Лекція 4 професійне Міжособистісне спілкування

1. Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

Міжособистісне сприйняття – сприйняття іншої людини, відобра­ження її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними влас­тивостями індивіда, якого сприймають, розуміння внутрішнього світу і поведінки співбесідника.

Міжособистісна комунікація – взаємний обмін досвідом людей, які перебувають у просторовій близькості і мають можливість бачити, чути, торкатися один одного, легко здійснювати зворотний зв'язок.

Спілкування в нашому житті відіграє велику роль. Людині важко бути щасливою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися не контактуючи з іншими.

Спілкування – важлива форма людського буття, умова життєдіяльності людей, спосіб їх об’єднання.

Спілкування – це міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої становлять пізнання одне одного і обмін певними результатами професійної діяльності – інформацією, думками, почуттями, оцінками.

Спілкування є однією з нагальних потреб людини. Воно потрібне їй для взаємодії з іншими людьми, для впорядкування взаємин з ними, для самоствердження у суспільстві. Психологи називають таку потребу комунікативною.

Потреба у спілкуванні виникає у перші місяці життя дитини, а на третьому році в неї виразно проглядає бажання спілкуватися з іншими. У перші сім років у дітей чітко виявляється потреба у доброзичливій увазі, у повазі до них з боку дорослих та у взаєморозумінні. Ця потреба, зазвичай, залишається у людини найважливішою на все життя. Згодом її потреби розвиваються, відбувається перехід від простих форм потреб в емоційному контакті до складніших ― у співпраці, інтимно-особистісному, діловому спілкуванні.

Професійне міжособистісне спілкування ― це активна взаємодія його суб’єктів. Вони діють один на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб’єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді спостерігаємо: один із співбесідників щось розповідає, інший, як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості змістом розмови не виявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Той, хто говорить, не може залучити співрозмовника до активного обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Спілкування дає змогу об’єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини.

Міжособистісні взаємини у спілкуванні – це такі взаємозв’язки між людьми, які об’єктивно виявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці взаємини погані, взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, здоров’я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування.

Важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші люди вносять у взаємини напругу, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливо дотримуватись емпатійного способу спілкування. Емпатійний спосіб спілкування передбачає чітке сприйняття внутрішнього світу іншої людини зі збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівня культури професійного спілкування.

Процес спілкування відбувається за участі кількох осіб, і кожен є активним суб'єктом. Кожен з учасників прагне створити певну систему інтерпретації поведінки.

Ідентифікація – це спосіб пізнання іншої людини. Це процес ототожнення себе з іншою людиною.

Емпатія – це емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини за допомогою відчуттів, емоцій.

Рефлексія – це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого – здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню.

«Ефект ореолу». Якщо загальне враження про людину сприятливе, її позитивні якості переоцінюються, а негативні або применшуються, або так чи інакше виправдовуються.

«Ефект поблажливості» – щедра, зайва доброзичливість у сприйнятті й оцінюванні іншої людини найчастіше спостерігається у тих, хто має емоційну підтримку з боку інших людей і не піддається тривогам.

Види професійного спілкування

Залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне і міжгрупове спілкування.

За кількісними характеристиками суб’єктів розрізняють міжособистісне спілкування та масові комунікації.

За характером спілкування може бути діалогічним і монологічним.

За цільовою спрямованістю розрізняють спілкування:

анонімне, функціонально-рольове, неформальне, зокрема інтимно-сімейне, «контакт масок», примітивне, духовне, міжособистісне спілкування друзів, світське.

Кожному з нас щодня доводиться контактувати з багатьма незнайомими людьми. Це спілкування є анонімним. Коли в людини багато контактів водночас, їй хочеться зняти нервове напруження, трохи розслабитися, заспокоїтись. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають пресу, дивляться у вікно.

Спілкування виявляється з перших хвилин нашого ставлення до ролі, яку обрали. Скажімо, хтось із нас ― підлеглий, а хтось ― керівник. Кожен повинен діяти відповідно до своїх функціональних обов’язків, дотримуючись правил професійної культури у спілкуванні. Для функціонально-рольового спілкування дуже важливі доброзичливість, повага до людей, вміння бачити перед собою особистість. Про таке ставлення свідчать, зокрема, посмішка, а також уміння сказати людині щось приємне.

Неформальне спілкування передбачає обмін духовними цінностями. Воно динамічне, в його основі ― увага до міжособистісних взаємин, а не до престижу чи меркантильних інтересів.

Особливим різновидом неформального спілкування є інтимно-сімейне. Інтимно-сімейне спілкування стосується кожного з нас. Усі ми хочемо, щоб близька нам людина була у спілкуванні з нами культурною, ввічливою, розуміла нас з погляду. Потрібно пам’ятати, що рівень культури близької нам людини часто залежить від нас. Якщо певна особа не виправдала наших сподівань, це означає, що ми не змогли їй допомогти.

«Контакт масок» ― формальне спілкування, у якому відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника; використовуються звичні маски (ввічливості, суворості, байдужності, скромності, співчутливості та ін.) набір жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати щирі емоції, ставлення до співрозмовника.

Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину, як потрібний об'єкт чи той об'єкт, що заважає: якщо потрібний – то активно вступають у контакт, якщо заважає ― відштовхнуть чи застосують агресивні, грубі репліки. Якщо отримали від співрозмовника бажане, то втрачають інтерес до нього і не приховують цього.

Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов'язково вдаватися до допомоги слів – приятель зрозуміє вас за виразом обличчя, рухами, інтонацією. Таке спілкування можливе тоді, коли кожен учасник має образ співрозмовника, знає його особистість, інтереси, переконання, ставлення, може передбачати його реакції.

Світське спілкування. Суть світського спілкування ─ у його безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а те, що прийнято говорити в подібних ситуаціях; думки людей з того чи іншого питання не мають жодного значення і не визначають характер комунікацій.

Кожен вид спілкування передбачає певний специфічний набір прийомів та засобів спілкування, свій специфічний «кодекс» спілкування.

Наприклад, кодекс професійного спілкування:

●ввічливість, такт;

●симпатія: будь доброзичливий, привітний;

●принцип кооперації: «твій внесок повинен бути таким, якого вимагає спільно прийнятий напрям розмови»;

●принцип достатності інформації: «говори не більше і не менше, ніж потрібно в даний момент»;

●принцип якості інформації;

●принцип доцільності: «не відхиляйся від теми, зумій знайти рішення»;

●«передавай думку чітко і переконливо для співрозмовника»;

●«умій слухати і зрозуміти потрібну думку»;

●«умій врахувати індивідуальні особливості співрозмовника заради інтересів справи».

Правила спілкування повинні дотримуватися обидвома учасниками.