31

Кафедра правового регулювання економіки та правознавства

Комплексне практичне індивідуальне завдання

з дисципліни:

«Правознавство»

Перевірив:

Кравчук К. Г.

План

Вступ

1. Виборча система та виборчий процес в Україні.

2. Тестова частина.

3. Повноваження нотаріату та систему органів нотаріату із чинного законодавства положення.

4. Задача.

5. Висновок.

6. Список використаних джерел.

Варіант 7

1. Дайте відповідь на теоретичне питання: Виборча система та виборчий процес в Україні.

2. Розв'яжіть тести:

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується:

а) не пізніше ніж за три дні до її початку;

б) не раніше тижня до її початку;

в) через тиждень від подачі заявки на відпустку;

г) в будь-який час за вимогою працівника.

До яких органів влади відноситься міліція:

а) виконавчих;

б) законодавчих;

в) судових;

г) контрольно-наглядових;

д) не відноситься до жодних із названих.

Що необхідно розуміти під перевищенням меж необхідної оборони:

а) несвоєчасність захисту;

б) явна невідповідність захисту небезпечності посягання чи обстановці захисту;

в) невідповідність захисту характеру і небезпечності посягання чи обстановці захисту;

г) завдання шкоди нападаючому після того, як з'ясувалося, що напад закінчено;

д) використання для захисту засобів, яких не мав нападаючий.

3. Законспектуйте із чинного законодавства положення, що закріплюють повноваження нотаріату та систему органів нотаріату.

4. Розв'яжіть задачу:

При прийнятті на роботу Іванченка і Петріва відповідно на посади економіста і електрика адміністрація банку "Гривня" вимагала від них такі документи: паспорт; трудову книжку; диплом про закінчення вузу; характеристику з попереднього місця роботи; довідку про стан здоров'я; партійний квиток. Чи правомірна вимога адміністрації про пред'явлення вказаними особами всіх перерахованих документів? Як оформляється прийнята на роботу працівників?

1. Дайте відповідь на теоретичне питання: Виборча система та виборчий процес в Україні.

Виборча система – сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними. [11]

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р., "Про вибори Президента України" у редакції від 24 лютого 1994 р., "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, непередбачені цими законами, забороняються.

Що ж до права бути обраним, себто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті та обласної ради народних депутатів може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної ради. Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а само голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитись тільки голосуючий.

Принцип вільного і рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право як безпосередньо, так і через політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що завжди підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються відкрито і гласно. Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, у них рівні можливості Щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює існування таких інститутів виборчого права, як звільнення кандидата від виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної платні за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої згоди, притягнуті до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

До того ж, особи, які насильством, обманом, погрозами або в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати та бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підробку виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства, несуть відповідальність, передбачену цим законодавством. До певної відповідальності притягуються також особи, які опублікували або в інший спосіб розповсюдили завідомо неправдиві відомості про кандидата.

І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти кандидата в усіх засобах масової інформації.

Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями - як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах і будь-якими засобами.

Закон України "Про вибори народних депутатів України" складається з 11 розділів (53 статті). Це розділи: 1. Загальні положення. 2. Організація виборів. 3. Списки виборців. 4. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. 5. Передвиборна агітація, б. Фінансування виборчої кампанії. 7. Голосування. 8. Підрахунок голосів і визначення результатів виборів. 9. Повторне голосування, повторні вибори, порядок заміни народних депутатів, позачергові вибори. 10. Заключні положення. 11. Прикінцеві положення.

Окрім уже розглянутих принципів виборчого права, цей Закон регламентує, що вибори народних депутатів України можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули, і що вони здійснюються за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Усього обирається 450 депутатів; із них 225 - в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати дід політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія. Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України; позачергові - призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів від дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Рішення про проведення повторних виборів, а також виборів замість депутатів, які вибули, виносить Центральна виборча комісія у випадках і в порядку, передбаченому цим Законом.

Далі утворюються одно- та багатомандатні виборчі округи. Територія останніх поділяється на виборчі дільниці.

Вибори організовують і проводять: Центральна виборча комісія; окружні виборчі комісії; дільничні виборчі комісії. Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом. Вона визнається юридичною особою, має печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. До складу Центральної виборчої комісії входять 15 членів, призначуваних Верховною Радою України за поданням Президента України.

Для організації голосування виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а в містах Києві та Севастополі - відповідними місцевими державними адміністраціями, по кожній виборчій дільниці, складаються списки виборців, які передаються дільничним виборчим комісіям не пізніш як за 45 днів до дня виборів.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 7-ї до 22-ї години. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за 15 днів до дня виборів.

Підрахунок голосів здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні. Комісія підраховує кількість голосів, поданих за кожного кандидата, а також за кожен список кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій. Обраним вважається кандидат у депутати, котрий одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, що балотувалися в даному виборчому окрузі. Якщо найбільшу і водночас однакову кількість голосів набрали два чи більше кандидатів у депутати, проводиться повторне голосування з цих кандидатур.

Закон України "Про вибори Президента України" складається з 7 глав (45 статей). Це глави: 1. Загальні положення; 2. Порядок і строки призначення виборів; 3. Організація та забезпечення проведення виборів Президента України; 4. Висування і реєстрація кандидатів у Президенти України; 5. Передвиборна агітація; 6. Гарантії діяльності кандидатів у Президенти України та інших учасників виборів; 7. Проведення голосування, визначення результатів виборів Президента України.

Як і Закон України "Про вибори народних депутатів України", цей Закон у гл. 1 фіксує основні принципи й засади виборів Президента України. Конституція України передбачає, що Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням строком на п'ять років. Далі встановлюється, що вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) і повторними. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Рішення про проведення виборів Президента України ухвалює Верховна Рада України не пізніш як за шість місяців до закінчення терміну повноважень Президента України і за чотири місяці до дня виборів. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період 90 днів од дня припинення повноважень. Вибори призначаються на неділю або інший неробочий день, про що повідомляється через засоби масової інформації. Для проведення виборів створюються 27 виборчих округів (по одному в Республіці Крим, областях України, містах Києві та Севастополі). Виборчі округи поділяються на виборчі дільниці, з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках - з меншою чи більшою кількістю виборців.

Організацію та проведення виборів Президента України здійснює Центральна виборча комісія з виборів народних депутатів України - Центральна виборча комісія з виборів Президента України, окружні та дільничні комісії.

Право висувати кандидатів у Президенти України належить громадянам України, які мають право голосу. Вони реалізують це право через політичні партії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідним чином, а також через збори виборців. Реєстрація претендентів як кандидатів у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією не пізніш як на п'ятий день після подання всіх необхідних для реєстрації документів.

Особа, яка отримала посвідчення про реєстрацію її як кандидата в Президенти України, має право вести передвиборчу агітацію та користуватися передбаченими в законодавстві гарантіями діяльності.

Час і місце, організація і порядок голосування, підрахунок голосів на виборчій дільниці та підведення підсумків голосування у виборчому округу відбуваються в порядку, передбаченому Законом України "Про вибори народних депутатів України". Центральна виборча комісія з виборів Президента України на підставі протоколів окружних виборчих комісій не пізніш як у тижневий строк після виборів установлює результати виборів Президента України. Вибори вважаються такими, що відбулися, якщо в них узяло участь більше половини виборців, внесених до списків виборців. Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Конституція додає до цього, що Президент України вступає на пост не пізніше як через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів. Вступаючи на пост. Президент України складає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради України, текст і порядок проголошення якої визначається Конституцією України.

Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" складається з 15 розділів (58 статей). Це розділи: 1. Загальні положення. 2. Виборчі округи. Виборчі дільниці. 3. Виборчі комісії. 4. Списки виборців. 5. Висування кандидатів. 6. Реєстрація кандидатів у депутатів та на посади сільських, селищних, міських голів. 7. Кандидати та їх довірені особи. Уповноважені особи місцевих осередків політичних партій (блоків), громадських організацій. 8. Передвиборна агітація. 9. Порядок голосування. 10. Встановлення результатів виборів. 11. Повторні вибори. Вибори депутатів рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули. 12. Фінансування виборчої кампанії. 13. Заключні положення. 14. Відповідальність за порушення цього закону. 15. Перехідні положення.

Цей Закон також передбачає здійснення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, а також сільських, селищних, міських голів на основі вже згаданих загальних принципів. До того ж ним встановлюється, що вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті. Вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого співпадають з межами села, селища, міста. А вибори депутатів районної та обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах.

Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

Для організації і проведення місцевих виборів утворюються:

1) сільські, селищні, міські, районні у містах, районні обласні (територіальні) виборчі комісії;

2) окружні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії. Останні наділяються певними повноваженнями.

Для проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів виконавчими комітетами сільських, селищних, міських, районних у містах рад складаються списки виборців по кожній виборчій дільниці. Кожному виборцю забезпечується можливість ознайомитися з ними.

Висування кандидатів, на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності або навчання, починається за 80 днів і закінчується за 45 днів до дня виборів. Громадянин України має право на самовисування. Усі кандидати реєструються і з цього часу наділяються певними правами. А саме, мати довірених осіб, брати участь у передвиборній агітації і т. д.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 7 до 23 години.

Підрахунок голосів на виборчій дільниці проводиться дільничною виборчою комісією окремо по кожному одномандатному, багатомандатному виборчому округу, по кожному кандидату.

Особи, які перешкоджали шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або в інший спосіб вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликали або агітували за бойкотування виборів, а "також голова, заступник голови, секретар і члени виборчих комісій, посадові чи службові особи державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, які вчинили підлог виборчих документів, завідомо неправильний підрахунок голосів виборців, порушили таємницю голосування, допустили інше порушення цього Закону, несуть відповідальність, встановлену законом.

Основний напрям становлення та розвитку політичної системи України – глибока й всебічна демократи­зація суспільного життя, розбудова громадянського суспільства, правової соціальної держави, посилення взаємовпливу і взаємозв'язків із політичними системами інших країн задля власного безперервного вдосконалення. За об’єктивних умов демократичний вибір є не тільки формальною дилемою для громадян – підтримувати чи не підтримувати існуючу в державі владу, а й реальною можливістю впливати на розстановку політичних сил у навколо владному просторі, змінювати уряд, визначаючи у такий спосіб характер їх діяльності. Проте нинішній політичний вибір не втратив свого формального характеру, залишаючись в межах наявності політичної альтернативності, що в умовах української демократії – змістовний і дієвий фактор розгортання всього політичного процесу як постійна існуюча дихотомія значеннєвої орієнтації його суб’єктів одночасно і на інтереси групові, і загально-соціальні, в чому власне і криється необхідність упереджувати свої політичні дії й рішення врахуванням наявної контрпропозиції, тобто фактора присутності політичного конкурента. Оскільки йдеться про політичні проблеми України після проголошення її незалежності, то в загальному аспекті розуміємо державотворення, а в ширшому — формування політичної системи плюралістичного суспільства і налагод­ження дієвого політичного процесу, що неможливі без адекватного утвердження політичної та економічної еліти.

У зв'язку з цим на порядок дня постає одна з докорінних проблем України – формування нової політичної, в тому числі громадянської культури. Однак навіть розв'язання цих питань само собою не усуне характерного для посткомуністичної демократії відчу­ження суспільства від влади. Адже не завжди демократична форма держави здатна реально забезпечити демократизацію усіх сторін громадського життя. Для цього потрібні відповідні економічні, соціальні, духовні та психологічні передумови. І навпаки, формування стабільної демократичної політичної системи, здійснення реформ вимагає у пе­рехідний період певних обмежень політичної демократії, зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства й особи — як на теоретичному, так і на буденному рівнях.

На підсумок останніх виборів українська демократія так і не переборола поріг мінімальної достатності, яка полягає в існуванні повномірної політичної конкуренції впливових сил, що набуває природного завершення у відкритому правлінні певної партії або партійного блоку. Загальний підсумок політичної роздробленості й надмірної багатопартійності – відсутність у політичному процесі в контексті останніх загальнонаціональних виборів в Україні зримої, повноцінної, а отже, і доступної середньому виборцю альтернативи, варіанта для вибору. На практиці, середній виборець, не спроможній зорієнтуватися у списку з кількох десятків партій, розібратися в нюансах програм, в основному подібних одна одній. Саме з цієї причини проблема використання адміністративного ресурсу як можливого засобу тиску на виборців з боку правлячої еліти є головним об’єктом уваги. Але слід сказати, що ця проблема менш істотна, а ніж наявна фундаментальна ситуація відсутності реальних конкурентів у політичному просторі України, головним складовим якої є формальна легітимність.

Порівняльний аналіз результатів двох виборчих кампаній за партійними списками дає змогу зробити висновок про те що структурування українського політичного поля зберігає явно виражений регіональний характер – південному сходу України, де трохи послабили свої позиції, але як і раніше найвпливовішими залишаються партії лівої (доречніше – псевдо-лівої) ідеології, протистоїть захід з домінуючою правою ідеологією, що істотно посилила свої позиції в центрі й, навіть, на північному сході країни.

Різноманітність практик партій, що брали участь у виборчій компанії, міститься в ідеологічному континуумі з традиційно використовуваною системою координат, полюсами якої є “лівий” і “правий” політичні сектори з проміжним – “центристським”. Дихтоманія, залишаючись однією є основ структурування українського політичного поля, відтворюється базовими електоральними установками виборців, які хоч і зазнають флуктуацій, однак виключають зміщення позицій голосуючих до протилежного ідеологічного полюсу.

Основою, що об’єднує партії в правий блок, є націонал-демократичні принципи, орієнтація на “західний” шлях розвитку, акцент на державній незалежності, як особливій цінності. Уразливим місцем партій правого табору, що стали на шлях блокування так званим унітарним шляхом, є короткочасність і нестабільність обраної стратегії.

Центристський блок в українському політичному просторі найважче піддається визначенню, а координати у найзагальнішому вигляді можна визначити як проміжні, усереднені між лівим та правим полюсами і найменш ідеологічно виражені. Якщо розглядати електоральні практики, здійснені центристськими партіями, що не подолали бар’єра, але мали ідеологічну складову і позиціонували в українському політикумі в ролі носіїв ліберальної ідеї, то незначний обсяг партійно-символічних капіталів цих партій свідчить про відсутність ефективної комунікації з виборцями, а також відсутності або фрагментарності їх регіональних структур, ставці на монопроблеми.

Таким чином, зміни, що відбулися в українському політичному полі свідчать про наявність двох незбіжних тенденцій – полівіння політичних агентів, що балотувались за партійними списками, і рівномірніший, а ніж на попередніх виборах, розподіл голосів виборців між партіями, що конституюють національний ідеолого-політичний простір, за рахунок зміщення голосів виборців вправо.

Отже, на момент чергової загальнодержавної виборчої кампанії політична ситуація в Україні не дала жодного шансу виборцям, тобто громадянам країни, зробити якісний вибір у напрямі змін складу і розстановки сил у правлячій еліті. Без перебільшення, ми є свідками нового етапу диверсифікації України, розшарування за рівнем взаємодії суспільства адміністративним технологіям, причому потенціал роз’єднання за політичною ознакою є найвагомішим, але сподіватися на мобілізацію нації, на інтегруючий вплив політичної боротьби наразі не доводиться.

Демократичне суспільство перед­бачає зростання ролі й впливу ма­сової свідомості на поведінку та ухвали центрів прийняття рішень – обираючи на основі демократичних про­цедур легітимні владні структури, громадяни мають повне пра­во отримувати інформацію про діяльність своїх обранців, яким вони передовірили владу. А тому, враховуючи, що термін діяльності адміністрації й парламенту не такий вже й тривалий, вони мають активно займатися проблемами власного іміджу, оскільки на наступних виборах перед ними знову поста­не питання переконувати громадян у тому, що саме ці люди є най­більш достойними керувати державою. Політичний досвід свідчить, що чітко побудована, збалансована й ретельно дібрана передвиборна команда не завжди стає правля­чою.

Реальністю і найхарактернішою ознакою політичного процесу в Україні, періоду її незалежності, була і залишається елітарність, обмеженість як з огляду на склад учасників, так і зосередження його навколо загальнонаціонального центру влади, побудованої за принципом корпоративності конгломератного об'єднання компонентів демократичної політичної системи. Політичну конгломеративність посилюють і такі об'єктив­ні фактори, як поліетнічність і поліконфесійність, істотні регіональні розбіжності у соціальній структурі, полі­тичних настановах, ставленні до державотворчих процесів населення України. Це, між іншим, означає, що надзвичайно зростає роль загальнонаціонального лідера. Його авторитет, зокрема на ґрунті харизми, сприятиме національному єд­нанню, в дієвості якого, значну, а можливо і вирішальну, роль відіграє такий суб'єктивний чинник, як свідомість громадян.

Ситуація після виборів підвела українську демократію до критичної, поворотної межі, за якою починають простежуватись контури структурованої влади, що спирається на реальну, тобто порівняно стійку парламентську більшість, і тверду опозицію їй. Повноцінна, конструктивна більшість стає природним результатом тільки за реальної суспільно-політичної поляризації суспільства, тобто формується в просторі всього політичного процесу і на основі прямих підсумків виборів, а не в кулуарах державної влади. Саме надання істотного імпульсу, поштовху політичній динаміці – життєво важливе і принципово необхідне українському суспільству, що десятками років перебуває у стані соціальної стагнації. Що ж до опозиції, то її формування безпосередньо залежить від характеру і наявності прямого визначеного носія влади.

Демократичні вибори дають змогу громадянам обирати і змінювати державних діячів (президента, членів уряду, парла­ментів, мерів, губернаторів, суддів та інших представників прав­лячої еліти). У принципі, вибори чи не єдиний засіб впливу на державних і політичних лідерів, завдяки якому навіть найпасивніші члени суспільства можуть опосередковано реалізовувати свою політичну волю й побажання [11, с. 61.]

По суті вибори слугують правовим механізмом реалізації суспільних санкцій або заохочень, замінюючи неформальні ак­ції на кшталт революцій, заколотів, демонстрацій тощо. Можливість громадян демократичним шляхом впливати на поведінку своїх правителів має кілька важливих наслідків.

1. Вибори формалізують і фундаментально змінюють харак­тер суспільного впливу на дії уряду, хоча, звичайно, громадська думка може впливати (і впливає) на державних діячів задовго до проведення виборів.

2. Вибори є засобом урахування масових настроїв, які мож­на формально й неформально контролювати. У кожній країні правила та процедури виборів є інструментом політичної бо­ротьби, який дістав назву виборчої інженерії. Виборчі процедури можуть ви­користовуватися також для зменшення й навіть виключення впливу громадян на їх результати. У демократично­му суспільстві намагаються не заважати волевиявленню електорату шляхом прямих і рівних виборів, а, скоріше, впливати на суспільну думку, використовувати її силу задля зміцнення по­літичного режиму.

3. Вибори обмежують вплив широких верств населення на політичні та управлінські процеси, оскільки на певний період дають змогу політичним і державним лідерам правити від їх імені.

4. Вибори обмежують інтенсивність масової політичної ді­яльності та сприяють перетворенню останньої із засобу ін­ституціалізації своїх вимог на колективну заяву стосовну дозво­лу на що-небудь.

Даючи змогу електорату формально добирати й усувати політичних лідерів, вибори уможливлюють співіснування суспільного впливу й державної влади. Це є принциповим у відносинах між громадянами та державою [1, с.89.]. Вибори — засіб контролю народу над суспільством, але водночас вони є засобом контролю народу над державою, що контролюється самою державою. На практиці це виглядає так:

• правлячі еліти намагаються регулювати склад електорату, щоб зменшити вагу тих груп або ідей, які розглядаються першими як небажані;

• правлячі кола суспільства маніпулюють результатами виборів завдяки різним варіантам формування виборчих округів і прийняття щодо них рішень;

• майже всі правлячі еліти намагаються, принаймні частко­во, ізолювати процес формування політики від впливу ма­сової, громадської думки через регулювання зв'язків між рішеннями, пов'язаними з виборами, та складом і органі­зацією роботи урядових структур.

Відносна легкість, з якою можна замінити діючий уряд у країні, значно згладжує гостроту можливих вимог про зміну політичного режиму та його інститутів. Саме це й зумовлює пере­творення в сучасних умовах інституту загальних виборів на один із найважливіших елементів політичної системи, що діє в більшості країн світу [9, с. ]. Але для того щоб загальне виборче право було запроваджене в політичній практиці, знадобилося понад двісті років боротьби демократичних сил.

Перелік посад, які заміщуються через вибори, досить великий. У такий спосіб можуть обиратися президент або глава уряду, губернатори, депутати всіх рівнів, мери міст та інших на­селених пунктів, прокурори, судді та ін. В основі регламентації виборчих кампаній знаходяться такі най­важливіші принципи як:

1. Обмеження сум пожертв приватних осіб і організацій до передвиборчих фондів або взагалі фінансування виборчої кам­панії за рахунок держави.

2. Принцип лояльності стосовно конкурентів, недопущення образ, фальсифікацій тощо.

3. Нейтралітет державного апарату та його невтручання в процес виборчої кампанії.

4. Надання всім партіям і кандидатам рівного ефірного часу для виступів на телебаченні й по радіо, а також однакової площі на шпальтах друкованих засобів масової інформації [7, с. 211.].

Важливим аспектом є реєстрація громадян як виборців. У більшості країн цим займаються спеціальні представники місцевих органів влади, які створюють для цього відповідні виборчі комісії. Однак ці функції можуть виконувати й безпосередньо виконавчі структури (Міністерство внутрішніх справ у Німеччині) [3, с. 84.].