3. Сприйняття промови
Чути означає прагнути зрозуміти і запам'ятати почуте. Більшість людей, на думку вчених, погано вміють слухати слова інших, особливо якщо ці слова не торкаються їхніх інтересів.
Уміння слухати розвиває можливість міркувань щодо проблеми, послаблює вплив стресу, напруги, розвиває в іншій людині почуття впевненості у собі. Активне слухання (щирий інтерес, питання) сприяє росту щирості, розуміння і відчуття надійності. Студент має змогу «виговоритися» в момент спалаху емоцій («поділись проблемою з близькою людиною – і вона зменшиться наполовину»).
Уміння слухати – один із головних показників культури людини.
Слухати можна по- різному.
Види слухання
Глухе мовчання (відсутність реакції).
Підтакування (“ага”, “так-так”, кивання).
“Відлуння-реакція” – повторення останнього слова співбесідника.
“Дзеркало”- повторення останньої фрази співрозмовника.
Спонука (“Ну і… що далі?”).
Конкретизуючі запитання (“Що ти мав на увазі?”).
Навідні запитання (Що? Де? Коли? Навіщо?).
Оцінки, поради.
Продовження (коли слухач втручається у промову, підказує слова).
Емоції.
Логічні висновки з промов співбесідника.
Некоректна реакція (“Нісенітниця це все”).
Розпитування (ставиться питання за питанням).
Зневага до партнера (ігнорування співрозмовника, нехтування його увагою).
Ускладнює слухання
Фізичний дискомфорт. Спека, холод, втома чи головний біль погіршують здатність слухати і приділяти увагу співрозмовнику.
Телефонні дзвінки, інші зовнішні подразники можуть відволікати.
Думки про інші зустрічі, невідкладні справи і термінові повідомлення.
Надмірна заклопотаність собою і власними проблемами ускладнює процес спілкування.
Персоналізація. Припущення, що співрозмовник говорить про вас, хоча це не так, обмежує ваше сприйняття.
Ставлення до співрозмовника. Симпатія чи ворожість до співрозмовника можуть зіпсувати слухання.
Вибіркове слухання. Сприйняття лише частини того, що говорить співрозмовник.
Співрозмовник говорить недостатньо голосно чи пошепки.
Надто швидкий чи повільний темп мовлення.
Відволікаюча зовнішність співрозмовника, його манери (неадекватність міміки та ін.).
Довкілля чи пейзаж.
Погана акустика.
Обмеженість у часі, відчуття, що регламент вичерпано.
Надмірна заклопотаність роботою, необхідність робити кілька речей водночас.
Колір стін у приміщенні (червоний – дратує, темно-сірий – пригнічує).
Слухаючи ефективно, ви впливаєте на ситуацію і на її результат. Таке уміння дає змогу зрозуміти, що саме було сприйнято неправильно, і вчасно зупинитися, щоб щось зۥясувати.
Питання для обговорення
Особистісні якості, що сприяють ефективному спілкуванню.
Комунікативні уміння, необхідні сучасному фахівцеві фізичної культури.
Література
Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика. – Львів, 2001.
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1970.
Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.
Бутенко Н. Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручн. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 384 с.
Вандишев В. М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: Навч.посібн. – К: Кондор, 2006. – 264 с.
Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. – Л.: Лениздат, 1992.
Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник. – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – 184 с.
Колотілова Н. А. Риторика: Навч. посібн. – К.: Центр учб. літератури, 2007. – 232 с.
Навчальний посібник з курсів «Онови риторики» і «Професійна риторика» / Укл. І. Гузенко. – Львів: ЛДУФК, 2006. – 76 с.
Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посібн. – К.: Центр учб. літератури, 2008. – 592 с.
11. Олійник О. Б. Основи ораторської майстерності: Навч.посібн. – К.: Кондор, 2010. – 181 с.
12. Олійник О. Б. Риторика: Навч.посібн. – К.: Кондор, 2009. – 170 с.
13. Олійник О. Б. Сучасна ділова риторика: Навч.посібн. – К.: Кондор, 2010. – 166 с.
14. Програми з курсів «Основи риторики» та «Професійна риторика» / Укл. І. Гузенко. – Львів: ЛДУФК, 2006. – 148 с.
15. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001.
16. Риторика: Загальна та судова. – К., 2002.
17. Сагач Г. М. Риторика. – К., 2000.
18. Томан І. Мистецтво говорити. – К., 1986.