2. Гори та їх класифікація

«Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ. Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи, оповиті блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила. Курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерла, і Чорногора своїм важким тілом давила землю».

Коцюбинський М.М. Тіні забутих предків.

Гори разом з рівнинами відносяться до основних геоморфологічних категорій земної поверхні.

Гори - це значні простори земної поверхні, високо підняті над рівнем моря, сильно розчленовані з великими відносними висотами. Гори значно вищі за плато, плоскогір'я та нагір'я. Вони займають 36% площі суші (не враховуючи підльодовиковий рельєф Антарктиди), поділяються на молоді, що займають 41% площі суші, й відроджені, що займають 59%. Як бачимо за площею відроджені гори переважають над молодими. Це пов'язано зі значним поширенням епіплатформного орогенезу на неотектонічному етапі розвитку земної кори (неоген - антропоген).

До молодих належать гори, що утворилися відносно недавно, переважно в альпійську епоху горотворення, і ще мало зруйновані денудацією, а відроджені - це гори, що виникли на місці древніх, значно вирівняних гірських областей внаслідок новітніх рухів земної кори. Для них характерні високо підняті поверхні вирівнювання, успадкованих від попередніх епох розвитку рельєфу. Гори Тянь-Шань, Алтай та ін. належать до відроджених, що відрізняються від молодих гір Альп, Кавказу. До відроджених гір південної півкулі належать Східно-Африканська рифтова область, Гвіанське нагір’я та ін.

Зовнішній морфологічний вигляд гірських систем далеко не завжди відповідає їхньому абсолютному віку, тому що древні відроджені (омолоджені) гори, які піддалися вторинному підняттю, нерідко мають риси морфологічної молодості. Класичним прикладом можуть служити Тянь-Шань, Урал і Алтай, що виникли ще в епоху герцинського горотворення.

Класифікація гір.

а

Рис. 2. Відмінності гір за висотою

) за висотою:

За висотами гори поділяють на типи:

• високі (понад 2 000 м над рівнем моря),

• середньовисокі (середні) - (1 000 - 2 000 м),

• низькі (низькогірнї) - (600 - 1 000 м).

Високі гори (їх часто ще називають альпійськими), характеризуються глибоким ерозійним розчленуванням і діяльністю льодовиків. Вони відрізняються складною будовою поперечного профілю, зумовленого потужним плейстоценовим заледенінням. Інтенсивне нівальне вивітрювання та екзарація вище снігової лінії надають горам цього типу різноманітні обриси вершин у вигляді зубців, веж, гострих гребенів, розділених карами і цирками і заповнених льодом. Нижче снігової лінії гори розчленовують глибокі стрімкі долини, троги, висячі льодовикові долини, ускладнені водоспадами, ригелями, баранячими лобами.

На відміну від них середньовисокі гори мають округлі, іноді плоскі вершинні поверхні, невеликі коливання висот, потужні покриви грубоуламкової кори вивітрювання, широкі річкові долини. Гострі гребені зустрічаються як ерозійні останці, відпрепаровані фізичним вивітрюванням виходи твердих порід. Широкі нагірні тераси на схилах є залишками древнього пенеплену.

Альпійські риси гори мають вище снігової лінії. Нижче - вони мають середньогірний характер. Морфологічне значення має також межа поширення лісової рослинності, яка захищає гірські масиви від ерозії й вивітрювання. Зауважимо, що висота снігової й лісової меж у горах залежить від клімату, отже, у ряді випадків гори з невеликими абсолютними висотами і низькою межею снігової лінії мають альпійські морфологічні риси. Високі гірські системи, але з невеликим заледенінням мають риси середньовисоких гір (Східний Памір).

б) За генезисом гори в цілому можна поділити на тектонічні та вулканічні.

Вулканічні гори є результатом частих вивержень вулканів, мають форму конусів із кратерними зниженнями.

Тектонічні гори виникли внаслідок дислокацій земної кори під впливом тектонічних рухів. Ці дислокації бувають двох видів:

а) плікативні дислокації - шари гірських порід можуть бути зім'яті в складки різної форми та інтенсивності;

б) диз'юнктивні дислокації - розлом земної кори на окремі брили, що зазнають при цьому горизонтальних і вертикальних переміщень одна відносно одної.

У зв'язку з цим тектонічні гори можна поділити на складчасті та брилові. Поєднання цих двох типів дає складчасто-брилові гори.

1

. Складчасті гори молоді за віком підняття земної поверхні (кайнозойська складчастість), де товщі гірських порід зім'ятих в складки різного розміру у вигляді гірських хребтів та долин. Поодинокі складки трапляються рідко, частіше спостерігається багато складок, розташованих одна поруч іншої більш-менш паралельно. Система складок утворює складчасту зону, де окремі складки антикліналі і синкліналі паралельні до простягання всієї складчастої зони (рис. 3).

Антикліналь - це складка верств гірських порід, повернута опуклістю вгору, в ядрі залягають давніші породи, а на крилах молодші.

Синкліналь - складка верств гірських порід, обернена опуклістю донизу. Складчасті зони здебільшого бувають дугоподібними, наприклад, Скибова зона Східних Карпат.

Геоморфологи виділяють кілька типів складчастих гірських систем:

а) Тип Юри, де складки порівняно прості й складені шаруватими осадовими породами, спостерігається паралельне чергування антикліналей і синкліналей. До таких гір належить Юра, Копетдаг та ін. Тут здебільшого хребти і пасма відповідають антикліналям, поздовжні долини між ними - синкліналям, але в старих горах ця відповідність стирається, і на перший план виступає літологія, тобто в місцях залягання стійких порід утворюються хребти, а в місцях податливих порід - пониження, долини.

б) Складні складчасті гори з інтрузіями магматичних порід. Часто такі гори в осьовій частині відпрепаровані денудацією, і на поверхню виходять батоліти. Це спостерігається на Великому Кавказі.

в) Найбільш складні за будовою (але не за морфологією) складчасті гори покривного типу: Швейцарські Альпи, Дибрар на Кавказі, Каледоніди в Шотландії. Такі гори представлені гігантськими лежачими складками, насунутими на багато кілометрів на древні породи. Вони одержали назву лускатих насувань або шар’яжів. Нерідко насунуті породи виявляються не тільки більш древніми, але й міцнішими в порівнянні з нижче лежачими. У результаті процесів денудації вони утворюють острівні масиви, екзотичні, різноманітних обрисів останці.

2. Брилові гори виникають, як правило, при повторному горотворенні в тих ділянках земної кори, які вже пережили фазу складкоутворення. Внаслідок ущільнення гірських порід, метаморфізації та інтрузій такі ділянки втрачають пластичність. При повторному тектонічному впливі ця ділянка не зминається в складки, а розламується на окремі блоки, що зміщуються один відносно одного в горизонтальному і вертикальному напрямах. Внаслідок цього утворюються скиди, грабени, горсти (Рис. 5). При цьому підняті блоки утворюють хребти і масиви, а відносно опущені - долини й міжгірні депресії.

Рис. 5. Системи розривних порушень: а – східчастий скид; б – горст; в –грабен

Прикладом брилових гір можуть бути Шварцвальд, Вогези, що розділені Рейнським грабеном (Рис. 6), Ферганський хребет, частково Алтай та ін.

Складчасто-брилові гори - це старі за віком (палеозойсько-мезозойські) гори, в яких складчасті товщі порід розбиті тектонічними розломами на окремі брили різної величини. Тобто, це складчасті гірські споруди, що включають різні види складок (прямі, перекинуті, ізоклінальні, лускаті й ін.), ускладнені скидами, зсувами, та насувами. їх ще називають відродженими горами. Такі ділянки відрізняються складною геологічною будовою із включеннями магматичних інтрузій, проявом тріщинного вулканізму. Як приклад можна привести Західні Альпи, Кавказ, Апенніни, Тянь-Шань, Алтай та ін.).