Засоби невербального спілкування педагога

Вираз обличчя викладача повинен відповідати характеру мовлення. Він, як і весь зовнішній вигляд, має виражати впевненість, схвалення, осуд, невдоволення, радість, зацікавленість, обурення.

Усмішка свідчить про доброзичливість, привітність.

Візуальний контакт з аудиторією повинен бути постійним. Аудиторія повинна відчувати доброзичливе ставлення педагога, його підтримку.

Важливо, щоб вихованці під час відповіді бачили викладача уважним, зацікавленим, не байдужим.

Рухи тіла, рук допомагають передавати вербальну інформацію, дозволяють виокремити головне. Плечі і руки повинні бути розслаблені.

Красива, виразна постава педагога виражає внутрішню гідність особистості.

Пряма хода, зібраність говорять про впевненість педагога у своїх силах, знаннях.

Сутулість, опущена голова, руки, що звисають, свідчать про внутрішню слабкість людини, її непевність у собі. Коліна повинні бути розслаблені.

Жест педагога повинен бути органічним і стриманим. Без різких рухів.

Педагогічна техніка – це сукупність використаних педагогом прийомів. Її засобами є мова і невербальні засоби спілкування.

Структура процесу професійно-педагогічної взаємодії:

• моделювання педагогом майбутнього спілкування;

• організація безпосереднього спілкування в момент початкової взаємодії;

• управління спілкуванням під час педагогічного процесу;

• аналіз спілкування, що відбулося;

• моделювання подальшого спілкування.

Педагогічне мовлення має забезпечувати:

• ефективне спілкування, взаємодію між педагогом і вихованцями;

• позитивний вплив педагога на свідомість, почуття вихованців для формування, корекції їхніх переконань;

• повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання;

• раціональну організацію навчальної і практичної діяльності студентів;

• велике значення у педагогічному спілкуванні мають невербальні засоби спілкування. Уміле їх використання дає можливість викладачеві суттєво вплинути на навчальний процес.

3. Імідж педагога

Імідж (від англ. – образ) – візуальна привабливість особистості. Імідж – спрямоване формування враження про себе, свідомо організоване і структуроване в контексті “Я”.

Лише недосвідчений педагог може передати хвилювання перед вихованцями. Майстру важливо, яким його бачать інші. Його завдання – самопрезентація.

Самопрезентація ─ короткотривалий, організований процес подання інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці. Педагог повинен подати себе, свій характер, свій ситуативний стан так, щоб справити відповідне враження на аудиторію. Він відстоює створений ним образ.

Ситуації педагогічного життя несхожі одна на іншу. Щоразу педагог повинен знати, яким він хоче постати перед вихованцями. «Він може хотіти, щоб вони зрозуміли його значущість, чи подумали, що він високої думки про них, чи зрозуміли, що він насправді думає про них, чи залишилися здивовані. Він може хотіти забезпечити гармонію, щоб взаємодія тривала довго, чи пошити в дурні, ввести в оману їх».

Велике інформаційне навантаження несе зовнішній вигляд пе­дагога. Педагог повинен ідеально виглядати, триматися впевнено і мати почуття гумору. Зовнішній вигляд викладача повинен бути естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але і надмірна увага до неї ─ недоцільна.

Зовнішня культура оратора — система засобів щодо створення іміджу промовця, яка базується на контролі зовнішнього вигляду (зачісці, одязі тощо), постави, погляду, жесту, голосу.

Зачіска, одяг, прикраси в одязі педагога повинні гармоніювати. У використанні косметики, підборі одягу й аксесуарів викладач повинен завжди дотримуватись почуття міри і розуміння ситуації.

Естетична виразність педагога виявляється й у тому, наскільки привітний у нього вираз обличчя, у зібраності, стриманості рухів, у поставі і ході. Навіть у тому, як викладач заходить до аудиторії, як дивиться, як вітається, як рухається по аудиторії ― у всіх «дріб'язках» виявляється особистість педагога і його вплив на аудиторію.

Викладач, що вперше входить в аудиторію, може для посилення авторитетності скористатися прийомами самореклами, щоб виокремити важливі професійні особливості. Це збільшить довіру аудиторії.

Елементами самореклами можуть бути і такі невербальні засоби, як поза, постава, хода, жести.

Правильна постава створює відчуття впевненості, спокою і високої самооцінки.

Досить упевненою повинна бути і хода: усе говорить про зібраність і діловитість.

Значне місце серед невербальних засобів самореклами мають міміка і жестикуляція.

Жест — система міміки, рухів рук і тіла, що відіграє допоміжну, але важливу роль у ораторському виступі. Жести по-справжньому підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають виокремити основні думки. Ними можна виразити своє ставлення до аудиторії й передати емоційний стан. Найбільша увага приділяється експресії обличчя.