Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
підручник (1).docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
691.25 Кб
Скачать

4. Утворення норм і джерела міжнародного права

Питання про джерела міжнародного права є одним з ключових для розуміння природи міжнародного права. Доктрина розрізняє матеріальні і формальні джерела міжнародного права. Матеріальні джерела розглядалися вище - як умови, що впливають на формування міжнародного права: вони знаходяться «за межами» власне міжнародного права і характеризуються соціокультурними (матеріальними, духовними, інтелектуальними) параметрами суспільства. Формальні джерела - це форми існування власне норм міжнародного права. Формальні джерела в силу визначеності кри­теріїв і процедури їх утворення, здатні цілеспрямовано впливати на всі інші відносно «стихійні» складові міжнародної нормативної си­стеми. «Соціально орієнтовані» формальні джерела можуть сприя­ти більш організованому розвитку суспільства в напрямку, найкращому з потенційно можливих.

Традиційно коли говорять про джерела міжнародного права, звертаються перш за все до їх переліку у ст. 38 Статуту МС ООН, зазвичай додаючи до нього не враховані статтею 38 акти міжнародних організацій, які стали важливим джерелом у сучасному міжнародному праві.

Н. К. Дінь і співавтори питання про формальні джерела права

починають з характеристики процесу утворення норм

міжнародного права. Відповідно дається й характеристика

формальних джерел міжнародного права: це «...різні методи

правоутворення, способи, що дозволяють віднести норму до міжнародно-правової»3.

р. 1. Утворення норм міжнародного права

3 Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пелле. Международное публичное право, В 2-х томах. Т. 1. - К. : Сфера. 2000. - С. 62.

Процеси правоутворення по іляються на ві великі групи: оговірні й не оговірні.

Договірне правоутворення є найважливішим способом формування міжнародного права. Шляхом укладання договорів між державами відбувається кодифікація міжнародного публічного права. Процедуру укладання договорів між державами кодифіковано Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р. В процесі створення міжнародного договору чітко позначаються дві стадії формування правової норми:

  1. Вироблення системи правил, що стануть змістом договору, виходячи з поставленої мети укладання договору - як початок процесу узгодження воль держав-членів договору.

  2. Визнання системи правил, кодифікованих у договорі в якості обов' язкових норм - як кінцевий результат узгодження воль суб' єктів.

Саме друга стадія забезпечує «юридичність» положень договору, його правову природу, оскільки суб' єкти міжнародного права, схваливши зміст договору, надають згоду на його для себе обов' язковість, тим самим визнавши договір системою юридичних норм і зв' язавши себе зобов' язанням їх виконувати.

В силу передбаченої Конвенцією перевірки автентичності тексту договору і наявності кодифікованої процедури надання державами згоди на обов' язковість для них положень договору, сторонами якого вони стають, договір є тим правовим джерелом, що найкращим чином запобігає неоднозначності тлумачення положень договору і забезпечує сторони чіткими критеріями виконання чи невиконання умов договору, та механізмами розв' язання спорів, які можуть виникнути в зв' язку з договором.

Недоговірне правоутворення охоплює «стихійні» й довільні способи утворення норм міжнародного права.

Стихійне нормоутворення - це, відповідно до соціологічної теорії праворозуміння, утворення правових норм самою практикою життя (для міжнародно-правових норм - практикою міжнародних відносин). Доктрина виділяє три правові явища, що відноситься до «стихійного нормоутворення»: міжнародний звичай; загальні принципи права; справедливість - які, власне, є трьома модифікаціями одного й того самого явища.

Зрозуміло, що звичай формують усталені норми життя суспільства, хоч сучасне міжнародне право знає й нові способи утворення звичаєвих норм, коли міжнародно-правовою звичаєвою нормою стає положення резолюції міжнародної організації. Загальні принципи права по суті є найбільш важливими звичаєвими нормами, які, в силу їх важливості, закріплювалися в позитивному праві, наводилися й аналізувалися в доктринальних джерелах. Але найбільш фундаментальним правовим звичаєм різних часів і народів є розуміння універсального призначення права - забезпечувати справедливість: концепція природного права або «філософія справедливості» розглядає все право як розум на захисті справедливості, отже справедливість - це найбільш загальна й найбільш очікувана звичаєва норма суспільних відносин будь-якого рівня.

Основними ознаками стихійного нормоутворення є:

  • формальна невизначеність ні самих норм ні процедури визнання їх обов'язковості і правової природи.

  • безпосередній зв'язок з соціальними реаліями

  • гнучкість і динамічний розвиток, що виявляється у створенні нових звичаєвих норм і в можливості не застосувати чи обходити застарілі норми, що неможливо при міжнародних договірних зобов' язаннях.

Довільне нормоутворення - формування норм міжнародного права правотворчою діяльністю суб' єктів міжнародного права - за їх власними правилами. Такими суб' єктами є держави і міжнародні організації. Довільне нормоутворення включає видання багатосторонніх недоговірного характеру й односторонніх актів держав та односторонніх актів міжнародних організацій. На відміну від договірного правоутворення, довільне не має загальних кодифікованих правил, але, на відміну від стихійного, де таких правил взагалі не існує - видання актів державою чи міжнародною організацією підпорядковується відповідно праву держави чи міжнародної організації.