Тема: Річкова долина

1. Русло рік.

2. Меандри. Заплава.

3. Річкові тераси.

4. Асиметрія річкових долин.

1. Русло рік.

Річкова долина – від’ємна форма рельєфу, створена лінійною денудацією.

Основні елементи річкової долини - русло, заплава, річкові тераси, схили.

Р

Рис. 1. Елементи будови річкового перекату (за М.І.Макавеєвим):

а – план в ізобатах, б – профілі по лінії стрижня; 1 – поверхня побочнів, які підіймаються над меженним рівнем води, 2 – лінія стрижня, 3 – береги меженного річища, 0-3 - ізобати

усло річки - найбільш поглиблена частина річкової долини, по якій протікає річка в межень. Русла річок розрізняються за шириною і морфологією. Проте в їх будові є і спільні риси. У руслі кожної річки є перекати і плеса, чергування яких вздовж течії річки порушує монотонність ухилу її дна. Типовим для рівнинної річки перекатом є велика піщана гряда, що перетинає русло під кутом 20-30° (рис.1). Гряда асиметрична: з пологим скатом, зверненим проти течії, і крутим (15-30°) - за течією, який називають підваллям. Розширені частини гряди перекату, що прилягають до берегів і височать над меженним рівнем, називають побочнями.

Глибоку частину русла біля берега, протилежного побочневі, називають плесом, а сідловину між побочнями – коритом перекату.

Стрижень – лінія найбільших поверхневих швидкостей водної течії.

Перекати складені алювіальними відкладами, добре відсортованими з діагональною шаруватістю. Алювій плесів менш відсортований і складений крупно уламковим матеріалом.

У руслах річок часто зустрічаються і такі форми рельєфу, як острови. Галуження - фуркація - русла та утворення островів є ознакою підвищеної акумуляції на цій ділянці річки транспортуючого нею уламкового матеріалу. Особливо багато островів, що ділять русло на безліч рукавів, спостерігається:

1) в дельтах річок;

2) при виході гірських річок на рівнину та ін.

У всіх цих випадках акумуляція матеріалу є наслідком зменшення швидкостей течії у зв'язку із зменшенням ухилів. Більшість річкових островів має висоту, що не перевищує середню висоту заплави, і затоплюється під час повені. Верхня частина острова називається приверх, нижня (вниз по течії) – охвістя.

За зовнішнім виглядом розрізняють:

1) русла річок, переважно відбуваються процеси фуркації (поділу на окремі рукави);

2) русла річок, які здебільшого утворюють численні звивини (меандри).

2. Меандри. Заплава.

В

Рис. 2. Формування прируслової відмілини:

1 – ромивання, 2 – перенос і акумуляція

елика роль при накопиченні алювію належить вигинам, закрутам та колінам рік, які є наслідком роботи турбулентних течій. Вигини можуть утворюватись тоді, коли на певній ділянці течії, внаслідок виступів в рельєфі русла, виникають відцентрові сили, які притискають течію до одного з берегів, де вода опускається донизу. Це спричиняє інтенсивне розмивання дна, борта русла і захоплення великої кількості уламкового матеріалу. Від цього берега придонні струмені води спрямовуються до протилежного, де відбувається інтенсивна акумуляція ерозійного матеріалу .

Це призводить до утворення так званої прируслової відмілини (рис. 2).

П

Рис. 3. Нарощування прируслової відмілини (за Е.В.Шнайцером)

ри постійному підмиванні, берег стає обривистим та поступово відступає, збільшуючи крутизну вигину. Одночасно на протилежному березі відбувається поступове нарощування прируслової відмілини (рис. 3), що в кінцевому результаті призводить до утворення великих заворотів колін русла, які називають меандрами (від назви ріки Меандр у Малій Азії).

Меандри властиві переважно середнім і малим річкам. Меандри це плавні звивини, що послідовно прилягають своїми опуклими боками то до одного, то до іншого борту долини, завдяки чому русло за своїми обрисами у плані нагадує синусоїду.

За походженням меандри поділяють на первинні і вторинні. Первинними меандрами є власні звивини річкової долини, що утворилися на певній території відповідно до складу гірських порід, що утворюють земну поверхню. Оминаючи ділянки поширення міцних порід або активних неотектонічних рухів та обираючи місця слабких (податливих до ерозії) порід, прямуючи зонами неотектонічних порушень, формувалися ті первинні обриси річкової долини, що надалі стали первинними меандрами. Вторині звивини річки зазвичай утворюються в межах первинного днища річкової долини внаслідок особливостей динаміки самого водного потоку (рис. 4).

У морфології меандр виділяють два вигини (коліна). В кожному коліні розрізняють вершину і крила вигину. Виділяють також радіус меандри – відстань між основою двох крил. Смуга, в якій розвиваються меандри, називається меандровим поясом (рис. 5).

Р

Рис. 5. Модель меандри:

L – крок меандри, r – радіус меандри, h – стріла меандри, B – пояс меандрування, b – ширина русла

озрізняють такі типи меандр:

1) вимушені – утво-рюються за наявності перешкод у вигляді виступів твердих порід;

2) блукаючі – долина в яких широка, і які легко можуть зміщувати своє положення;

3) врізані – з високими і крутими берегами, які нікуди не зміщуються (напр. р. Сан-Хуан – притока Колорадо).

За формою розрізняють такі типи меандр (рис. 6):

а

Рис. 6. Типи меандр

) сегментні;

б) синусоїдні;

в) ящикоподібні;

г) омегоподібні;

д) завалені;

е) складні.

Заплава – це частина днища річкової долини, що височить над рівнем води у руслі під час межені, вкрита рослинністю і затоплюється водним потоком під час повені.

Її утворення – це етап розвитку річкової долини, коли завершено вироблення поздовжнього профілю рівноваги, глибинна ерозія змінилася бічною і внаслідок дії останньої значно розширилася річкова долина, набувши U – подібного поперечного профілю.

Схема формування заплави показана на рис. 7.

Ш

Рис. 7. Схема формування заплави (за Є. Шнайцером): І – зона розмивання і намивання наносів, які приносять поперечні циркуляційні потоки (цифрами у кружечках позначено шари руслового алювію послідовного утворення); ІІ – зона осідання завислих наносів та утворення заплавного алювію; А – річище; А1 – прируслова обмілина; В – заплава; Н – рівень повеневих вод; h – рівень межені; русловий алювій: 1 – грубозернисті піски, галька; 2 – дрібні і тонкозернисті піски; 3 – прошарки замулення; 4 – заплавний алювій; 5 – потоки поперечної циркуляції води у річці; 6 – напрям зміщення річища

ирина заплави буває різ-ною (напр. Волги – 20 км, Дністра – 200 м).

За характером рельєфу заплави поділяють на (рис. 8):

1) сегментні;

2) обваловані;

3) паралельно-гривисті.

Сегментні – характерні для мандруючих річок. Мають си-метричну будову (сегмент).

Обваловані – характерні для крупних рік, які пересікають передгірні рівними, і які несуть велику кількість рихлого ма-теріалу (Ріоні, Кубань, Міссісіпі); часто прируслові вали вищі аніж заплава і навіть прилегла рівнина.

Паралельно-гривисті – залишки древніх прируслових валів, які перемежовуються пони-женнями, зайняті болотами і витягнутими старицями. характерні для крупних рік, які зміщуються в сторону одного зі схилів (Волга, Єнісей).