- •Розділ 1
- •1. Визначення предмету міжнародного права
- •1.1. Визначення терміну «міжнародне право»
- •1.2. Концепція «права народів» (jus gentium)
- •1.3. Концепція «загального міжнародного права»
- •1.4. Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, концепції'транснаціонального права і lex mercatoria
- •2. Система міжнародного права й інші нормативні системи
- •2.3. Надсистемні зв'язки міжнародного права
- •3. Структурні елементи системи міжнародного права
- •3.1. Норми міжнародного права
- •3.2. Інститути, підгалузі й галузі міжнародного права
- •4. Утворення норм і джерела міжнародного права
- •4.2. Джерела міжнародного права
- •5. Основні принципи міжнародного права
- •5.1. Проблема визначення статусу принципів у міжнародному праві
- •5.2. Характеристика основних принципів міжнародного права
- •5.3. Джерела кодифікації основних принципів
- •Глава 1 Статуту «Цілі і принципи» визначає загальну основу діяльності Об' єднаних Націй і системи сучасного міжнародного права. У ст. 2 Статуту зазначено:
- •III. Непорушність кордонів
- •IV. Територіальна цілісність держав
- •V. Мирне врегулювання спорів
- •VI. Невтручання у внутрішні справи
- •Логічна «парність» основних принципів міжнародного права
- •Розділ 2
- •1. Поняття, мета, основні питання та особливості історії міжнародного права
- •2. Становлення міжнародного права у стародавньому світі
- •2.1. Стародавній Єгипет
- •2.2. Міжнародне право в зовнішній політиці Старода вньої Індії
- •3. Становлення та розвиток міжнародного права в античному світі
- •3.1. Стародавня Греція
- •3.2. Розвиток міжнародного права в зовнішній політиці Римської держави
- •4. Характеристика розвитку міжнародного права в епоху середньовіччя
- •5. Класичне міжнародне право
- •5.1. Вплив на формування класичного міжнародного права Вестафальського конгресу
- •5.2. Вплив на формування міжнародного права Війни за незалежність сша 1776 р. І Великої французької революції 1789 р.
- •5.3. Характерні особливості міжнародного права кінця ХіХ - початку хх ст.
- •6. Міжнародне право після другої світової війни
- •Держава як суверенний суб'єкт міжнародного права
- •1. Інститут держави в динаміці розвитку
- •1.1. Інститут держави в контексті розвитку цивілізації
- •2. Складові елементи держави, інститут визнання 2.1. Загальна характеристика елементів держави
- •3. Суверенітет і міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.1. Суверенітет держави
- •3.2. Міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.3. Юрисдикція держави
- •3.4. Імунітет держави, її представників і державного майна
- •4. Міжнародне й національне право
- •4.1. Розвиток поглядів на співвідношення міжнародного й національного права
- •4.2. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи
- •5. Правонаступництво держав 5.1. Загальні питання правонаступництва
- •5.2. Конвенційне визначення поняття правонаступництва
- •5.3. Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів
- •5.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів
- •5.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів
- •5.6. Правонаступництво нових незалежних держав
- •5.7. Актуальні питання правонаступництва України32
- •Розділ 4 інститут території у міжнародному праві
- •1. Загальна характеристика інституту території
- •1.1. Визначення і зміст інституту території
- •1.2. Правовий статус і режими території
- •2. Державна територія і державний кордон
- •2.1. Поняття і юридична природа державної території
- •2.2. Склад державної території
- •Земні надра.
- •3. Повітряний простір
- •4. Земні надра
- •2.4. Державний кордон
- •2.5. Юридичні підстави зміни державної території
- •2.6. Територія з перехідним режимом
- •3. Території з міжнародним правовим режимом
- •3.1. Відкрите море й повітряний простір над ним
- •3.2. Дно морів та океанів за межами національної юрисдикції
- •3.3. Антарктика
- •3.4. Космічний простір
- •4 . Території зі змішаним режимом
- •4.1 Арктика
- •4.2. Міжнародні ріки, протоки та канали
- •Частина іі
- •Право зовнішніх зносин
- •1. Предмет і зміст права зовнішніх зносин 1.1. Поняття права зовнішніх зносин
- •1.2. Джерела права зовнішніх зносин
- •1.3. Органи зовнішніх зносин держав
- •1.4. Юридичні підстави встановлення зовнішніх зносин
- •2. Право дипломатичних представництв
- •2.1. Загальна характеристика дипломатичних представництв
- •2.2. Функції дипломатичного представництва
- •2.3. Порядок призначення голови та членів дипломатичного представництва
- •2.4. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •3. Консульське право
- •3.1. Загальна характеристика консульського права
- •3.2. Функції консульських установ
- •3.3. Встановлення та припинення консульських зносин
- •3.4. Консульські привілеї та імунітети
- •4. Право спеціальних місій
- •5. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •5.1. Поняття та джерела права міжнародних організацій
- •5.2. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •Розділ 6 право міжнародних договорів
- •1. Поняття і джерела права міжнародних договорів 1.1. Загальні положення
- •1.2. Кодифікація й джерела права міжнародних договорів
- •2. Види міжнародних договорів та їх сторони
- •2.1. Види міжнародних договорів
- •2.2. Елементи міжнародного договору
- •3. Процедура укладення міжнародних договорів
- •4. Дія договорів, їхнє застосування і тлумачення 4.1. Дія договору
- •4.2. Зобов'язання дотримуватися положень договору
- •4.3. Тлумачення договору
- •5. Недійсність, призупинення і припинення дії міжнародних договорів
- •5.1. Умови дійсності і недійсності договору
- •5.2. Припинення або призупинення дії міжнародних договорів
- •Міжнародні організації та інші інституціалізовані форми міждержавного співробітництва
- •1. Історія розвитку інституціалізованих форм міждержавного співробітництва
- •1.1. Витоки інституціалізованих форм міжнародного співробітництва
- •1.2. Інституціалізація міжнародних конференцій і міжнародних органів
- •1.3. Гаазькі Конференції Миру 1899 і 1907 років
- •1.4. Версальсько-Вашингтонська договірна система
- •1.5. Утворення оон і її системотворчий вплив на міжнародне право і світовий порядок
- •2. Предмет і зміст права міжнародних організацій
- •2.1. Загальна характеристика права міжнародних організацій
- •2.3. Міжнародна правосуб'єктність міжнародних міжурядових організацій
- •2.4. Органи міжнародних організацій
- •1. Вищі органи міжнародної організації
- •2. Виконавчі й адміністративні органи
- •3. Юридичні органи
- •4. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •3. Універсалізація міждержавного співробітництва, система оон
- •3.1. Універсалізація міждержавного співробітництва
- •3. Економічна й соціальна рада (екосор)
- •4. Рада з опіки
- •5. Міжнародний суд (далі мс оон)
- •6. Секретаріат оон
- •1. Відповідальність у міжнародному праві
- •1.1. Визначення обсягу й змісту міжнародно-правової відповідальності
- •1) Визначення суб'єктів відповідальності у мп
- •2) Визначення предмету міжнародної відповідальності
- •3) Розрізнення понять «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність»
- •1.2. Міжнародно-протиправні діяння держав
- •2.3. Кодифікація норм міжнародної відповідальності
- •2. Розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів у міжнародному праві
- •2.1. Історія становлення принципу
- •2.2. Юридичний зміст принципу мирного розв'язання спрів
- •2.3. Поняття «міжнародний спір»
- •3. Міжнародно-правові засоби мирного вирішення спорів і їх інституційне забезпечення
- •3.1. Розв'язання спорів оон та іншими міжнародними організаціями
- •1. Дипломатичні (рекомендаційні) засоби
- •1) Переговори
- •2) Обстеження
- •3) Посередництво
- •4) Примирення
- •5) Додаткові дипломатичні засоби мирного вирішення спорів
- •3.3. Звернення до установ, що виносять обов'язкові для сторін спору рішення (арбітраж і судовий розгляд)
- •1. Міжнародний арбітраж (міжнародний третейський суд)
- •2. Міжнародні судові органи
- •1) Постійна палата міжнародного правосуддя
- •2) Міжнародний суд оон
- •3) Міжнародний трибунал з морського права
- •3.4. Звернення до регіональних органів і домовленостей
- •1. Вирішення спорів в рамках обсє105
- •2. Механізм, передбачений лад
- •3. Механізм врегулювання спорів в оає
- •4. Механізм врегулювання спорів в оад
1.3. Гаазькі Конференції Миру 1899 і 1907 років
Важливим кроком інституціалізації ідей міжнародного миру і безпеки стали дві «Конференції миру» 1898 і 1907 років в Гаазі. Ініціатива їх скликання офіційно належить російському імператору Миколі ІІ, при активному сприянні видатного юриста-міжнародника Ф. Мартенса. Микола ІІ сформулював актуальну й донині головну мету конференцій: зупинити «гонку озброєння», а кошти, що йдуть на мілітаризацію, спрямувати на вирішення нагальних соціально-економічних питань. Дві конвенції 1899-1907 рр.: «Про мирне врегулювання спорів між державами» і «Про недопустимість збройного забезпечення виконання економічних зобов'язань» започаткували основи сучасної підгалузі міжнародного права - права мирного врегулювання міжнародних спорів, а також сформулювали два сучасних основних принципи міжнародного права: мирного вирішення спорів та незастосування сили й погрози силою. Конференції проголосили й інституційно забезпечили процес мирного вирішення спорів, створивши аостійну аалату міжнародного Третейського суду (фактично, списки арбітрів і правила формування арбітражів) і міжнародні комісії з врегулювання спорів.
Діалектичний характер історії у другому десятилітті ХХ століття змінив домінування ідеології миру, що панувала в Європі під час конференцій, на домінування ідеології війни. аерша світова війна на деякий час перекреслила зусилля Гаазьких конференцій миру. ароте певні їхні здобутки знайшли застосування ще під час війни: договори про дотримання правил і звичаїв війни та акти, що забороняли деякі особливо небезпечні й варварські засоби ведення війни. Ідеї Гааги відродилися у післявоєнних міжнародних політико-правових відносинах.
1.4. Версальсько-Вашингтонська договірна система
Вашингтонсько-Версальська система безпеки, утворена після завершення І-ї світової війни, відновила процес, започаткований Гаазькими конференціями миру. Нею було засновано три постійні міжнародні організації: Ліга Націй, Міжнародна організація праці (МОа ) і аостійна аалата аровосуддя.
Ліга Націй формально проіснувала до 1946 р., її правонаступницею стала ООН. Статут Ліги Націй77 було включено до Версальського мирного договору 1919 р. разом з іншими мирними договорами за наслідками аершої світової війни. Цілі Ліги Націй: забезпечення миру й безпеки та співробітництво держав-членів в питаннях роззброєння, мирного вирішення спорів, гарантування суверенітету й незалежності. Основні органи органіваАсамблея (у її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні);
• Рада Ліги Націй (спочатку складалася з 4 постійних: Великобританії, Італії, Франції та Японії і 4 непостійних члени (надалі склад членів Ради змінювався);
• постійний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.
Всі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, приймалися одноголосно. За вимогою будь-якого члена Ліги Націй негайно скликалася Рада. У разі виникнення спору між членами Ліги Націй він мав вирішуватися відповідно до процедур мирного врегулювання спору. Ліга Націй визнавала, що будь-яка війна зачіпає «Лігу в цілому», і вони повинна вживати всіх заходів для збереження миру. У разі, якщо якийсь член Ліги вдавався до військових дій, всупереч взятим на себе зобов' язанням, інші члени були зобов' язані негайно порвати з ним торгові й фінансові зносини, а Рада повинна була запропонувати зацікавленим урядам виставити війська, необхідні для підтримки належної поваги до зобов' язань члена Ліги Націй.
Статут не включав механізмів забезпечення виконання зобов' язань: питання застосування санкцій при порушенні його положень і загального міжнародного права залишалися не врегульованими. У 1926 році членом Ліги Націй стала Німеччина. У 1931 році Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але Ліга Націй хоч і засудила,але не зупинила цю агресію. У 1933 році Німеччина і Японія вийшли з Ліги Націй, щоб, знявши з себе зобов' язання членів Ліги, готуватися до війни. У зв' язку з загрозою миру з боку мілітаристських режимів Німеччини, Італії та Японії, 30 держав-членів Ліги Націй, з ініціативи французьких дипломатів, звернулися до СРСР з пропозицією вступити до Ліги, і 18 вересня 1934 р. СРСР став членом Ліги і постійним членом її Ради78. В період 1934-1939 рр., предметом обговорень в Лізі Націй були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936 рр.); ремілітаризація Німеччиною Рейнської зони (1936 р.) в порушення Версальського (1919 рік) і Локарнського (1925 рік) договорів; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939 рр.); аншлюс Німеччиною Австрії (1938 р.). За війну з Фінляндією (1939-1940 рр.) рішенням Ради було 14 грудня 1939 р. виключено з Ліги Націй СРСР. Друга світова війна, що почалася 1 вересня 1939 р. з вторгнення німецьких військ до Польщі, виявила неспроможність Ліги Націй виконати своє призначення. У 1940 р. де-факто, а в 1946 р. де-юре Ліга Націй припинила своє існування.