3. Риторика і культура мовлення

Розвиток риторики (її прийнято розглядати як комплексну дисципліну, що поєднує у собі знання з філософії, логіки, психології, педагогіки, мовознавства й ін. наук) відбувався у таких напрямах:

• культура мови – вимога говорити правильно, відповідно до норм літературної вимови;

• логіка мови – використання в ораторському мистецтві законів логіки (логічна побудова мови за допомогою аргументів і доказів);

• техніка мови – вимога належної поведінки оратора перед аудиторією і особистої "переконаності" у тому, про що говорить.

Для того, щоби слухач зрозумів, з'ясував, про що йдеться, вирізнив найважливіші змістовні аспекти і акценти, правильно оцінив виступ оратора, потрібна ґрунтовна мовна підготовка.

Етапи мовленнєвої підготовки:

• мовленнєва техніка: дикція, гучність, темп, ритм;

• зміст інформації: отримання – усвідомлення – запам’ятовування;

• лексика: підбір словоформ;

• логіка: структурованість змісту;

• стилістика: підбір стилю відповідно до умов;

• кінесика: поєднання вербальних і невербальних засобів.

Критерії культури мови

Культура мови – це володіння нормами усної і писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики).

1. Правильність –дотримання мовних норм.

2. Комунікативна доцільність. Недостатньо говорити або писати правильно, потрібно уміти вживати слова у відповідних комунікативних ситуаціях.

3. Точність вислову – це точність виразу думки у слові.

4. Логічність викладу. Вислів повинен відображати логіку дійсності, логіку думки.

5. Ясність і доступність викладу. Ясність викладу припускає зрозумілість мови її адресатові. Вона досягається шляхом точного і однозначного вживання слів, термінів, словосполучень.

6. Чистота мови. Чистою називається мова, в якій немає чужих літературній мові елементів (слів і словосполучень) або елементів, не властивих нормам моральності.

7. Виразність мови. Під виразністю розуміють структури мови, які підтримують постійну увагу й інтерес у слухачів і читачів. Виразність буває інформаційна (коли слухачів зацікавила інформація, що повідомлялася) та емоційна (коли слухачів зацікавив спосіб викладу, манера виконання тощо).

8. Різноманітність засобів вираження (оратор використовує великий обсяг лексичного запасу).

9. Естетичність. Естетичність мови виявляється у неприйнятті мовою образливих для гідності людини засобів вираження.

10. Доцільність. Доцільність передбачає підбір засобів мови, які роблять мову такою, що відповідає умовам спілкування.

4. Стилі мовлення

СТИЛЬ – (від лат. stilus – паличка для письма) – спосіб здійснення чого-небудь (створення і виголошення промови).

Стиль виявляється у мисленні людини, її поведінці, спілкуванні.

СТИЛЬ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ – це мистецтво доцільного відбору й ефективного використання системи мовних засобів з певною метою, у конкретних умовах та обставинах.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ – функціональні різновиди літературної мови, що характеризуються сукупністю мовних засобів і певними принципами та прийомами їх добору, зумовленими змістом, функцією та цілеспрямованістю висловлювання. Виділяють такі основні функціональні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній, розмовно-побутовий.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ використовується в газетах, суспільно-політичних журналах, на радіо, телебаченні, в документальному кіно. Публіцистичному стилю властиві дві основні функції інформативності та впливу. Публіцистичний стиль слугує для передачі інформації про внутрішнє життя країни і події за кордоном. Публіцистичний стиль характеризується популярністю, образністю, яскравістю передачі думки. Для публіцистичного стилю характерне вживання слів і зворотів, риторичних фігур і тропів.

ДИСКУСІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ – один із різновидів публіцистичного стилю, застосовується у виступах на зборах трудових колективів, на ділових нарадах, семінарах, засіданнях. Виділяється практичною спрямованістю комунікації. Текстуальними ознаками є формули типу "я гадаю", "я впевнений", "мені здається", "на мій погляд".

ЦЕРЕМОНІАЛЬНИЙ СТИЛЬ – (від лат. caeremonia – культовий обряд, торжество) – один із різновидів публіцистичного стилю (привітальні промови, тости на офіційних прийомах, виступи на ювілейних торжествах, при врученні нагород). Від інших функціональних різновидів публіцистичного стилю церемоніальний стиль відрізняється великою кількістю звертань персонального характеру.

РОЗМОВНО-ПОБУТОВИЙ СТИЛЬ – різновид усного літературного мовлення, що виконує функцію повсякденного спілкування людей на роботі і в побуті, в особистому і громадському житті. Типовими ознаками цього стилю є діалогічна форма розмови, використання найрізноманітнішої загальновживаної розмовної лексики, простих синтаксичних конструкцій. Спостерігається використання позамовних чинників (міміки, жестів), емоційно-ексресивної лексики та фразеології, вигуків, вставних слів, звертань.

ІНФОРМАТИВНИЙ СТИЛЬ – один із різновидів розповідного стилю, використовується для передачі слухачам певних відомостей, знань, повідомлень про які-небудь події у формі їх детального переказу.

ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ застосовують при читанні текстів художньої літератури. Характеризується єдністю комунікативної та естетичної функцій мови. У цьому стилі мова є засобом створення художніх образів, а це зумовлює використання експресивних та емоційно забарвлених лексико-фразеологічних одиниць мови. У художньому стилі найповніше використовується синонімічне багатство мови.

ОРІЄНТУВАЛЬНО-ЗАКЛИЧНИЙ СТИЛЬ застосовується у промовах перед масовою аудиторією, характеризується доступністю викладу та значним емоційно-експресивним наповненням, що виражається у застосуванні звертань, форм наказового способу, вигуків.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СТИЛЬ застосовується на виробництві під час обговорення важливих питань розробки та вдосконалення виробничого процесу, пояснення правил техніки безпеки тощо. Його особливістю є застосування професійної лексики та фразеології.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ – один із функціональних стилів літературної мови, що обслуговує сферу науки. Важлива особливість наукового стилю – використання термінологічної лексики. Емоційна лексика не властива для наукового стилю. Синтаксис наукового стилю багатий різноманітними складними синтаксичними конструкціями. Усі мовні засоби наукового стилю покликані забезпечити ясність, точність, об'єктивність, недвозначність, логічність та аргументованість викладу, повноту інформації.

НАВЧАЛЬНИЙ СТИЛЬ – один із різновидів наукового стилю усного мовлення, призначений для виголошення лекцій у навчальних закладах.

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ – один із функціональних стилів літературної мови, що задовольняє потреби суспільства в оформленні ділових стосунків між організаціями й установами. Найхарактерніші особливості офіційно-ділового стилю такі: 1) точність формулювань, чіткість у висловленні думок; 2) логічність, аргументованість викладу; 3) стислість у передачі думок; 4) використання, зазвичай, нейтральної лексики, професійної термінології, ділової лексики, уникнення особових займенників; 5) використання складних конструкцій.

КОМЕНТАРНИЙ СТИЛЬ – існує у двох основних функціональних варіантах – екскурсійному та репортажному.

ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ – (від лат. epistola – лист) – стиль мови, подібний до усного, який побудований у формі листа якоїсь особи або листування кількох осіб.

МАКАРОНІЧНИЙ СТИЛЬ – жартівливий стиль, у якому поєднані слова і вислови різних мов, до того ж часто у спотвореному вигляді.

6