3. Структурні елементи системи міжнародного права

Структурні елементи системи міжнародного права складають: норма - як елементарна одиниця системи, та ієрархія таксонів трьох рангів - інститутів, підгалузей і галузей міжнародного права, які являють собою відносно автономні асоціації міжнародно-правових норм і принципів, що регулюють більш-менш виокремленні напрями міжнародних відносин

3.1. Норми міжнародного права

Доктрина розглядає норми МП в якості «елементарних одиниць», або «первинних» елементів системи МП.

Норма МП визначається як «створене угодою або мовчазною згодою суб'єктів МП - правило, що встановлює для них певні права і обов'язки й забезпечується юридичними механізмами виконання». Традиційно стверджується, що в основі утворення норм МП лежить міжнародне визнання, що досягається, або узгодженням воль суб' єктів міжнародного права (при укладанні міжнародних угоди) або мовчазною згодою з боку цих суб' єктів щодо правомірності тривало існуючої практики застосування відповідної норми (звичаю), проте в сучасній практиці міжнародної правотворчості зростає роль міжнародних організацій, які створюють зростаючий обсяг правових норм, що потім стають і предметом міжнародних угод і основою нового типу «миттєвих» міжнародно-правових звичаїв, при загальному визнанні державами обов' язковості для них норми, виданої резолюцією міжнародної організації.

Як дискутивне розглядається питання, чи може створювати норми статті двостороннього договору між державами? Очевидно, якщо положення двосторонньої угоди не підлягають застосуванню стосовно невизначеного кола випадків і осіб - то вони не можуть розглядатися як норма, але, безумовно, створюють зобов' язання для сторін угоди. При цьому типові умови договору, загальна система забезпечення його виконання, включаючи арбітражні й судові механізми розв' язання спірних питань - мають по-перше, свою нормативну базу і по-друге, правову природу. Отже двосторонні угоди безпосередньо не створюють норми, але, по-перше, гіпотетично можуть створити прецедент - тобто покласти початок новій нормі в урегулюванні ще неврегульованого питання: ця норма, при поширеному застосуванні її іншими суб' єктами міжнародного права і визнанні ними її обов' язковості для себе -доки її не кодифікують, буде розглядатися як звичаєва; по-друге, сторони двосторонніх угод застосовують існуючі норми або посилаються на них, тобто в тексті двосторонньої угоди можуть міститися норми міжнародного права, але вони не будуть породПраномі двноророннмаютгодиб агато критеріїв класифікації, найважливішими з яких для норм МП є такі:

• за значенням і місцем в системі МП;

• за масштабами дії норм;

• за юридичною силою;

• за джерелами (формами);

Розглянемо їх детальніше.

За значенням і місцем в системі МП:

На тлі «ординарних» норм виділяються норми-цілі і норми-принципи МП, які доктрина розглядає як особливі категорії норм.

Норми-цілі. Цілі є нормами системотворчого значення, що надають цілісності (або емерджентності²) правовій системі будь-якого рівня. Правовими системами можуть бути: вся система міжнародного права, цілі (призначення) якого коротко визначено ст. 1 Статуту ООН. Правовою системою є й міжнародний договір, в якому преамбула, або перша стаття викладає цілі, що переслідуються державами при укладанні цього договору. Дотримання державою зобов'язань з договору означає при цьому не лише дотримання окремих його положень (статей), але й відповідність дій держави намірам (цілям) укладеного договору. На рівні всієї системи МП правомірність дій держави часто визначається відповідністю цілям загального міжнародного права, а з прийняттям Статуту ООН з'явився набагато конкретніший критерій універсальної правомірності дій держави - «відповідність цілям ЦОН». права на найбільш універсальному рівні його системності - забезпечувати справедливість. Як зазначає Г. Берман, коли право неспроможне забезпечувати справедливість, назріває соціальна криза, що вибухає революцією і змінює все суспільство. Необхідність відповідності права його головній меті -справедливості визначено й на міжнародному рівні. Так у п.1 ст. 1 Статуту ООН зазначено, що ООН має на меті підтримувати міжнародний мир і безпеку і ... проводити мирними засобами згідно з принципами справедливості й міжнародного права залагодження чи розв' язання міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру. У ст. 38 Статуту МС ООН після переліку у п.1. джерел, до яких звертаються судді, у п.2. зазначається, що це не обмежує їхнє право виносити рішення ex aeqiro et bono - тобто «керуючись справедливістю й добром».

² Емерджентність - комплекс найголовніших якостей системи, що не зводяться до якостей її складових.

Зрештою, звернімося до визначеної максимою Ф.Канта «норми найвищого рівня» - керівної для найвищого ж рівня соціально-правової системи, якою потенційно є Людство: Людина не може бути знаряддям - лише метою. Ця найбільш загальна аксіологічна норма-ціль випливає з призначення появи на Землі і у Всесвіті Людства

Розумного і обумовлює загальний напрям подальшого розвитку всіх інституцій Людства.

Отже норми-цілі можуть мати різні ступені узагальнення й масштаби дії, але на кожному рівні вони визначають основний зміст системи відповідного рівня, будь то міжнародний договір, галузь права, система МП в цілому чи організоване життя Людства на планеті Земля.

Тісно пов' язані з цілями МП - функції МП. Функції МП - це основні напрямки його впливу на міжнародне соціальне середовище, обумовлені його цілями, зокрема:

Основна соціальна функція - забезпечення сталості глобальної системи міжнародних відносин.

Головна юридична функція - правове регулювання міждержавних відносин.

Стабілізуюча, охоронна функції (зокрема, протидія появі відносин й інститутів, що суперечать його цілям і принципам).

Функція солідаризації й інтернаціоналізації (поглиблення взаємозв' язку між державами)

Інформаційно-освітня й виховна функції (передання досвіду раціонального регулювання, мирного справедливого вирішення спо­рів, створення системи «розумних очікувань» акторів міжнародних відносин; освіта щодо можливостей використання права; виховання поваги до прав і захищених правом інтересів і цінностей тощо).

Норми-принципи. Норми-принципи утворюють «другий рівень» (після цілей) системи МП, який, в свою чергу, розпадається на ієрархію «ступенів універсальності», формуючи на кожному рівні концептуальну основу правової системи певного рівня. Концептуальною основою міжнародного права в цілому є його фундаментальні чи основоположні принципи. Цей термін є доктринальним, і його тлумачать вузько й широко.

У вузькому сенсі фундаментальними є основні принципи МП.

Широке тлумачення до фундаментальних принципів долучає загальні принципи права - основоположні звичаєві норми, які неодноразово кодифікувалися в законодавствах різних держав, наприклад:

• належним чином укладений контракт є законом для сторін контракту;

• нема суспільства без закону;

• нема злочину без покарання;

• нема злочину без закону;

• кожен звинувачений має право на захист;

• кожен звинувачений має право на очну ставку з обвинувачем

і багато інших. Як бачимо, такі загальноправові принципи можуть містити як матеріальні так і процесуальні норми.

МП широко застосовує принципи галузевого, підгалузевого й інституційного рівня (наприклад принципи космічного права, принципи ГАТТ, нового економічного порядку та ін.): ці принципи зазвичай кодифіковані в «системних» міжнародних угодах, створюючи концептуальне «ядро» кодифікації відповідної галузі, підгалузі чи інституту МП.

За масштабами дії норми МП поділяються на:

• універсальні - які діють глобально;

• регіональні - що діють в межах певних регіонів;

• партикулярні (локальні) - зазвичай це норми міжнародних угод з питань вільного міста чи іншого державоподібного утворення, питань опіки, двосторонніх угод.

Якщо ж говорити не про територіальне поширення, а про сфери регулювання, то існує поділ на загальні й спеціальні норми.

За юридичною силою норми МП поділяються на імперативні й диспозитивні.

Імперативні норми МП (або норми jus cogens) - це приписи, від яких не можна відступити за спільною згодою сторін міжнародних відносин. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів визначенню правової природи імперативних норм присвячено ст. 53 і 64.

За ст. 53 коли новим договором створюється норма, що суперечить нормі jus cogens, цей договір є нікчемним з моменту його укладання.

Ст. 64. регулює більш складну ситуацію - коли створюється нова норма jus cogens. Тоді всі договори, які містять норми, що суперечать цій jus cogens втрачають чинність.

Диспозитивні норми - це приписи, від яких можна відступити за спільною згодою сторін правовідносин: наприклад, шляхом обрання іншого джерела для врегулювання правовідносин, на регулювання яких спрямована диспозитивна норма, від якої відступають. Основна вимога, що має дотримуватися при цьому -щоб право, яке обирається, не суперечило імперативним нормам МП: конкретизація цієї вимоги полягає у принципах незловживання правом, непорушення прав третіх осіб тощо.

Хоч у доктрині й зустрічаються міркування про те, що норми міжнародного права не утворюють ієрархію, як це властиво національному законодавству, але існування норм з різною юридичною силою є незаперечним фактом. Зазвичай це остаточно вирішується в кожній конкретній ситуації окремо. Але є й кодифіковані положення про перевагу одних норм над іншими, чому прикладом є вже наведені статті 53 і 64 Віденської конвенції, де закріплена перевага норм jus cogens над нормами неімпеПрраотбилвенмоаг,о хоадрнааккт,ерпуо. лягає в тому, що МП ще не має узгодженого на міжнародному рівні вичерпного переліку імпераїивнихдормсучасного МП - «права Статуту ООН» -найважливішою нормою стосовно переваг одних норм МП над іншими є норма ст. 103 Статуту, за якою: «у випадку, коли зобов'язання членів ООН за Статутом суперечать їхнім зобов'язанням за будь-якою іншою міжнародною угодою, переважну силу мають зобов' язання зі Статуту».

Окремої уваги заслуговує ст. 2 Статуту ООН, де визначено принципи, відповідно до яких діє Організація і її Члени. Ці принципи надалі було систематизовано, і Декларацією про принципи 1970 р. визначено як «основні принципи МП», які діють лише у комплексі, і мають рівну юридичну силу (а саме - вищу юридичну силу норм jus cogens).

Важливою для юридичних підстав надання вищої юридичної сили принципам ст. 2 Статуту ООН є крім ст. 103 Статуту положення п.6. ст. 2 Статуту: «Організація забезпечує, щоб держави, які не є її Членами, діяли у відповідності до цих Принципів, оскільки це може стати необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки».

З-поміж інших норм, які визнаються імперативними, доктрина визначає: норми гуманітарного права «sensu lato» - в обсязі як міжнародних загальних стандартів захисту прав Людини, так і стандартів захисту під час збройних конфліктів некомбатантів та обмежень і заборони найбільш жорстоких засобів ведення війни;

Очевидно, імперативними мають бути положення Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, в якому кодифіковано міжнародні злочини, вже визначені Гаазькими й Женевськими конвенціями, Конвенцією проти злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. й Конвенцією проти злочину апартеїду та покарання за нього 1968 р. Імперативними також мають бути положення конвенцій з захисту довкілля.

За формою (джерелами) способи утворення норм МП буде розглянуто далі, тут же зазначимо, що за походженням норми МП складають три основні групи:

• норми міжнародних угод,

• норми міжнародних звичаїв

• норми рішень міжнародних організацій.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки способи нормоутво-рення можуть бути й іншими, про що йтиметься далі.