
- •Розділ 1
- •1. Визначення предмету міжнародного права
- •1.1. Визначення терміну «міжнародне право»
- •1.2. Концепція «права народів» (jus gentium)
- •1.3. Концепція «загального міжнародного права»
- •1.4. Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, концепції'транснаціонального права і lex mercatoria
- •2. Система міжнародного права й інші нормативні системи
- •2.3. Надсистемні зв'язки міжнародного права
- •3. Структурні елементи системи міжнародного права
- •3.1. Норми міжнародного права
- •3.2. Інститути, підгалузі й галузі міжнародного права
- •4. Утворення норм і джерела міжнародного права
- •4.2. Джерела міжнародного права
- •5. Основні принципи міжнародного права
- •5.1. Проблема визначення статусу принципів у міжнародному праві
- •5.2. Характеристика основних принципів міжнародного права
- •5.3. Джерела кодифікації основних принципів
- •Глава 1 Статуту «Цілі і принципи» визначає загальну основу діяльності Об' єднаних Націй і системи сучасного міжнародного права. У ст. 2 Статуту зазначено:
- •III. Непорушність кордонів
- •IV. Територіальна цілісність держав
- •V. Мирне врегулювання спорів
- •VI. Невтручання у внутрішні справи
- •Логічна «парність» основних принципів міжнародного права
- •Розділ 2
- •1. Поняття, мета, основні питання та особливості історії міжнародного права
- •2. Становлення міжнародного права у стародавньому світі
- •2.1. Стародавній Єгипет
- •2.2. Міжнародне право в зовнішній політиці Старода вньої Індії
- •3. Становлення та розвиток міжнародного права в античному світі
- •3.1. Стародавня Греція
- •3.2. Розвиток міжнародного права в зовнішній політиці Римської держави
- •4. Характеристика розвитку міжнародного права в епоху середньовіччя
- •5. Класичне міжнародне право
- •5.1. Вплив на формування класичного міжнародного права Вестафальського конгресу
- •5.2. Вплив на формування міжнародного права Війни за незалежність сша 1776 р. І Великої французької революції 1789 р.
- •5.3. Характерні особливості міжнародного права кінця ХіХ - початку хх ст.
- •6. Міжнародне право після другої світової війни
- •Держава як суверенний суб'єкт міжнародного права
- •1. Інститут держави в динаміці розвитку
- •1.1. Інститут держави в контексті розвитку цивілізації
- •2. Складові елементи держави, інститут визнання 2.1. Загальна характеристика елементів держави
- •3. Суверенітет і міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.1. Суверенітет держави
- •3.2. Міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.3. Юрисдикція держави
- •3.4. Імунітет держави, її представників і державного майна
- •4. Міжнародне й національне право
- •4.1. Розвиток поглядів на співвідношення міжнародного й національного права
- •4.2. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи
- •5. Правонаступництво держав 5.1. Загальні питання правонаступництва
- •5.2. Конвенційне визначення поняття правонаступництва
- •5.3. Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів
- •5.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів
- •5.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів
- •5.6. Правонаступництво нових незалежних держав
- •5.7. Актуальні питання правонаступництва України32
- •Розділ 4 інститут території у міжнародному праві
- •1. Загальна характеристика інституту території
- •1.1. Визначення і зміст інституту території
- •1.2. Правовий статус і режими території
- •2. Державна територія і державний кордон
- •2.1. Поняття і юридична природа державної території
- •2.2. Склад державної території
- •Земні надра.
- •3. Повітряний простір
- •4. Земні надра
- •2.4. Державний кордон
- •2.5. Юридичні підстави зміни державної території
- •2.6. Територія з перехідним режимом
- •3. Території з міжнародним правовим режимом
- •3.1. Відкрите море й повітряний простір над ним
- •3.2. Дно морів та океанів за межами національної юрисдикції
- •3.3. Антарктика
- •3.4. Космічний простір
- •4 . Території зі змішаним режимом
- •4.1 Арктика
- •4.2. Міжнародні ріки, протоки та канали
- •Частина іі
- •Право зовнішніх зносин
- •1. Предмет і зміст права зовнішніх зносин 1.1. Поняття права зовнішніх зносин
- •1.2. Джерела права зовнішніх зносин
- •1.3. Органи зовнішніх зносин держав
- •1.4. Юридичні підстави встановлення зовнішніх зносин
- •2. Право дипломатичних представництв
- •2.1. Загальна характеристика дипломатичних представництв
- •2.2. Функції дипломатичного представництва
- •2.3. Порядок призначення голови та членів дипломатичного представництва
- •2.4. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •3. Консульське право
- •3.1. Загальна характеристика консульського права
- •3.2. Функції консульських установ
- •3.3. Встановлення та припинення консульських зносин
- •3.4. Консульські привілеї та імунітети
- •4. Право спеціальних місій
- •5. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •5.1. Поняття та джерела права міжнародних організацій
- •5.2. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •Розділ 6 право міжнародних договорів
- •1. Поняття і джерела права міжнародних договорів 1.1. Загальні положення
- •1.2. Кодифікація й джерела права міжнародних договорів
- •2. Види міжнародних договорів та їх сторони
- •2.1. Види міжнародних договорів
- •2.2. Елементи міжнародного договору
- •3. Процедура укладення міжнародних договорів
- •4. Дія договорів, їхнє застосування і тлумачення 4.1. Дія договору
- •4.2. Зобов'язання дотримуватися положень договору
- •4.3. Тлумачення договору
- •5. Недійсність, призупинення і припинення дії міжнародних договорів
- •5.1. Умови дійсності і недійсності договору
- •5.2. Припинення або призупинення дії міжнародних договорів
- •Міжнародні організації та інші інституціалізовані форми міждержавного співробітництва
- •1. Історія розвитку інституціалізованих форм міждержавного співробітництва
- •1.1. Витоки інституціалізованих форм міжнародного співробітництва
- •1.2. Інституціалізація міжнародних конференцій і міжнародних органів
- •1.3. Гаазькі Конференції Миру 1899 і 1907 років
- •1.4. Версальсько-Вашингтонська договірна система
- •1.5. Утворення оон і її системотворчий вплив на міжнародне право і світовий порядок
- •2. Предмет і зміст права міжнародних організацій
- •2.1. Загальна характеристика права міжнародних організацій
- •2.3. Міжнародна правосуб'єктність міжнародних міжурядових організацій
- •2.4. Органи міжнародних організацій
- •1. Вищі органи міжнародної організації
- •2. Виконавчі й адміністративні органи
- •3. Юридичні органи
- •4. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •3. Універсалізація міждержавного співробітництва, система оон
- •3.1. Універсалізація міждержавного співробітництва
- •3. Економічна й соціальна рада (екосор)
- •4. Рада з опіки
- •5. Міжнародний суд (далі мс оон)
- •6. Секретаріат оон
- •1. Відповідальність у міжнародному праві
- •1.1. Визначення обсягу й змісту міжнародно-правової відповідальності
- •1) Визначення суб'єктів відповідальності у мп
- •2) Визначення предмету міжнародної відповідальності
- •3) Розрізнення понять «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність»
- •1.2. Міжнародно-протиправні діяння держав
- •2.3. Кодифікація норм міжнародної відповідальності
- •2. Розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів у міжнародному праві
- •2.1. Історія становлення принципу
- •2.2. Юридичний зміст принципу мирного розв'язання спрів
- •2.3. Поняття «міжнародний спір»
- •3. Міжнародно-правові засоби мирного вирішення спорів і їх інституційне забезпечення
- •3.1. Розв'язання спорів оон та іншими міжнародними організаціями
- •1. Дипломатичні (рекомендаційні) засоби
- •1) Переговори
- •2) Обстеження
- •3) Посередництво
- •4) Примирення
- •5) Додаткові дипломатичні засоби мирного вирішення спорів
- •3.3. Звернення до установ, що виносять обов'язкові для сторін спору рішення (арбітраж і судовий розгляд)
- •1. Міжнародний арбітраж (міжнародний третейський суд)
- •2. Міжнародні судові органи
- •1) Постійна палата міжнародного правосуддя
- •2) Міжнародний суд оон
- •3) Міжнародний трибунал з морського права
- •3.4. Звернення до регіональних органів і домовленостей
- •1. Вирішення спорів в рамках обсє105
- •2. Механізм, передбачений лад
- •3. Механізм врегулювання спорів в оає
- •4. Механізм врегулювання спорів в оад
4) Примирення
Примирення поєднує в собі встановлення фактів і рекомендації щодо примирення. Зазвичай воно здійснюється комісією з примирення.
На відміну від слідчих комісій, комісії з примирення не обмежуються встановленням фактів, а можуть розробляти і пропонувати варіанти розв' язання спору, хоч такі пропозиції також не є обов' язковими для сторін. Така комісія з' ясовує предмет суперечки, збирає необхідну інформацію і пропонує сторонам шляхи до угоди. Комісії з примирення дають можливість кожному учасникові спору отримати й обговорити інформацію про бачення іншою стороною суті спору, її аргументи та фактичні обставини; виробити проект угоди примирення.
Порядок утворення й діяльності комісій з примирення було розроблено у Загальному акті про мирне розв' язання міжнародних спорів від 1928 р., який з деякими поправками був підтверджений Генеральною Асамблеєю ООН у 1949 р. За Загальним актом впродовж шести місяців після клопотання одного з учасників спору мають бути створені постійні або спеціальні комісії з примирення. Комісії складаються з п' яти членів. Кожна сторона призначає одного члена (який може бути чи не бути громадянином відповідної держави), три інші, за спільною згодою, призначаються з громадян третіх держав (серед них і голова комісії). Термін повноважень комісії - три роки. Комісії з примирення ухвалюють рішення більшістю голосів, а рішення по суті ухвалюються за участю всіх членів комісії.
Термін сесійних засідань погоджувальних комісій не перевищує 15 днів, якщо немає іншої домовленості між сторонами. Якщо комісії не вдається виробити єдиний проект доповіді для учасників спору, то всі пропозиції можуть бути використані в кінцевій доповіді на іншій сесії.
«Загальний акт» не набрав чинності, і комісії з примирення утворюються на основі численних двосторонніх угод про процедуру примирення (за першу половину XX ст. було укладено понад 500 таких угод).
У багатосторонні міжнародні угоди також часто вводиться процедура формування слідчої комісії. До таких угод зокрема відноситься Конвенція про міжнародну відповідальність за падіння космічних об'єктів від 29.03.1972 р. У статті XIV Конвенції передбачається процедура врегулювання спорів з питань про компенсацію збитків: якщо переговори сторін в спорі не призводять до вирішення спору впродовж одного року, на прохання будь-якої із сторін спір передається в Комісію з розгляду претензій з рисами погоджувального, слідчого і арбітражного органу. Комісія складається за такою схемою: кожна із сторін призначає в її склад одного свого громадянина. Держави спільно призначають третього, який стає головою комісії. Якщо впродовж 4-х місяців з дати пред' явлення заяви про створення комісії сторони не дійдуть згоди стосовно голови, передбачено звернення до Генерального Секретаря ООН, з проханням призначити такого голову (впродовж 2-х місяців).
Досить детально порядок утворення й діяльності комісії з примирення викладено у ст. 85 Віденською конвенції про представництво держав у їх зносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. Якщо спір не було врегульовано шляхом проведення консультацій, то будь-яка держава, що бере участь в консультаціях, може передати спір до комісії з примирення й повідомити про це письмово організацію, при якій діє представництво такої держави, а також інші держави, що беруть участь в консультаціях. Комісія з примирення складається з трьох членів: двох членів, що призначаються кожною із сторін спору і голови. Кожна держава - учасник Конвенції заздалегідь призначає особу, що діятиме в якості члена такої комісії і повідомляє про це призначення Організацію. Організація веде список призначених осіб. Якщо держава не зробила це завчасно, вона може зробити таке призначення в ході процедури примирення до того моменту, коли комісія почне складати доповідь про результати своєї діяльності.
Голова комісії обирається двома іншими членами. Якщо між останніми впродовж одного місяця після надходження повідомлення про початок процедури примирення в Організацію не було досягнуто згоди, або якщо одна із сторін спору не використала свого права призначити одного з членів комісії, голова призначається за клопотанням однієї з сторін головною посадовою особою Організації. Це призначення має бути здійснене впродовж одного місяця після надходження такого клопотання. Головна посадова особа Організації призначає головою кваліфікованого юриста, який не може бути ні співробітником організації, ні громадянином держави - сторони спору.
Комісія визначає власні правила процедури і приймає рішення і рекомендації більшістю голосів. Вона може рекомендувати організації, якщо остання на те уповноважена ООН, зробити запит на консультативний висновок Міжнародного суду щодо застосування або тлумачення Конвенції 1975 р. Якщо комісія не в змозі досягти згоди між сторонами спору впродовж двох місяців з моменту призначення голови, вона повинна підготувати в найкоротший термін доповідь про свою роботу і надіслати її сторонам спору. Доповідь повинна містити висновки комісії з фактів і питань права, а також рекомендації, які вона зробила сторонам спору в цілях сприяння розв'язанню спору. Рекомендації комісії не мають обов'язкової сили для сторін до тих пір, доки сторони не приймуть їх. При цьому будь-яка сторона спору має право заявити в односторонньому порядку, що вона виконуватиме ті рекомендації комісії які її стосуються.
Як приклади двосторонніх комісій з примирення можна назвати франко-марокканську комісію з континентального шельфу (1958 р.) Норвезько-ісландську з рибного промислу (1981 р.). У 1961 р. Генеральна Асамблея створила погоджувальну комісію з Конго, члени якої були призначені головою Асамблеї. В якості міжнародної комісії з примирення кілька разів (п'ять) виступила й Постійна палата третейського суду.