4. Дія договорів, їхнє застосування і тлумачення 4.1. Дія договору

Дія міжнародного договору означає період фактичного виконання сторонами своїх зобов' язань за відповідним міжнародним договором. Для визначення терміну дії договору визначальне значення має набуття міжнародним договором чинності. Згідно Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. порядок і дата набуття договором чинності визначається в його тексті або узгоджується договірними сторонами в ході переговорів (ст. 24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). На практиці міжнародні договори найчастіше набувають чинності або з дати підписання, або з моменту обміну ратифікаційними грамотами, або з моменту здачі певної кількості ратифікаційних грамот депозитарію.

Дія договору в часі

Слід одразу наголосити на відмінності понять «строк дії» і «термін виконання» договору. Донині з цими поняття в літературі відбувається плутанина. Виходячи з роз' яснення в Цивільному кодексі України 2003 р., «строк» означає проміжок часу, «двомірна» його характеристика, «термін» - це одномірна характеристика (момент, година, день, тощо). У вислові: «договір набуває чинності на п' ятнадцятий день після надходження депозитарію десятої ратифікаційної грамоти» - має місце термін. У вислові «Генеральний секретар впродовж трьох місяців призначає голову арбітражу» - має місце строк. Зокрема Договір про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності між СРСР і США від 8 грудня 1987 р. є безстроковим, однак у ньому встановлений строки, впродовж яких очікується виконання зобов'язань сторін щодо ліквідації зазначеного класу озброєнь - не більше трьох років з моменту набуття договором чинності. З іншого боку, ці ж самі три роки конкретизуються «контрольним терміном» - тобто днем коли спливає три роки з моменту набуття договором чинності: якщо після цього терміну домовленості виявляться не виконаними, цей термін буде початком обчислення строку невиконання зобов' язань стороною чи сторонами.

Залежно від строків дії, міжнародні договори можна об' єднати в три групи: строкові, безстрокові та з невизначеним терміном (відповідно і строком - в даному випадку це все одно). Найчастіше строк дії договору встановлюється в тексті самого договору. Договір, укладений на певний строк, автоматично припиняє свою чинність після закінчення цього строку, якщо сторони спеціально не домовлять про його продовження або відновлення дії договору на новий строк.

До безстрокових договорів, як правило, належать мирні договори, договори про роззброєння, про демаркацію кордонів, універсальні або регіональні конвенції про кодифікацію й прогресивний розвиток міжнародного права. Інколи говорять, що такі договори укладаються «на вічні часи», як, наприклад Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення й застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 р. (ст. XVI). Якщо сторони не мають на меті надати договору безстроковий характер і не визначають ні строку його дії, ні конкретного терміну припинення його дії, то в договір включаються положення про право учасника вийти з договору у будь-який час, за умови завчасного повідомлення інших учасників про такий намір.

Досить часто договори укладаються на невизначений строк. Багато двосторонніх угод укладається на певний строк, але сторони при цьому передбачають, що після визначеного терміну договір залишатиметься чинним, доки один з учасників не заявить про свій намір його денонсувати. Часто в договорі визначається, що після закінчення первинного строку дія договору буде автоматично

«пролонгуватися» на певні строки, за умови, що одна зі сторін до закінчення чергового поточного періоду не надішле повідомлення про намір припинити його дію.

Від продовження терміну договору (пролонгації) слід відрізняти відновлення дії договору. Останнє здійснюється в разі припинення чи призупинення договору. Реновація (відновлення) договору може відбуватися автоматично (наприклад, після припинення військових дій), мовчазною згодою або шляхом обміну нотами. Так, внаслідок обміну нотами було відновлено дію радянсько-британської угоди про науково-технічне співроЦікництв обува& рпроцедура реновації стосовно так званих «згасаючих» міжнародних договорів. Яскравим прикладом такого міжнародного договору є договір між Англією і Португалією 1589 р, який передбачав право Англії базувати військовий флот в морських гаванях острівних територій Атлантичного океану, що належать Португалії, і в якому не передбачено ні строку дії, ні терміну й процедури його припинення чи денонсації (див. далі). Цей договір у добу середньовіччя дійсно досить-таки активно використовувався як Англією, так і Португалією, проте з плином часу і під впливом різноманітних історичних обставин обидві сторони - як Великобританія, так і Португалія - de facto перестали його використовувати і згодом, що називається, «забули» про цей договір; хоча de jure його ніхто ніколи жодним чином не припиняв і не скасовував. Отже, номінально договір продовжував бути чинним протягом необмеженого часу, незалежно від того, чи пам'ятав про нього взагалі будь-хто. Через декілька століть текст цього договору (у вигляді старовинного манускрипту) був виявлений аж у 1940 р. у королівському архіві Великобританії. Коли виявилось, що цей договір, виходячи з його положень, є формально чинним по сьогодні, уряд Великобританії заявив ноту урядові Португалії, в якій зажадав від останнього, на виконання згаданого договору, забезпечення для британських ВМС відповідних умов базування на Азорських островах, а також на архіпелагах Мадейра і Кабо-Верде. В умовах розпочатої на той момент Другої світової війни реновація такого договору забезпечила надзвичайно важливі військово-стратегічні інтереси союзників і, зрештою, певним чином сприяла остаточній спільній перемозі над фашистськими державами.

Дія договору в просторі

Як правило, міжнародні договори поширюються на всі території, що перебувають під суверенітетом держав-учасників, якщо інше не передбачено в самому договорі. Деякі багатосторонні договори поширюються на частини земної суші, що не мають суверенітету жодної держави - res nullus (Договір про Антарктику 1959 р.). Різні частини Конвенції ООН з морського права 1982 р. поширюються на різноманітні види географічних просторів - від внутрішніх морських вод держав і до повітряного простору над відкритим морем. Необмежену просторову сферу дії має Статут ООН.

За загальним правилом міжнародні договори не поширюються на треті держави, які не беруть у ньому участі. Однак у деяких договорах держави-учасники передбачають можливість наявності прав та обов'язків за даним договором для третіх сторін . У такому випадку договірні права й обов'язки будуть поширюватися на треті сторони тільки за наявності їх недвозначно вираженої згоди в письмовій формі (ст. 35 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). При цьому щодо третьої держави / організації міжнародний договір не створює жодних прав і зобов' язань без її на те явно вираженої згоди (принцип pacta tertilis пес nocent пес prosunt).

Як вже зазначалося вище, за дією у просторі розрізняють: універсальні (глобальні) і регіональні договори. Крім цих традиційних виділяють ще субрегіональні і локальні, сфера дії яких обмежена межами малої кількості держав і межа між якими умовна (наприклад, Договір про Західноєвропейський союз; Андський пакт про створення спільного ринку 1969 р. та ін.). Окремо виділяються договори, що регулюють режим певних територій, наприклад Договір про Шпіцберген 1920 р.; Договір про Антарктику 1959 р. та ін. Відповідно до міжнародного права держави зобов' язані забезпечити застосування положень договору на всій своїй території. Дія договорів для міжнародних організацій поширюються на всі їхні органи, де б вони не знаходилися.