- •Розділ 1
- •1. Визначення предмету міжнародного права
- •1.1. Визначення терміну «міжнародне право»
- •1.2. Концепція «права народів» (jus gentium)
- •1.3. Концепція «загального міжнародного права»
- •1.4. Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, концепції'транснаціонального права і lex mercatoria
- •2. Система міжнародного права й інші нормативні системи
- •2.3. Надсистемні зв'язки міжнародного права
- •3. Структурні елементи системи міжнародного права
- •3.1. Норми міжнародного права
- •3.2. Інститути, підгалузі й галузі міжнародного права
- •4. Утворення норм і джерела міжнародного права
- •4.2. Джерела міжнародного права
- •5. Основні принципи міжнародного права
- •5.1. Проблема визначення статусу принципів у міжнародному праві
- •5.2. Характеристика основних принципів міжнародного права
- •5.3. Джерела кодифікації основних принципів
- •Глава 1 Статуту «Цілі і принципи» визначає загальну основу діяльності Об' єднаних Націй і системи сучасного міжнародного права. У ст. 2 Статуту зазначено:
- •III. Непорушність кордонів
- •IV. Територіальна цілісність держав
- •V. Мирне врегулювання спорів
- •VI. Невтручання у внутрішні справи
- •Логічна «парність» основних принципів міжнародного права
- •Розділ 2
- •1. Поняття, мета, основні питання та особливості історії міжнародного права
- •2. Становлення міжнародного права у стародавньому світі
- •2.1. Стародавній Єгипет
- •2.2. Міжнародне право в зовнішній політиці Старода вньої Індії
- •3. Становлення та розвиток міжнародного права в античному світі
- •3.1. Стародавня Греція
- •3.2. Розвиток міжнародного права в зовнішній політиці Римської держави
- •4. Характеристика розвитку міжнародного права в епоху середньовіччя
- •5. Класичне міжнародне право
- •5.1. Вплив на формування класичного міжнародного права Вестафальського конгресу
- •5.2. Вплив на формування міжнародного права Війни за незалежність сша 1776 р. І Великої французької революції 1789 р.
- •5.3. Характерні особливості міжнародного права кінця ХіХ - початку хх ст.
- •6. Міжнародне право після другої світової війни
- •Держава як суверенний суб'єкт міжнародного права
- •1. Інститут держави в динаміці розвитку
- •1.1. Інститут держави в контексті розвитку цивілізації
- •2. Складові елементи держави, інститут визнання 2.1. Загальна характеристика елементів держави
- •3. Суверенітет і міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.1. Суверенітет держави
- •3.2. Міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.3. Юрисдикція держави
- •3.4. Імунітет держави, її представників і державного майна
- •4. Міжнародне й національне право
- •4.1. Розвиток поглядів на співвідношення міжнародного й національного права
- •4.2. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи
- •5. Правонаступництво держав 5.1. Загальні питання правонаступництва
- •5.2. Конвенційне визначення поняття правонаступництва
- •5.3. Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів
- •5.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів
- •5.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів
- •5.6. Правонаступництво нових незалежних держав
- •5.7. Актуальні питання правонаступництва України32
- •Розділ 4 інститут території у міжнародному праві
- •1. Загальна характеристика інституту території
- •1.1. Визначення і зміст інституту території
- •1.2. Правовий статус і режими території
- •2. Державна територія і державний кордон
- •2.1. Поняття і юридична природа державної території
- •2.2. Склад державної території
- •Земні надра.
- •3. Повітряний простір
- •4. Земні надра
- •2.4. Державний кордон
- •2.5. Юридичні підстави зміни державної території
- •2.6. Територія з перехідним режимом
- •3. Території з міжнародним правовим режимом
- •3.1. Відкрите море й повітряний простір над ним
- •3.2. Дно морів та океанів за межами національної юрисдикції
- •3.3. Антарктика
- •3.4. Космічний простір
- •4 . Території зі змішаним режимом
- •4.1 Арктика
- •4.2. Міжнародні ріки, протоки та канали
- •Частина іі
- •Право зовнішніх зносин
- •1. Предмет і зміст права зовнішніх зносин 1.1. Поняття права зовнішніх зносин
- •1.2. Джерела права зовнішніх зносин
- •1.3. Органи зовнішніх зносин держав
- •1.4. Юридичні підстави встановлення зовнішніх зносин
- •2. Право дипломатичних представництв
- •2.1. Загальна характеристика дипломатичних представництв
- •2.2. Функції дипломатичного представництва
- •2.3. Порядок призначення голови та членів дипломатичного представництва
- •2.4. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •3. Консульське право
- •3.1. Загальна характеристика консульського права
- •3.2. Функції консульських установ
- •3.3. Встановлення та припинення консульських зносин
- •3.4. Консульські привілеї та імунітети
- •4. Право спеціальних місій
- •5. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •5.1. Поняття та джерела права міжнародних організацій
- •5.2. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •Розділ 6 право міжнародних договорів
- •1. Поняття і джерела права міжнародних договорів 1.1. Загальні положення
- •1.2. Кодифікація й джерела права міжнародних договорів
- •2. Види міжнародних договорів та їх сторони
- •2.1. Види міжнародних договорів
- •2.2. Елементи міжнародного договору
- •3. Процедура укладення міжнародних договорів
- •4. Дія договорів, їхнє застосування і тлумачення 4.1. Дія договору
- •4.2. Зобов'язання дотримуватися положень договору
- •4.3. Тлумачення договору
- •5. Недійсність, призупинення і припинення дії міжнародних договорів
- •5.1. Умови дійсності і недійсності договору
- •5.2. Припинення або призупинення дії міжнародних договорів
- •Міжнародні організації та інші інституціалізовані форми міждержавного співробітництва
- •1. Історія розвитку інституціалізованих форм міждержавного співробітництва
- •1.1. Витоки інституціалізованих форм міжнародного співробітництва
- •1.2. Інституціалізація міжнародних конференцій і міжнародних органів
- •1.3. Гаазькі Конференції Миру 1899 і 1907 років
- •1.4. Версальсько-Вашингтонська договірна система
- •1.5. Утворення оон і її системотворчий вплив на міжнародне право і світовий порядок
- •2. Предмет і зміст права міжнародних організацій
- •2.1. Загальна характеристика права міжнародних організацій
- •2.3. Міжнародна правосуб'єктність міжнародних міжурядових організацій
- •2.4. Органи міжнародних організацій
- •1. Вищі органи міжнародної організації
- •2. Виконавчі й адміністративні органи
- •3. Юридичні органи
- •4. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •3. Універсалізація міждержавного співробітництва, система оон
- •3.1. Універсалізація міждержавного співробітництва
- •3. Економічна й соціальна рада (екосор)
- •4. Рада з опіки
- •5. Міжнародний суд (далі мс оон)
- •6. Секретаріат оон
- •1. Відповідальність у міжнародному праві
- •1.1. Визначення обсягу й змісту міжнародно-правової відповідальності
- •1) Визначення суб'єктів відповідальності у мп
- •2) Визначення предмету міжнародної відповідальності
- •3) Розрізнення понять «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність»
- •1.2. Міжнародно-протиправні діяння держав
- •2.3. Кодифікація норм міжнародної відповідальності
- •2. Розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів у міжнародному праві
- •2.1. Історія становлення принципу
- •2.2. Юридичний зміст принципу мирного розв'язання спрів
- •2.3. Поняття «міжнародний спір»
- •3. Міжнародно-правові засоби мирного вирішення спорів і їх інституційне забезпечення
- •3.1. Розв'язання спорів оон та іншими міжнародними організаціями
- •1. Дипломатичні (рекомендаційні) засоби
- •1) Переговори
- •2) Обстеження
- •3) Посередництво
- •4) Примирення
- •5) Додаткові дипломатичні засоби мирного вирішення спорів
- •3.3. Звернення до установ, що виносять обов'язкові для сторін спору рішення (арбітраж і судовий розгляд)
- •1. Міжнародний арбітраж (міжнародний третейський суд)
- •2. Міжнародні судові органи
- •1) Постійна палата міжнародного правосуддя
- •2) Міжнародний суд оон
- •3) Міжнародний трибунал з морського права
- •3.4. Звернення до регіональних органів і домовленостей
- •1. Вирішення спорів в рамках обсє105
- •2. Механізм, передбачений лад
- •3. Механізм врегулювання спорів в оає
- •4. Механізм врегулювання спорів в оад
2) Обстеження
Цей інститут міжнародного права склався у першій половині XX ст. на основі Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр. і документів Ліги Націй, де він полягав у формування слідчих комісій. Проте, наприклад механізм ГАТТ і сучасний механізм врегулювання спорів в СОТ, зафіксований у Додатку ІІ до Маракеської угоди також фактично передбачає цю процедуру - шляхом створення груп експертів і комісій експертів, які також здійснюють обстеження і виступають з доповідями про його результат. У своїй резолюції, названій «Питання про методи встановлення фактів» 1963 р. ГА ООН підкреслила значення встановлення фактів в рамках міжнародних організацій.
Головна мета обстеження - встановлення фактичної сторони ситуації - зокрема, фактів порушення угод. Для цього зазвичай створюється змішана комісія, що складається з рівного числа представників сторін. У інших випадках в комісію включається і третя сторона. Такою третьою стороною часто може виступати посадова особа міжнародної організації, наприклад Генеральний секретар ООН або Генеральний директор СОТ.
Процедура може включати слухання сторін, опит свідків, відвідини відповідних місць. Результатом обстеження є доповідь, що повідомляється сторонам.
Слідчі комісії створюються на паритетних засадах із представників учасників спору з метою детальнішого вивчення обставин і в результаті доповіді - створення передумов для врегулювання спору. До роботи в слідчих комісіях можуть допускатися представники третіх держав. Слідчі комісії зобов'язані сприяти розв'язанню спорів шляхом добросовісного, неупередженого з'ясування фактичних обставин спору. Вони формуються на підставі спеціальної угоди між учасниками спору, в якій визначається: що, як і в якому обсязі має бути з'ясовано, порядок утворення комісії, коло її повноважень, місцеперебування, робоча мова. Сторони спору зобов' язані надавати комісії потрібну інформацію про факти та необхідні документи, , забезпечити явку свідків, експертів тощо. Слідчі комісії складають доповідь, яка має рекомендаційних характер для учасників спору. Слідчі комісії можуть бути постійними і
3) Посередництво
В міжнародному праві посередництво є також досить давнім інститутом. Посередництво розглядається як активна діяльність третьої сторони з організації й проведення переговорів між учасниками спору. Посередник як активний учасник переговорів, впливає на їх перебіг і результати. Він має доступ до матеріалів, які розкривають суть спору, може давати Ради, рекомендації, навіть пропонувати проекти рішення, хоча вони для учасників спору не є обов'язковими. Як зазначено у ст. 4 Конвенції про мирне врегулювання спорів 1907 р., завдання посередника полягає в «узгодженні протилежних претензій і у гамуванні відчуття неприязні, якщо воно виникло між державами - сторонами спору». Особливість процедури посередництва - неформальність і конфідПеонсцеірйендіснтиьц. тво може бути ініційоване учасниками спору, самим посередником або третьою стороною. Але не залежно від ініціативи на посередництво необхідна згода учасників спору. На посередникові лежать обов' язки брати участь у переговорах, вносити власні пропозиції, пом' якшувати категоричність претензій. Він може вести переговори, а в разі досягнення згоди - бути гарантом виконання її умов.
Посередник повинен сам дотримуватися принципів і норм міжнародного права, не допускати тиску, погроз чи шантажу, бути неупередженим, поважати статус учасників переговорів, не втручатись у їхні внутрішні справи. Сторони - учасники спору повинні допомагати посередникові виконувати його функції. Результати посередництва знаходять віддзеркалення в спільному комюніке, угоді або в джентльменській угоді. Посередництво не є обов'язковим. Всі пропозиції посередника мають значення рекомендацій. Посередник виконує функції миротворця, але не арбітра.
Росія в ХУШ-ХХ століттях неодноразово виступала як посередник у вирішенні спорів між іншими державами. Наприклад, Версальський (англо-американський) мирний договір 1783 р., що визнав незалежність США, був підписаний завдяки посередництву Росії й Австрії.
Посередником в спорі між Індією і Пакистаном в 1952 р. був МБРР.
У 1979 р. посередником в спорі Чилі проти Аргентіни виступав католицький кардинал.