2. Взаємодія оратора й аудиторії
ОРАТОР – (від лат. orator – говорю) – особа, яка виголошує промову чи інший ораторський твір; той, хто володіє мистецтвом публічного виступу. Особа, яка впливає на інших осіб таким чином, щоб вони прийняли певні твердження або виконали певні дії.
АУДИТОРІЯ – це група осіб, у думках чи поведінці яких повинні відбутися зміни, до яких прагне оратор.
ПРОМОВА – це мовленнєве повідомлення, з яким оратор звертається до аудиторії. Промова повинна відповідати низці вимог, які роблять її переконливою, красномовною, доказовою, логічною, продуманою. Промова як компонент професійно-педагогічного спілкування повинна мати якості позитивної розмови з певними уточненнями щодо голосу, манер, теми…
ОСОБИСТІСТЬ ОРАТОРА – сукупність індивідуальних якостей оратора (розуму, ерудиції, дару слова, методичної майстерності, етичних принципів), що визначають реакцію слухачів і дієвість виступу загалом.
ЕТИКА ОРАТОРА – сукупність моральних норм і правил, що визначають ставлення оратора до своїх обов'язків, до слухачів, до підготовки виступу, до поведінки на трибуні.
ТАКТОВНІСТЬ ОРАТОРА – одна з етичних якостей оратора, що виражається в уважному ставленні до слухачів, у врахуванні їхніх можливостей сприйняття матеріалу різної складності, їх досвіду, знань, інтересів.
ОРАТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ – комплекс певних рис особистості, що визначають її схильність до ораторського мистецтва. Ораторські здібності визначаються загальнокультурним рівнем промовця (вимагають бездоганного мовного апарату, чіткої артикуляції).
КУЛЬТУРА МИСЛЕННЯ ОРАТОРА – усвідомлене дотримання принципів інтелектуальної роботи. До цих принципів належать: систематичне поглиблення знань; уміння зосередити увагу на проблемі; системний аналіз явищ; інтелектуальна терплячість; дотепність.
МОВНА МАЙСТЕРНІСТЬ ОРАТОРА – теоретичні знання про мову, вміння і навички володіння усним словом, техніка мовлення, культура мовлення, стиль мовлення.
МАЙСТЕРНІСТЬ ПРОМОВИ – висока культура, художня виразність, стилістична точність, аргументованість і переконливість промови, які виникають внаслідок активної роботи оратора в галузі теорії й практики ораторського мистецтва. Майстерність передбачає наявність професійних знань, умінь, навичок.
Загальні правила публічного виступу
Основні моменти мовної підготовки:
Визначення цілей промови.
Аналіз аудиторії і ситуації.
Підбір матеріалу.
Написання плану промови.
Виголошення промови.
Публічна (ораторська) промова повинна бути:
Цікавою і корисною.
З правильною композицією: вступ, головна частина і висновок.
З орієнтацією на слухачів.
Досягати мети.
Діалогічною.
Ситуативною і реактивною (керованою зворотним зв’язком).
Спланованою і організованою заздалегідь, відкоректованою і остаточно сформованою в процесі виступу.
З простою конструкцією фраз.
Образною та емоційною.
Функціональні стилі виступу – це стійкі різновиди мови для кожної сфери спілкування з урахуванням мовної ситуації.
До головних стилістичних ознак (якостей) публічної промови належать:
правильність (дотримання літературних норм),
ясність і простота (вміння говорити доступно),
багатство (визначається словниковим запасом людини),
стислість та емоційність.
Правила вербального контакту ритора (Ґісберт Бройніг)
Короткі речення (8-15 слів) формулюють закінчені думки.
Виразність голосу є аргументом переконання.
Паузи психологічно підсилюють увагу, заспокоюють, виокремлюють сказане.
Словниковий запас ритора підсилює вплив промови. Рекомендується частіше використовувати у мовленні дієслова, а не іменники. Дієслова додають вислову наочність, формують чітку картину.
Композиційна побудова промови
Вступ
Завдання:
викликати інтерес слухачів до теми,
встановити контакт з аудиторією,
підготувати слухачів до сприйняття промови.
Основна частина
Завдання:
повідомити інформацію,
обґрунтувати власну позицію,
переконати аудиторію,
спонукати слухачів до конкретних дій.
Висновок
Завдання:
підсумувати сказане,
посилити інтерес до промови,
виокремити значення сказаного,
закликати до безпосередніх дій.
Методи, які найчастіше використовують оратори на закінчення промови:
Звертання.
Повторення основних проблем.
Особисті наміри.
Вказівка на перспективи.
Цитата.
Висновок (узагальнення сказаного).
Самоаналіз. Самоперевірка (питання для самоперевірки у разі перегляду відео).
Доцільно дати відповіді на такі запитання:
Чи дотримувався я теми?
Чи висвітлив окреслені пункти?
Чи був створений візуальний контакт (чи охопив поглядом усіх слухачів)?
Чи лунав голос зацікавлено?
Чи був я щирим?
Чи логічно-послідовним був виклад думок?
Чи було виокремлено основну частину?
Чи було досягнуто мети промови?
Чи були жести вільними і доречними?
Чи не вживалися у виступі зайві слова, які послаблювали значення доказів?
Чи була промова зрозумілою для слухачів?
Чи не проголошувалася промова у надто швидкому темпі, який змушував слухачів напружуватися?
Чи виправдано використовувалася наочна допомога?
Чи виявляється у виступі відповідний імідж?