3.3. Встановлення та припинення консульських зносин

Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. говорить про те що встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. Консульські зносини можуть бути встановлені, припинені, розірвані або відновлені незалежно від стану дипломатичних зносин.

У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ:

1. Генеральне консульство;

2. Консульство;

3. Віце-консульство;

4. Консульське агентство.

Ці установи очолюють, відповідно, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент. Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадові особи до складу генеральних консульств.

У сучасному міжнародному праві відсутня правова норма, яка б зобов'язувала держави встановлювати консульські зносини, водночас відмова від встановлення консульських зносин суперечить основним принципам міжнародного права. Це випливає зі ст. 1 Статуту ООН, яка зобов'язує членів ООН здійснювати міжнародне співробітництво і розвивати дружні зносини між націями. незважаючи на існуючі відмінності думок з приводу доцільності відкриття консульської установи, остаточне рішення все-таки залишається за приймаючою державою. У двосторонніх консульських конвенціях України відмічається, що місце розташування консульства, його клас і межі консульського округу визначаються за згодою між акредитуючою державою і державою перебування. Акредитуюча держава повинна, в міру можливостей, найбільш докладно письмово аргументувати підтвердження необхідності консульських установ.

Частіше за все, консульські установи розташовуються в місцевості, де існує обов' язкова гарантія охорони інтересів акредитуючої держави, на це мусить зважати приймаюча держава.

Якщо на території держави перебування є тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування. Якщо на території держави перебування є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку поширюється її діяльність, і яка встановлюється за згодою між державами.

Критерії створення консульських округів і, отже, відкриття консульських установ різноманітні. Консульські округи консульських установ різних держав не збігаються між собою. Сукупність глав консульських установ різних держав, що знаходяться в конкретному пункті (порт, місто) держави перебування, являє собою консульський корпус у вузькому

Широке розуміння цього поняття може бути двояким. Одні автори розуміють його як сукупність посадових консульських осіб, включаючи і глав консульських установ (оперативний персонал), різних держав, розташованих у конкретних пунктах держави перебування. Інші вважають, що в його склад входять ще і члени родин згаданих консульських працівників, на яких поширюються відповідні привілеї та імунітети.

Вираження попередньої згоди на відкриття консульської установи є обов' язковим. Згода може бути також виражена тим, що приймаюча держава дає екзекватуру у вигляді запису на консульському патенті, в якому зазначено також місце розташування консульської установи, межі її функціонування. На чолі консульського корпусу стоїть старшина, старший за рангом і за часом одержання консульської екзекватури.

У двосторонніх консульських конвенціях України зазначається, що місце розташування консульства, його клас і межі консульського округу визначаються за згодою між акредитуючою державою і державою перебування.

Консульські установи України відкриваються в інших державах відповідно до рішення уряду України і лише за наявності на це згоди держави перебування.

Як і в дипломатичних зносинах припинення консульських функцій відбувається з різних підстав. При цьому не можна плутати припинення консульських зносин і закінчення консульського статусу, який присвоюється окремій особі.

Положення Віденської конвенції 1963 р. про консульські зносини, а також Консульського Статуту України 1994 р. не дають жодних роз' яснень, на підставі чого настає припинення консульських зносин. Згідно до міжнародного права розірвання консульських зносин може настати як наслідок ворожих дій кожної із держав, між якими існують консульські зносини.

У випадку розірвання консульських зносин між двома державами:

а) держава перебування зобов' язана, навіть у випадку збройного конфлікту, поважати й охороняти консульські приміщення, а також майно консульської установи та консульський архів; б) акредитуюча держава може доручити охорону консульських приміщень, а також майна, яке в них міститься, та консульського архіву третій державі, прийнятній для держави перебувв) аанкнряе;дитуюча держава може довірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.

Навіть у випадку збройного конфлікту держава перебування зобов' язана надавати працівникам консульської установи і приватним домашнім працівникам, що не є громадянами держави перебування, а також членам їх родин, які проживають разом із ними, відповідний час і умови для того, щоб вони могли підготуватися до від' їзду і виїхати якомога швидше після припинення функцій відповідних працівників.

Ст. 25 Віденської конвенції про консульські зносини чітко виділяє підстави припинення функцій працівника консульської установи:

а) після повідомлення державі перебування акредитуючою державою про те, що його функції припиняються;

б) після анулювання екзекватури;

в) після повідомлення держави перебування акредитуючій державі про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персоналу.