5) Додаткові дипломатичні засоби мирного вирішення спорів

Добрі послуги часто розглядаються як передумова переговорів, в ст. 33 Статуту вони не згадані, хоча в міжнародному праві мають досить давню історію. Сутність процедури добрих послуг добре визначена в Американському договорі про мирне врегулювання спорів від 30 квітня 1848 р., де у ст. 9 зазначено: «Процедура добрих послуг полягає в спробі одного або кількох видатних громадян будь-якого американського штату, неупереджених в спорі, зв' язати сторони між собою, створивши, таким чином, можливість для безпосередніх переговорів і позитивного

На Паризькому мирному конгресі 1856 р. добрі послуги разом з посередництвом розглядалися як єдиний механізм міжнародного права, хоч деякі учасники вже виокремлювали добрі послуги як дружню послугу третьої держави. Лише на Берлінській конференції 1885 р. добра послуга закріплюється в Заключному акті від 26 лютого 1885 р. як окремий засіб врегулювання спору. Згідно ст. 2 Конвенції 1907 р. держави в разі серйозної розбіжності між ними зобов'язані вдатися до добрих послуг або посередництва однієї або кількох дружніх країн: право пропонувати добрі послуги чи посередництво мають не причетні до спору держави. З прийняттям Статуту Ліги Націй, добрі послуги отримали детальне закріплення, як окремий інститут міжнародного права.

Потреба в добрих послугах виникає, коли учасники спору не можуть безпосередньо розпочати переговори або коли використання інших мирних засобів виявилося безрезультатним. До них удаються на прохання учасника спору або з ініціативи третьої держави, яка вирішила допомогти учасникам спору організувати проведення переговорів.

При наданні добрих послуг третя сторона докладає зусиль лише для створення сприятливих умов ведення переговорів, для чого з' ясовує й інформує сторони про умови, прийнятні для переговорів, може надавати місце для зустрічі чи інші умови, необхідні учасникам спору для переговорів. З початком переговорів процедура добрих послуг завершується, хоча держава, яка надавала добрі послуги, може бути присутньою на переговорах за згодою учасників спору. Але на розв'язання спору вона впливати не може.

Посередництво відрізняється від добрих послуг за способами ініціювання (для запрошення посередника обов'язкова згода обох (всіх) учасників спору, а добрі послуги можуть розпочатися зі згоди однієї сторони - учасника спору), а також за метою (мета добрих послуг - організувати переговори, а посередництва -довести переговори до позитивних результатів). Крім того повноваження суб' єкта добрих послуг припиняються з початком переговорів, а для посередника саме тоді тільки починається основна діяльність. Обов'язки посередника припиняються лише тоді, коли одна із сторін, що сперечаються, або сам посередник упевняться, що запропоновані засоби примирення не були прийнДобрі послуги або посередництво можуть надавати держави (у тому числі колективно) або міжнародні організації, які беруть участь у переговорному процесі і висувають усні або письмові пропозиції по суті спору.

Прикладом успішного надання добрих послуг може бути місія СРСР у 1966 р. при врегулюванні індо-пакистанського збройного конфлікту з приводу Кашміру. СРСР у свою чергу в 1962 р. скористався з добрих послуг Генерального секретаря ООН у зв'язку з Карибською кризою. Генеральний секретар ООН взагалі досить часто надає добрі послуги і здійснює посередництво при розв' язанні міжнародних спорів і конфліктів.

Генеральний секретар ООН надавав добрі послуги при мирному врегулюванні в Афганістані. Можливість використання їх була передбачена в угодах про мирне врегулювання в цій країні 1988

Консультації - ця процедура, як і добрі послуги, не названа з-поміж засобів мирного вирішення спорів у ст. 33 Статуту, хоча цей спосіб мирного врегулювання спорів склався ще на початку XX ст. У міжнародній практиці використовуються два різновиди консультацій: факультативні й обов'язкові. Факультативними є консультації, до яких сторони звертаються ad hoc за взаємною згодою. Звернення до обов'язкових консультацій передбачене в двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угодах. Наприклад, у ст. XXII ГАТТ-47 зазначається, що кожен член ГАТТ повинен сприяти проведенню консультацій, створюючи належні для цього умови. У ст. 283 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

передбачено, що держави-учасниці повинні проводити обмін думками, коли процедура врегулювання спору призупинена без досягнення врегулювання або коли спір врегульовано і обставини вимагають консультацій стосовно способу реалізації умов врегулювання. Відповідно до ст. IX «Договору про космос» 1967 р. коли держава - учасник Договору має підстави вважати, що запланована нею діяльність може створити потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав - учасників Договору, то перш ніж приступити до такої діяльності вона зобов' язана провести відповідні міжнародні консультації з зацікавленими державами членами.

Консультації зазвичай стосуються питань, уже врегульованих правом. Якщо консультації проводяться на підставі раніше взятого зобов' язання консультуватися, вони є обов' язковими (наприклад за механізмом, передбаченим Додатком II до Маракеської угоди про заснування СОТ), і сторони, мають право наполягати на зверненні до них. Консультації не можуть здійснюватися за умов конфронтації чи висунення завідомо неприйнятних пропозицій.

Консультації найчастіше застосовуються як засіб попередження спору на його початкових стадіях. Проте до консультацій часто вдаються й при необхідності оперативного розв' язання конфліктної ситуації.