшки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдавніші іграшки, знайдені на території нашої країни, відносяться до II тисячоліття до н.е. Це - мініатюрні знаряддя охоти - луки, стріли, сокирки, предмети побуту, посуд, брязкальця.
8) Роль Запорозького козацтва та православних братств у збереженні духовних основ українського народу.Друга половина XVI - початок XVII ст. - період пробудження національної свідомості українського народу, його духовного відродження. Утверджується відчуття рідної землі, історії, вітчизни. Збереження і розвиток духовної культури, культурно-національне відновлення стають історичною необхідністю.Культурно-національне відродження в Україні було пов’язане з внутрішніми соціально-економічними процесами, а також з політичною, ідеологічною, релігійною боротьбою, з наростанням народно-визвольного руху і тими політичними й культурними процесами в Європі, що дістали назву Відродження.Культурна відбудова України відбувалася в дуже складних умовах, коли більша її частина перебувала у складі інших держав, а соціальне пригноблення українського народу посилювалося національно-духовним-принижувались і викорінювалися культура, мова, звичаї, православ’я.Віра тоді була не тільки основою світосприйняття, а й ознакою належності людини до тієї чи іншої культури, складовою культури, ознакою певного народу. Не зумівши покатоличити українців, правлячі кола Речі Посполитої почали втілювати в життя ідеї єзуїтів-“церковної єдності”, або унії, Православної та Католицької церков під верховенством Папи Римського. При цьому зберігалися православні обряди, служба правилася церковнослов’янською мовою, незмінним залишався й календар. У XVI ст. позбавлена підтримки Польсько-Литовської держави Православна Церква була в занепаді. Безпосередніми причинами прийняття унії були невдоволення православних єпископів тим, що в церковні справи почало активно втручатися міщанство, об’єднане у братства; прагнення єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які також втручалися у справи єпархій і збирали побори; намагання верхівки українського православного духівництва добитися рівності з католицькими єпископами. Культурне піднесення в Україні значно посилюється з появою братств-громадських православних організацій міського населення, які рішуче виступали за розвиток вітчизняної культури. Одним із перших у 1439 р. було створено Львівське братство, яке мало школу, шпиталь, бібліотеку, друкарню. На початку XVII ст. виникають Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Кам’янець-Подільське, Самбірське, Київське, Вінницьке та інші братства. Вони створювали друкарні, шпиталі, школи, забезпечували їх підручниками, утримували вчителів і бідних учнів, надавали найкращим учням допомогу для продовження навчання за кордоном. Навколо братств об’єднувалися вчені, письменники, книговидавці, педагоги, політичні діячі.Важливим напрямком діяльності братств стало книгодрукування. Одну з перших друкарень було створено в 1561 р. у Заблудові, в маєтку українського та білоруського магната Г. Ходкевича. Заснували її Іван Федоров і Петро Мстиславець. У 1569 р. вони видали “Учительське Євангеліє”, а пізніше - “Псалтир” і “Часослов”.Братські друкарні існували також у Новгороді-Сіверському, Києві, Чернігові, Луцьку. Були також приватні друкарні.Розвиток книгодрукування сприяв розвиткові освіти, збільшенню кількості шкіл. І. Федоров видав у Львові та Острозі “Букварі” - посібники для вивчення слов’янських і грецької мов. Були видані також “Граматика” Лаврентія Зизанія і “Граматика” Мелетія Смотрицького.На початку XVII ст. Київ стає одним з найбільших міст Наддніпрянщини.Починають відроджуватися духовні традиції Києва як всеукраїнського центру. Істотно вплинуло на політичний статус Києва запорозьке козацтво. У 1620 р. гетьман Сагайдачний за підтримки козацтва та православних вірних і за участю єрусалимського патріарха Феофана відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому після Берестейської унії було ліквідовано і замінено на уніатську. Це була найвидатніша заслуга П. Сагайдачного. Основними культурними центрами Києва були Київське братство і Києво-Печерська лавра на чолі з архімандритом Єлисеєм Плетенецьким.Отже, в Україні було зроблено перший крок на шляху становлення вищої школи. Велику роль у цьому відіграв П. Могила - видатний просвітник, який усі свої знання, організаторські здібності, а також матеріальні кошти віддав колегії. На його честь її було названо Києво-Могилянською і під цією назвою вона ввійшла в історію вітчизняної науки і культури як перший вищий навчальний заклад України, Росії та Білорусії. За змістом і організацією навчання колегія була ідентичною Краківській і Віденській вищим школам. У ній вивчали граматику, мови, риторику, поетику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію, музику та інші науки. Як і вищі європейські школи, колегія мала у підпорядкуванні школи, відкриті у Кременці, Вінниці та Гощі.Таким чином, в умовах боротьби проти насильницької політики покатоличення і колонізації в Україні відбувалося культурно-національне відродження. Великого розвитку набули ідеї поширення освіти і знань серед народних мас, відродження національної мови і традицій, захисту православ’я як віри батьків, незалежного і вільного існування народу.
9)Розвиток архітектура на українських землях у 14-17ст.Архітектура і мистецтво — це дві царини, які найбільше потерпіли від татаро-монгольської навали. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями. Сюди з розорених монголо-татарами міст прибуло багато майстрів. Вони засновували ремісничі слободи і виконували замовлення князя.З кінця XIV століття на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з каменю іцегли, укріплені кріпосними вежами і бійницями (у Луцьку, Меджибожі, Кременці). Головними замовниками стають не тільки церкви, монастирі і великі феодали, але ішляхта, зміцнілі міські і сільські общини. Зміцнюються культурні зв'язки з Західною Європою, в Україні працюють майстри з Угорщини і Польщі. Всі ці тенденції відбиваються в будівництві і внутрішньому оздобленні без купольних храмів, в яких разом з продовженням традицій архітектури Київської Русі реалізовані творчо переосмислені досягнення Заходу.У XV столітті архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення у Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами, яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Сутківцях.Архітектурне будівництво України ХІV – ХVІ ст. підпорядковувалося завданням оборонної політики і були пов’язані з характером укріплення міст. Оскільки в цей період активно розвивалися міста, це стимулювало інженерно-архітектурну думку. Також містобудуванню сприяло магдебурзьке право міст, яке зміцнювало самоврядування і позитивно впливало на перетворення міст на великі культурні центри з архітектурою високого рівня (Львів, Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський та ін.).У церковній архітектурі довгий час зберігався вплив візантійсько-руського стилю. Але від ХVІ ст. набули деякого поширення готичні та ренесансові типи культових споруд. Особливо помітні ці стилістичні напрями були у Львові. Так, наприклад, у готичних традиціях був збудований католицький собор – Катедра. А найвизначнішими ренесансовими спорудами Львова є будівлі архітектурного ансамбля, що належав Львівському Ставропігійському братству. Це – Успенська церква, каплиця Трьох Святих та вежа Корнякта (остання має виразні барокові елементи). Дивлячись на цей архітектурний ансамбль, можна уявити себе в Італії часів Відродження. Ознаки ренесансового стилю мали також перебудови та відбудови церков старо княжих часів у Києві, Чернігові, Переяславі та Каневі.Розвивалася також фортифікаційна архітектура. Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на Правобережжі, а також на Волині, Поділлі, в Галичині та Буковині. Литовські і польські магнати, закріплюючи тут своє панівне становище, будували передусім оборонні замки-фортеці, а біля них поступово виростали центри торгівлі, промислу, тобто міста, і вони були оборонними центрами для цілих областей. Такими були Луцьк, Володимир-Волинський, Крем’янець, Острог. Будувалися також замки для оборони прикордонних територій від татарських набігів. Одним з них був відомий замок у Межибожі, а також Кам’янець-Подільський, що займав центральне місце на кордоні між Україною і Молдавією. У ХV – ХVІ ст. деякі православні монастирі Західної України були оточені мурами і баштами і мали значення фортець.Менше збереглося оборонних архітектурних споруд на Лівобережжі. Укріпляти міста тут почали пізніше, головним чином у ХVІ ст. Це , перш за все, укріплення Чернігова, Новгород-Сіверського, Стародуба та Путивля. Усі вони були земляними та дерев’яними.Таким чином, незважаючи на складні політичні умови, тяжкий національний гніт, цей період можна схарактеризувати як добу розквіту української архітектури.
10)Умови розвитку української культури в XVI половині XVII ст.Розвиток української культури на початку XIV — першій половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала в середині XIII ст. призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя України. Від численних міст і поселень залишились руїни. Всі руські князівства опинились у повній залежності від татарського хана.В середині XIV ст. українські землі (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині) були приєднані до Великого князівства Литовського, яке стало найбільшим державним утворенням у Європі в кінці XV ст. зміцнюється Московська держава, яка у 1480 р. скинула з себе вікове монголо-татарське іго. Внаслідок воєн з Литвою вона підпорядковує собі Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Нов-город-Сіверський). Московський князь Іван III, привласнивши собі титул "государя всієї Русі', згодом проголосив, що всі землі колишньої Київської Русі мають бути приєднані до Московської держави.Великою перешкодою на шляху розвитку української культури було й те, що впродовж XV—XVI ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, яка завдала великих збитків матеріальній та духовній культурі українського народу. Ні литовський, ні польський уряди не були спроможні організувати оборону окраїнних земель. Це завдання виконало українське козацтво, яке стало оплотом оборони України від татар, а згодом і боротьби проти колоніального гніту польської шляхти, насильницької полонізації та окатоличення православного населення.Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно збільшувалася. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Проти неї вів боротьбу католицизм, підтриманий польською королівською адміністрацією. Трагедія православної церкви полягала в тому, що вона була позбавлена підтримки меценатів, а з XVI ст. культурно занепала. її література обмежувалась лише богословськими книгами, які не могли задовольнити запитів багатьох інтелектуально розвинених людей.Процес формування культури українського народу в XIV — першій половині XVII ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного оформлення українського етносу, що завершився в основному в XVI ст. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Однак, незважаючи на це, культура української народності жила і розвивалася.
11)ПУБЛІЦИСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА17ст.Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих поетів. Це Митура,Сакович та Г.Сковорода. Тут навчався І. Галятовський який був одним із талановитіших українських вчених другої пол.XVII ст. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відігравали важливу роль у навчанні й вихованні студентів Київської академії. Колишній учень академії Інокентій Гізель, який згодом став її професором і ректором, відомий як письменник. Його твір "Мир с Богом человеку" пройнятий гуманізмом, повагою до простої людини. Глибокий слід в українській літературі залишили твори представників полемічної-літератури-Г.Смотрицького,Острозького, М.Смотрицького,в якій дано гідну відповідь на звинувачення католицьких та уніатських авторів, обґрунтовано право українського народу на власне релігійне і культурне національне життя.Наприкінці XVII ст. на Закарпатті з полемічними творами виступив М.Андрелла. Релігійна полеміка з католицизмом та уніатством відображена в літературі другої пол. XVII ст. У кін. XVI — на поч. XVII ст. зароджується драматургія у формах декламацій і діалогів, призначених для братських шкіл. Під впливом народної пісенності розвивалася лірична поезія.Цікавим літературним явищем культури України XVIII ст. була творчість мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села на так звану "на пропитаніє".У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. У них викривалися несправедливість, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події. Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість філософа, мислителя і просвітителя Г.Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. Із середини XVIII ст. прискорився перехід до нової української літератури, в якій міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму. Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його зазнавав український народ, українська мова піддавалася різного роду обмеженням, її витісняли із важливих сфер суспільного життя.
12) Українське образотворче мистецтво 14-17 ст.Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва на Україні в XVI – XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав – все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI – XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI – I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщи і 2) II пол. XVII – XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.У XVI—XVII століття в Україні складається декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Провідна школа художників сформувалася у XVII столітті в київських монастирях. Художники працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки. У роботах таких іконописців, як Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Ці ж тенденції присутні у розписах Успенського собору та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, у церквах Полтави, Переяслав, оздоблення церкви Святого Юра вДрогобичі та ін. Частиною храмового живопису став портрет. У розписах храмів зображали історичних осіб. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору вміщені 85 портретних зображень — від князя Володимира до Петра I.Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких все більше зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею. Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII століття припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але в цей же час проявляється тенденція від'їзду з України талановитої молоді до Петербурга, в Академію мистецтв. Так, найвідоміші художники Росії того часу: Д. Левицький — родом з Києва, В. Боровиковський — з Миргорода.Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва А. Лосенко. У XVI столітті древні традиції книжкової мініатюри були продовжені. Видатним твором художнього перекладу і мистецтва оформлення є вже згадуване «Пересопницьке Євангеліє». Його мініатюри близькі до реалістичного трактування образів в дусі Ренесансу. Книгу в традиціях книжкового мистецтва Русі прикрашають заставки, кінцівки,ініціали, орнамент. У наші дні «Пересопницьке Євангеліє» стало одним з символів державності України — на ньому складається президентська присяга. Розвитоккнигодрукування обумовив розвиток мистецтва гравюри. Ними прикрашалися релігійні видання. Видатні художники і гравери працювали тоді в Києво-Печерській друкарні — Никодим Зубрицький, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський.Абсолютно особливим жанром стала «народна картина». Це — в першу чергу серія козацьких образів: «Козак з бандурою», «Козак Мамай». Як елемент народного побуту такі картини зберігалися до початку ХХ століття.Ряду українських ікон XV століття, виконаних в руслі художніх традицій Галицько-Волинської землі, були властиві лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту і одночасно вміння об'єднати контрастні кольори, емоційна насиченість образу-символа. Ці особливості стали в майбутньому одним з елементів національної своєрідності українського образотворчого мистецтва. У той же час в багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної України помітне використання і подальший розвиток мотивів, які існували в середньовіччі. На другу половину XIII — XV століття припадає подальший розвиток мистецтва скоморохів — народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів.
13)Культура Московської держави 14-17ст.А.Рубльов.У означений період у Північно-Східній Русі, що до початку феодальної роздробленості входила до складу Київської Русі, відбулися три важливі й взаємопов’язані процеси:1) Приєднання низки земель до Московського князівства, перетворення Москви у державно-політичний центр Північно-Східної Русі,утворення Московської централізованої держави, майбутньої Росії; 2) Звільнення від татаро-монгольського поневолення, боротьба проти якого була започаткована битвою на Куликовому полі у 1380 р.і остаточно завершилася у 1480 р.;3) Формування російського народу на основі північно-східної гілки стародавнього руського народу (кривічі, в’ятичі, новгородські словени), а також угро- фінських та інших племен. Спочатку московські правителі приймають титул «Великого князя всія Русі», а згодом – царя. Яскравим матеріальним втіленням великих політичних амбіцій нової держави стала храмові й оборонні споруди Москви і, насамперед, кам’яного Кремля, реконструкція якого розпочалася в ХІV ст. Московський Кремль – це спільне творіння кращих російських та італійських майстрів, які прибули на запрошення московського уряду. Успенський собор побудував італійський архітектор Аристотель Фіораванте, Архангельський – його співвітчизник Алевіз Новий, Благовіщенський – псковські майстри. Характерна особливість архітектури кремлівського ансамблю – це поєднання традицій руського зодчества і надбань високої ренесансної культури. Найбільш яскраво зазначена особливість проявилася в головному соборі Кремля – Успенському, при проектуванні якого флорентійський майстер Аристотель Фіораванті взяв за основу однойменний старовинний собор у Володимирі. Водночас італійські майстри застосували класичну ордерну систему, такі її елементи, як коринфські пілястри, карниз тощо. Зростання авторитету великокнязівської влади мала символізувати Грановита палата, керівниками будівництва якої були італійські архітектори Марко Руффо і П’єтро Солярі. Одночасно були побудовані й кремлівські 17 стіни з 21 вежею. Деякі з веж мали ворота. Центральними вважалися Фролівські ворота, які пізніше стали називатися Спаськими.Архітектурний ансамбль Кремля органічно доповнив собор Василя Блаженного, що був побудований на Красній площі за наказом Івана Грозного на честь взяття Казані.У жорстких рамках богословських канонів і традицій церковного живопису російські митці створили роботи, що мали величезне суспільне значення і високі естетичні якості. Однією з вершин світового мистецтва є ікона «Трійця», на якій зображено те, як до біблейського патріарха Авраама з’явився сам Бог у вигляді трьох чарівних ангелів. У їхніх образах – мрія, взаємна відданість, братерська симпатія, відчуття важливості їх союзу.Андрій Рубльов прагнув передати найтонші душевні переживання, чистоту помислів, моральну досконалість людини. Будучи свідком багатьох трагічних подій і жорстокості свого часу А. Рубльов створив художній світ, сповнений злагодою, спокоєм, гармонією і любов’ю. А. Рубльову належать розписи Благовіщенського собору в Москві, Успенського собору у Володимирі, ікони Троїцького собору Троїце-Сергієва монастиря.Отже, творчості А. Рубльова притаманний високий гуманізм, що характеризує епоху Відродження.Таким чином, російська художня культура ХІV - ХVІ ст., що має свої витоки у Київській Русі, збагатилася багатьма надбаннями епохи Відродження, за своїм ідейним змістом відбивала великі геополітичні устремління нової Московської держави, прагнення російського народу до національної єдності й політичної консолідації.
14)Вплив Визвольної війни середини 17ст. На формування національної свідомості українців.
Війна почалася в лютому 1648 р. з захоплення Січі повстанцями та проголошення сотника з Чигирина Богдана Хмельницького (1595-1657) Гетьманом Запорізької Армії. Новина про події на Запоріжжі швидко поширилася на українських землях та сприяла залученню до повстання найширших верств населення. Успіх повстання було забезпечено діяльністю новообраного гетьмана, спрямованою на поширення повстання в регіонах, притягнення на бік повстанців реєстрового козацтва, формування національної армії, уникнення завчасних військових сутичок з польською армією. На початку Визвольної війни викристалізувалися два процеси: формування держави та повна зміна принципової моделі соціально-економічних відносин.Ідея козацької автономії в межах Польського королівства була не такою популярною, як переконаність у необхідності повної поразки Речі Посполитої та створення власної країни, підґрунтя для якої було покладено наприкінці 1648 року
на більшості українських територій. Таким чином, протягом червня – листопада 1648 р. в процес формування національних державних інститутів в основному завершився в центральних, південних та східних регіонах, в той час як на західних територіях він знаходився а активній фазі: старий адміністративний поділ був замінений новим – на сотні; було впроваджено козацький судоустрій та юридичні процедури, сформовано національну армію.Козаки відігравали провідну роль у скиненні влади польської держави та формуванні українських державних інститутів.Для часів початку війни був характерним міцний зв’язок між національним визволенням та соціальною боротьбою. Саме соціальна боротьба відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні нової соціально-економічної системи української держави. Ідеал козаччини став генератором активності селянських мас. Соціальна боротьба призвела до селянської війни, яка вперше за історію України охопила більшу частину її території та виявилася особливо важливим фактором в розвитку національної революції. Селяни відмовлялися здійснювати численні повинності на користь панів (особливо панщину). Визвольна війна відкрила можливість надання селянам та міщанству статусу козаків, які мали в той час багато прав та привілеїв. Після 1654 року почався новий етап Визвольної війни. Незмінною залишилася мета української держави: припинення панування Речі Посполитої та об’єднання українських етнічних земель в козацькій державі. В результаті прорахунків московського уряду щодо оцінки військово–політичної ситуації бойові дії 1654-1655 років привели до спустошення Брацлавщини. Гетьман Хмельницький почав шукати союзників серед інших країн. Йому вдалося значно покращити відносини з Кримом та Туреччиною, переглянути стосунки з Трансільванією та заключити важливий альянс зі Швецією.
15)Українська освіта і наукові знання в16-17ст.
Шкільна освіта в цей період тісно пов’язувалася з церквою,навчання було просякнуте християнським віровченням.У школах,що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із слов’яно-руською мовою вивчалась латинська. Учителями, що називались наставниками або уставниками, найчастіше були дяки.Становище шкільної освіти на Україні ускладнилось у другій половині XV ст., після Флорентійської унії та у зв’язку, з активним наступом католицької реакції. Українці прагнули зберегти національний характер школи з навчанням та вихованням тогочасною українською, або, як тоді її називали, слов’яно-руською мовою. Православні руські школи існували в Острозі, Володимирі-Волинському, Львові, Уневі, Холмі, Києві. Серед них визначне місце посідала Острозька школа на Волині – греко-слов’яно-латинська колегія, яку сучасники називають академією. Вона виховала плеяду видатних політичних і культурних діячів України, які розгорнули плодотворну діяльність у першій половині XVII ст. Серед них відомий письменник, філолог, ректор Київської братської школи М. Смотрицький, козацький гетьман П. Конашевич-Сагайдачннй, герой Хотинської війни 1621 р. У школі працювали вчителями відомі культурні діячі І. Княгиницький. Дем’ян Наливайко – брат керівника антифеодального народного повстання 1594-1596 pp. Северина Наливайка. Після смерті князя Костянтина Острозького (1608), засновника цієї першої вищої школи на Україні, вона занепала.Важливу роль у загальнокультурному процесі на Україні відіграли братства – громадські організації православних міщан у кінці XVI та XVII ст., коли розгорнулась уперта боротьба з католицькою реакцією. Відомі Львівське братство, засноване близько 1585 p., Київське братство (близько 1615), Луцьке братство (1617) та інші. За статутом братств, їх членом міг бути кожний православний, що записався, незважаючи на місце проживання і соціальне походження. Під час вступу вносився одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески. Серед членів братства були міські ремісники різного фаху: кушніри, кравці, купці, броварники. Провідну роль відігравали багаті міщани. Братство виконувало різноманітні функції: із спільних коштів допомагало своїм членам при хворобі, старості, в похоронах; на утриманні братств були церкви, шпиталі для неімущих. Боронячи православну віру, братства рішуче виступали проти національного і релігійного обмеження українців, організовували й утримували братські школи, викладання в яких проводилося рідною мовою.
16)Розвиток освіти і науки в Україні у 18 ст.Розвиток української культури в другій половині XVII-XVIII ст. відбувався в складних, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Водночас розвиток української культури гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніальної політики Росії та Польщі. Багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи.Хоча в результаті русифікації українська культура почала втрачати свою самобутність, та все ж у XVIII ст. спостерігалось піднесення української культури. Про це свідчить, зокрема, розвиток вищої освіти, основним осер Тяжкі часи настали для академії після 1709 p. В академії заборонили навчатися іноземцям, кількість учнів зменшилась більш, ніж у 10 разів. У часи Данила Апостола, Кирила Розумовського почалось часткове відновлення минулої слави, але досягти рівня, на якому була академія на початку XVIII ст., вже не вдалося. Європейський освітній рівень з середини XVIII ст. був для неї недосяжний. Тому-то гетьман Розумовський хотів заснувати в Батурині університет, який відповідав би тогочасним вимогам.едком якої була Києво-Могилянська академія. У XVIII ст. в Україні поширилась система початкової освіти. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської академії. Але загалом освітній рівень населення порівняно з XVII ст. знизився. Селянство, козацтво, що потрапило в кріпосну залежність, були майже позбавлені права здобувати навіть початкову освіту, і вже на середину XIX ст. переважна частина населення України була безграмотною. Освіту могли здобути лише заможні верстви суспільства. В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглибилась увага до історії. У цей час з'являються козацькі літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу. Вони були написані в модному на той час романтизмі, що перетворювало їх у справжні літературні твори. Розвиткові науки і освіти сприяли книговидавничі центри в Києві, Чернігові. Тут видавалися книги однак Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою. В Україні зароджується театр, осередком якого стала Києво-Могилянська академія. Вистави найчастіше ставили студенти. Велика увага в академії приділялась музичній освіті. Була організована музично-хорова школа. Отже, українська культура в XVIII ст. дедалі більше долала середньовічні канони, збагачувалась ідеями гуманізму й просвітництва. Проте її розвиток гальмувався феодально-кріпосницькою системою, національним гнітом, що посилювався на українських землях.
17)Козацьке літописання.Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам.Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної. На другу половину XVII і першу XVIII ст. припадає розцвіт жанру історично-мемуарної прози, а спричинили її виникнення передовсім козаччина, антипольські і антитурецькі війни, Переяслав і його трагічні наслідки, та часті зміни і неспокої в українсько-козацькій державі. Все це приковувало увагу загалу і викликувало тривогу за майбутнє. Автори цього типу мемуарної літератури не тільки реєстрували події минулого і сучасного, але прагнули охопити цілість історичних подій, показати їх безперервну тяглість і самобутність. Давню історію літописці відтворювали за староруськими літописами; про нові часи писали на підставі власних спостережень, спогадів учасників, використовували записи своїх попередників, як теж документальні матеріяли.До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав. Козацькі літописи дістали високу оцінку в науковій літературі ХІХ-ХХ ст.,Франко писав про них, що з літературного погляду це було явище дуже цінне, здібне збудити запал серед українського народу, і аж у XIX ст. історики оцінили його значення для українського національного відродження й формування наших політичних ідеалів.Козацькими літописами цікавився і використовував їх Шевченко, а низка українських письменників, починаючи Кулішем і Костомаровим, а кінчаючи Грушевським та іншими істориками нового часу, користувалась ними, як першоджерельними матеріалами.
18)Українська архітектура 18ст.Українське козацьке бароко.Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко-назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.Період другої половини 17-18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний.Українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень.Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відтворення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної.Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.