2. Види міжнародних договорів та їх сторони

2.1. Види міжнародних договорів

Н.К. Динь, П. Дайє й А. Пелле виділяють два принципових підходи до класифікації міжнародних договорів. Перший виходить з внутрішніх аспектів договорів, їх змісту і юридичного призначення, другий - з зовнішніх ознак договору. Перший підхід автори визначають як «матеріальна класифікація», хоча можливо більш вдало можна було б визначити її як «класифікацію за змістом», другий підхід має наслідком, відповідно, «класифікацію за формою».

1. За змістом (матеріальними ознаками) договори поділяються на три альтернативні пари: а) «договори-закони» і «договори - контракти»; б) загальні і спеціальні договори; в) нормативні договори і установчі акти міжнародних організацій.

Відмінність між договором-законом і договором-контрактом, як зазначають вищеназвані автори, є «найбільш класичним» і в той же час найбільш спірним - перш за все через те, що один договір може в окремих частинах поєднувати в собі обидві протилежні ознаки. По суті ж відмінність полягає у значенні норм договору для міжнародного правопорядку: ті норми, що виконують фундаментальні, системні, «законодавчі» для міжнародного правопорядку функції є договорами-законами, «договори-контракти» регулюють поточні зносини держав несистемного характеру: про уникнення подвійного оподаткування, про захист прав інвесторів, про товарні багатосторонні домовленості, перевезення та інші міждержавні відносини з питань поточного співробітництва, для регулювання яких застосовують вже закладені міжнародно-договірні основи договорів-законів, конкретизуючи системндпринципиїйпвдснаенняовори загального й спеціального характеру дещо з іншої точки зору здійснює такий самий поділ: зрозуміло що відношення договору-закону до договору-контракту буде завжди як відношення загального договору до спеціального. Проте такий поділ має і досить конкретне вузьке тлумачення. Наприклад, Договір про Антарктику 1959 р. виявився загальним стосовно наступних договорів (присвячених збереженню фауни і флори Антарктики, збереженню антарктичних тюленів, забороні видобутку мінеральних ресурсів). Так само Договір про космос 1967 р. виступає як загальний стосовно спеціальних наступних конвенцій, договорів і «Принципів», присвячених окремим аспектам космічної діяльності. Ці відносини утворюють так звану «систему договору»: наприклад у «Системі Договору про Антарктику», «Системі договорів про космос», де договори, названі тут загальними, містять системоутворюючі положення, важлиЗрдштодасттретзіагаломл за матеріальними ознаками - на нормативні договори й установчі акти міжнародних організацій говорить сам за себе. Перший різновид договорів кодифікує правила поведінки держав в певній галузі міжнародних відносин, друга - створює орган, який забезпечує виконання й контроль за виконанням цих правил. Але й тут досить часто обидві функції об'єднуються в одному міжнародному договорі. Таким договором є, наприклад, Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р. яка створює і правила відносин між державами з приводу експлуатації цивільної авіації і засновує ІКАО - Міжнародну організацію з цивільної авіації, яка бере на себе реальне забезпечення правил конвенції.

2. За формою договори поділяються також на три альтернативні пари: а) за видами сторін договору; б) за кількістю сторін;

в) за пСоцадуомю уктраавенняміжнародних договорів відомі два основних різновиди міжнародних договорів за видами сторін договору - договори між державами і договори, сторонами яких є міжнародні міжурядові організації. Відповідно, процедури укладення, введення в дію і подальшого виконання перших регулюється, як уже зазначалося, Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р., других - Віденською конвенцією про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. У п. 1(а) ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. поняття "договір" визначається як: "...міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі й врегульована міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, чи у двох або кількох пов' язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування". Проте це формулювання наведене в Конвенції не має загального характеру, оскільки, згідно з ст. 2, воно формулюється «для цілей даної Конвенції», а отже - стосується лише договорів між державами. Схожою формулою визначається поняття договору у Віденській конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. - з тією лише різницею, що стосується це визначення договорів: «і) між однією або декількома державами і однією або декількома міжнародними організаціями, або іі) між міжнародними оргатВажлмиим є поділ договорів на дво- і багатосторонні. Доктрина входить з того, що двосторонній міжнародний договір не створює норми, і є обов' язковим лише для сторін договору. Так само обов' язковим для сторін є і багатосторонній договір, проте він, як визнає доктрина, створює норму. В свою чергу, багатосторонні договори за масштабами своєї дії поділяються на регіональні і глобальні (або «універсальні»).

Традиційно, відповідно до процедури укладення, розрізняються договори, укладені в урочистій формі, і договори, укладені за спрощеною процедурою. Різниця між ними крім складності самих формальностей, полягає у відмінності - для кожного з різновидів - процедури надання згоди держав на обов'язковість для них договору (див. далі).

Стосовно процедури укладення, слід додати новий критерій: зростаюча роль міжнародних організацій призвела до того, що дедалі частіше виділяють договори з участю і без участі міжнарод­них організацій. В свою чергу, останні поділяються на договори, укладені під егідою тієї чи іншої міжнародної організації, але представниками усіх держав, які й створюють проект майбутнього договору, і договорами, укладеними «в рамках» організації, коли її орган розробляє і приймає текст договору голосуванням представників держав-членів органу (наприклад ГА ООН).

Теоретично договори можуть укладатися в усні і письмовій формі. Усна форма (джентльменські домовленості) в сучасному кодифікованому праві не розглядаються, хоча в доктрині постійно згадуються, проте як джерела не стільки юридичних, скільки політичних норм. Визнаною є письмова форма укладення догово­рів, що і зафіксовано в системних конвенціях 1969 і 1986 років. Проте договори можуть міститися в одному або кількох документах (перш за все, внаслідок обміну документами при укладанні, а також виходячи зі структура домовленостей, з включенням додатків, типових актів тощо).

До формальних критеріїв також можна віднести назву міжнародного договору. Якщо розглядати поняття «міжнародний договір» як «родове», то «видами» цього роду будуть міжнародні договори з різними назвами, наприклад: Договір, Конвенція, Пакт, Домовленості, Статті, Статут, Угода, Трактат, Протокол, Конкордат тощо. Причому деякі «види» таких міжнародних договорів можуть виявитися у одному примірнику - наприклад «Порозуміння (Understanding) з правилі процедури вирішення спорів» (Додаток 2 до Маракеської угоди про заснування СОТ), який є окремим міжнародним договором, хоч і входить до

«Маракеського пакету» від 15 квітня 1994 р. - системи договорів, що регламентують діяльність СОТ. Головне, що слід мати на увазі - від назви юридична сила договору не залежить.

Дещо архаїчний поділ, який згадується лише для повноти систематики - поділ договорів на «відкриті», до яких можуть вільно приєднуватися всі зацікавлені учасники і «закриті», які, як це було в минулому, не допускали вільного вступу, відповідно порушуючи основний принцип міжнародного права - суверенної рівності держав.