23. Охридська угода 2001

двостороння домовленість, підписана 10.09.2001 в Охриді (Македонія) керівництвом Македонії та лідерами македонських албанців; формально поклала кінець зіткненням між албанцями та урядовими македонськими силами.

Рамкова угода викликала численні суперечки і нарікання різних політичних сил. У македонських ЗМІ переважно акцент робився на тому, що Охридська угода не має юридичної сили, бо підписана тільки лідерами чотирьох найбільших політичних партій Македонії. Втім, професор юридичного факультету університету Св. Кирила та Мефодія Владо Поповські вважає дискусійним питання щодо сторін, які підписали Рамкову угоду. На його думку, сім осіб, які підписали Рамкову угоду, представляють три сторони: дві внутрішні й одну зовнішню - міжнародну спільноту, представлену ЄС і США. Дві внутрішні сторони фактично ідейно і практично перебували в опозиції: ДПА і ПДП підтримували паравійськові албанські формування (ОНА) і виправдовували їх військові акції, як метод тиску на македонську владу. Ці дві партії входили до владної коаліції, до того ж їх лідери пішли на підписання Призренської декларації з Алі Ахметі, фактично солідаризувавшись з ОНА¹⁹.

З іншого боку, угоду підписали Президент, як гарант незалежності, суверенітету і територіальної цілісності Республіки Македонії, згідно Конституції, і прем’єр, як представник, у першу чергу, діючої влади, а вже потім, як лідер ВМРО-ДПМНЄ. У силу своїх обов’язків Верховного командувача збройними силами, Президент Борис Трайковські виявився глибоко втягнутим у збройний конфлікт. Він одночасно був гарантом мирних переговорів і їх безпосереднім учасником. Відповідальність за ситуацію у країні і результат мирних переговорів Любче Георгівські, в першу чергу, ніс як прем’єр, який представляє владу, а вже тільки потім як лідер політичної партії. Щодо участі у переговорах СДСМ та її лідера Бранко Црвенковські, то македонський науковець вважає, що вона відігравала роль внутрішнього посередника у конфлікті. Цим пояснюється її помірковане ставлення до ОНА, а потім до ДУІ.

Водночас, В. Поповські вважає, що Охридську угоду можна також розглядати як двосторонню, яка є подібною до тих, що міжнародна спільнота вже укладала з конфліктуючими сторонами на теренах колишньої СФРЮ. Тоді можна вважати, що, з одного боку, її підписали суб’єкти РМ, як сторони конфлікту, а з іншого - міжнародна спільнота. Отже, перша сторона бере на себе зобов’язання цілковито припинити військові дії і відновити мир, надати широкі права меншинам і підтримувати демократію в країні, інша - міжнародна спільнота (ЄС і США), беруть зобов’язання допомогти першій стороні у відновленні мирного життя у кризових районах і набутті членства Македонією у ЄС і НАТО²⁰.

24.

25

26.. Словенія є однією з найкраще промислово розвинених республік колишньої Югославії. Колись більшість доходів приносив туризм, зараз — промисловість і сільське господарство.

Промисловість. Видобувають нафту, природний газ, буре вугілля, свинець, боксити, цинк, ртуть. Добре розвинені чорна й кольорова металургія, електротехніка, машинобудівна, текстильна, деревообробна, хімічна, фармацевтична, поліграфічна, легка, харчова, целюлозно-паперова галузі промисловості. Є підприємства радіоелектроніки. Діє АЕС «Кршко».

 

Сільське господарство. Словенія має високопродуктивне сільське господарство. Вирощують кукурудзу, пшеницю, ячмінь, овес, жито, цукрові буряки, хміль, картоплю. Розвивають садівництво, овочівництво, виноградарство. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, коней. Тваринництво має переважно пасовищний характер. Широкого розвитку набуло бройлерне птахівництво. Лісозаготівлі.

 

Транспорт. Довжина залізниць — 1,2 тис. км, автошляхів — 14,5 тис. км. Головний морський порт — Копер. Міжнародний аеропорт — у столиці.

 

Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — автомобілі, автобуси, мотоцикли, електротехнічні вироби, побутові прилади, текстиль, продукція хімічної та фармацевтичної промисловості й сільського господарства.

 

Імпортують нафту й нафтопродукти, газ, промислове устаткування.

 

Головні зовнішньоторговельні партнери — Німеччина, Італія, Хорватія, Франція, Австрія, Росія, США.

 

Туристичні об'єкти

 

Національний парк Тритлав.

 

У столиці — руїни міських укріплень, акведука, некрополя (все — римської доби), замок Ґрад (XV-XVI ст.), ратуша (1484 p.); палаци: єпископський (XVI-XVIII ст.), Швейґера (1775 p.); собори: кафедральний, св. Миколая (1700-1707 pp.), православний; церкви: св. Якоба (1613-1615 pp.), урсулиок (XVII-XVIII ст.), св. Флоріана, Крижанке; католицька семінарія (XVII-XVIII ст.); музеї: Національний, Муніципальний, Народної революції; галереї: Національна, Сучасного мистецтва, Бежиґрайська; зоологічний сад, ботанічний сад.

 

У Мариборі — кафедральний собор св. Іоанна Хрестителя, єпископський палац, ратуша (XVI ст.), замок (XVIII ст.), Міський музей.

 

У Целє — лапідарій римської доби, залишки замку, ратуша, собор св. Даниїла (XIV ст.), палац «Нова ґрофія».

 

В Альпах — гірськолижні курорти, на Адріатичному узбережжі — пляжі, на вапняковому плато Карст (Крас) — всесвітньо відома печера Постойнска-Яма.

 

27

.

Рік	День/Місяць	Подія
1973	1 січня	Перше розширення — Велика Британія, Данія та Ірландія приєдналась до ЄЕС. У Норвегії більшість населення проголосувало проти членства в ЄЕС.
1981	1 січня	Друге розширення — Греція приєдналась до ЄЕС.
1985	1 лютого	Ґренландія (самоврядна з 1979 року) вийшла зі складу ЄЕС.
1986	1 січня	Третє розширення — Іспанія та Португалія приєднались до ЄЕС.
1990	3 жовтня	Об'єднання Німеччини — НДР приєдналась до ФРН і стала частиною ЄЕС.
1993	1 листопада	Формальне створення Європейського Союзу
1995	1 січня	Четверте розширення — Австрія, Фінляндія і Швеція приєднались до ЄС. У Норвегії та Швейцарії жителі проголосували проти членства в ЄС.
2004	1 травня	П'яте розширення (частина Ι) — Кіпр, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщинаі Чеська Республіка приєдналися до ЄС.
2007	1 січня	П'яте розширення (частина ΙΙ) — Болгарія і Румунія приєднались до ЄС .
2013	1 липня	Шосте розширення (частина ΙΙ) — Хорватія приєдналась до ЄС .

28.

29. Чорногорія ( Чорногорія. Црна Гора, Crna Gora ) - держава в південно-східній Європі, на адріатичному узбережжі Балканського півострова. Назву отримала по горі Ловчен (1749 м), розташованої в історичному центрі країни у Которської затоки. ^[1] Протяжність сухопутних кордонів становить 625 км. На заході Чорногорія межує з Хорватією (25 км), на північному заході - з Боснією і Герцеговиною (225 км), на північному сході - з Сербією (124 км), на сході - з Косово (79 км), на південному сході - з Албанією (172 км). ^[2]

Територію країни можна умовно розділити на три регіони: гірські системи північного сходу країни, узбережжя Адріатичного моря, а також відносно рівна улоговина Скадарського озера і долин впадають у нього річок, де розташовані два найбільших міста країни: Підгірці та Нікшич. ^[3]

Велика частина Чорногорії розташована на Динарських нагір'я, найвища точка якого в Чорногорії - гора Боботов Кук (2522 м) в масиві Дурмітор. Уздовж кордону з Албанією та Косово розташовуються Північно-Албанські Альпи (Проклетіе). Чорногорські гори піддалися найбільшому впливерозії льодом за останній льодовиковий період серед гір півострова. У південно-західній частині країни знаходиться Чорногорське карстове плато - частина карстового регіону заходу Балканського півострова. Середня висота плато - 900 м над рівнем моря, хоча деякі частини підносяться на 1800 м. Найнижча частина нагір'я - долина річки Зета (450 м), розташована посередині плоского поля в районі Никшича. ^[1]

Крайові хребти нагір'я круто обриваються до вузької (2-6 км завширшки) прибережній смузі, яка пропадає у північній частині берега, де води Которської затоки підходять впритул до схилів Ловчена. У прибережних районах відзначається підвищена сейсмічна активність. ^[4] [1]

Корисні копалини: боксити, мідь, свинець, сіль. ^[5]

30. Сербія, офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Репу̀блика Ср̀бија) — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину; площа 88 400 км²; столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (бл. 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки,українці (бл. 40 000) тощо. Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна мовасербів: сербський варіант сербохорватської, абетка — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є самекириличний варіант сербської мови, хоча на практиці переважає латиниця (якою до 1945 року серби не користувалися взагалі); найрозповсюдженіша релігія: православ'я.

Сербія заселена сербами й ін. слов'янськими племенами з 6-7 ст., до кінця 12 ст. перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у 13 і 14 ст. — незалежна держава, з 15 ст. входила до складу Османської імперії (Туреччини) і частково (з 16 ст.) Священної Римської імперії (Австрії). Після двох протитурецьких повстань Сербія здобула у 1830 р. широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876-1878 — повну незалежність і стала у 1882королівством. У грудні 1918 увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого 1929р. наЮгославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941–1944) у листопаді 1945 Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косова і Воєводини. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації, Сербія формально скасувала автономію Косова у вересні 1990 р. Мілошевич був переобраний у грудні 1990, але у березні 1991 р. відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 р. почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії та Герцеговини у 1992 р. фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася й істотно порушувалися права людини. У березні 1992 і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії-Герцеговині.

лава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.