1.2. Міжнародно-протиправні діяння держав

Визначення і класифікація міжнародно-протиправних діянь держави дає матеріально-правову основу міжнародно-правової відповідальності і є важливою складовою цього інституту.

Процес класифікація і кваліфікація протиправних діянь держав залишається у розвитку і доктрина пропонує різні підходи до цих питань.

В доктрині загалом дотримуються загальноправового поділу протиправних діянь на злочини й делікти (у міжнародному праві відповідно - міжнародні злочини й міжнародні делікти). Проте для діянь держави термін «злочин» - в тому розумінні, що всякий злочин тягне кримінальну відповідальність - виявляється некоректним. Тому у міжнародно-правових актах і все частіше в доктрині віддається перевага терміну «протиправні діяння держав» з визначенням різних ступенів тяжкості цих діянь.

Загальновизнаним є поділ протиправних діянь держав на три категорії за тяжкістю наслідків і масштабністю. Такий поділ на думку В.Г. Буткевича увів в радянську доктрину міжнародного права Лукашук, запропонувавши його в українському виданні підручника «Міжнародне право» 1971 року. За характером наслідків і ступенем небезпечності І.І. Лукашук поділив міжнародно-правові порушення на три основні види:

• ординарні міжнародні правопорушення,

• серйозні міжнародні правопорушення і

• найтяжчі міжнародні злочини.

Ординарні міжнародні правопорушення випливають із недодержання умов партикулярних (обмеженого кола дії) міжнародних зобов'язань. Вони завжди мають локальний, партикулярний характер. Збиток стосується тільки потерпілої держави, а міжнародний правопорядок не зазнає істотних негативних наслідків. Вони виводяться в кожному конкретному випадку з факту недотримання або неналежного дотримання умов спеціальних міжнародних угод у галузі економічного, науково-технічного, культурного співробітництва.

Серйозні міжнародні правопорушення зачіпають інтереси всього міжнародного товариства. Безпосередньо не ставлячи під загрозу мир і безпеку держав і народів, вони впливають на стабільність і прогнозованість міжнародних зносин. Як правило, такі правопорушення охоплюють основи окремої галузі міжнародного права і зривають виконання багатосторонніх міжнародних угод зі значною кількістю учасників. Такими правопорушеннями можуть бути: забруднення радіоактивними речовинами повітряного, морського й космічного простору (всупереч Договору 1963 р. про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою, Договору про космос 1967 р. та низці інших міжнародних угод); передання технологій виготовлення і елементів ядерної зброї (всупереч Договору 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї), порушення свободи відкритого моря (всупереч відповідній Женевській конвенції 1958 р. або Конвенції ООН з морського права 1982 р.), це також можуть бути акти державного піратства, виробництво й накопичення хімічної та бактеріологічної зброї, розміщення ядерної зброї та іншої зброї масового знищення на дні морів та

Наощожчі міжнародні правопорушення ставлять під загрозу існуючий міжнародний порядок, порушують права та інтереси всього світового співтовариства, як правило, здійснюються з неправомірним застосуванням збройних сил, інших неправомірних примусових заходів, цілеспрямовано й систематично здійснюють дії, які ставлять під загрозу існування держав і народів тощо. При найтяжчих міжнародних правопорушеннях їхні ознаки мають чітке міжнародно-правове визначення: їх вчинення завжди супроводжується порушенням основних принципів міжнародного права.В силу масовості й тяжкості негативних наслідків, небезпеки для світового співтовариства найтяжчі міжнародні правопорушення традиційно визначають як злочини проти Людства. Вперше це поняття було введено у Статутах Нюрнберзького (ст. 6) і Токійського (ст. 5) міжнародних військових трибуналів, де вони поділяються на три основні групи: злочини проти миру; військові злочини і злочини проти людяності.

Римський Статут Міжнародного кримінального суду 1998 р., у якому систематизовано й кодифіковано всі міжнародні злочини, визначення і склад яких до того містився у десятках різних міжнародних актів, не застосовує поняття «злочини проти Людства». У ст. 5 він визначає чотири категорії таких злочинів: геноцид; злочини проти людяності; військові злочини і злочин агресії. Далі статті 6-8 розкривають повний склад перших трьох категорій злочинів (геноцид, злочини проти людяності й військові злочини) спираючись на норми чинних міжнародних договорів¹⁰⁰.

Римський статут забезпечив єдину матеріально-правову основу для притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини фізичних осіб, які від імені держави, уряду чи режиму чинили ці злочини. У ст. 5 дається головний критерій міжнародних злочинів - вони чиняться масово і систематично в процесі реалізації злочинної політики держави, уряду чи політичного режиму. Отже за діяння, які у статуті кваліфіковані як міжнародні злочини, несе відповідальність як держава, так і її агенти, але при цьому фізичні особи - виконавці політики держави несуть кримінальну відповідальність, а держава - міжнародну, тобто морально-політичну й матеріальну.

Що ж стосується четвертої категорії міжнародних злочинів -агресії, Статут не розкрив склад цього злочину, оскільки держави не дійшли про це згоди. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 р. «Визначення поняття агресії» розкрито вісім груп діянь, які кваліфікуються як склад злочину агресії, проте ця кодифікація лишається на рівні міжнародних стандартів, не наділених обов'язковою силою.

Отже, уникаючи застосування терміну «міжнародні злочини» до держав, міжнародне право використовує його для кваліфікації діянь фізичних осіб, яких за ці злочини притягають до кримінальної відповідальності, при цьому виходячи з того, що за ці ж самі діяння несе відповідальність і держава, на службі у якої були фізичні особи-злочинці. Але оскільки держава не може нести кримінальну відповідальність, доктрина міжнародного права для кваліфікації цих дій держави пропонує застосовувати термін «серйозні порушення міжнародних зобов' язань, що витікають з імперативних норм».