2.3. Надсистемні зв'язки міжнародного права

Міжнародне право є формою організації міжнародних відносин, але не лише воно організує й регулює відносини між державами. Міжнародне право є складовою (підсистемою) системи соціальних норм міжнародного рівня (геосоціальних норм), або міжнародної нормативної системи, яка охоплює всі норми регулювання міжнародних суспільних (геосоціальних) відносин.

«Соціабельне право» - термін, запропонований Є. Гурвичем для позначення права, орієнтованого «на суспільне благо» - на відміну від права як правил змагання індивідуальних інтересів, яким є ліберальне право.

Доктрина розрізняє матеріальні й формальні джерела міжнародного права (про останні йтиметься далі). Матеріальні джерела у вузькому сенсі утворюють соціологічну основу міжнародних норм, у широкому ж розумінні - це весь комплекс умов формування культури і права як її складової, включаючи: географічні, історичні, етнокультурні, економічні, політичні, ідеологічні психологічні та інші закони. Н.К.Дінь і співавтори справедливо відмічають мінливість наукової думки про співвідношення матеріальних і формальних джерел. Так засновники міжнародного права, будучи більше моралістами чи політиками, ніж юристами, намагалися зробити це новостворюване право відповідним ідеалам миру і цивілізації; класичні доктрини, спрямовані на забезпечення стабільності міжнародних відносин і максимально можливе дотримання норм міжнародного права, зосередилося на формальних джерелах і обґрунтуванні їх обов'язкової сили для різних суб'єктів міжнародних відносин; сучасна епоха характеризується спробами синтезувати обидві ці можливості - об' єднати загальнокультурне (філософське) спрямування дії міжнародного права і його формальну визначіїнрстьл ьвідшлефоланураюзідаютсьіміжпародноїм рооцилкун им нормам (міжнародній нормативній системі) позитивне втілення, тоді як матеріальні джерела спрямовують розвиток позитивного права, коригуючи цілі й змістовне наповнення позитивного права. Безумовно, має місце й зворотний зв'язок: позитивне право, як найбільш контрольоване волею суверенних суб'єктів явище культури, здатне цілеспрямовано впливати на всі інші відносно «стихійні» її складові, а при «соціабельній»¹ мотивації правотворчої діяльності право здатне організовано змінювати суспільство на краще, обираючи й закріплюючи з усіх його закономірно можливих складових - найліпші для його розвитку й добробуту.

Міжнародна нормативна система існує як комплекс більш чи менш визначених соціальних норм, що регулюють і впорядковують міжнародні відносини. Вона є частково реальною, частково віртуальною, оскільки перебуває у процесі динамічного розвитку, і з другої половини ХХ ст. цей розвиток підпорядковано цілям і принципам Статуту ООН.

Всі складові міжнародної нормативної системи являють собою певні системи ідеалів, моделей, стандартів, правил та ін., що так чи інакше стосуються міждержавних відносин. У відповідності до концепції «дворівневого права» Р. Ієринга, всі міжнародні соціальні норми можна умовно розбити на дві великі групи. До першої вони відносять моделі соціальної організації суспільства, загальні правила життя, які можна охарактеризувати як ціннісні орієнтири: це можуть бути морально-релігійні заповіді, правила етики, більш чи менш реалістичні моделі суспільного ладу, а у сфері юриспруденції - це ідеали й принципи природного права (філософії справедливості). До другої групи відносяться засоби захисту цих цінностей - норми-правила, що регулюють ті чи інші суспілМіжвідноднншормативна система включає у якості підсистем релігійні, моральні, політичні й юридичні норми міжнародного характеру. Юридичні норми складають основу міжнародного права - особливої нормативної системи, яка відрізняється від інших міжнародних нормативних систем обов' язковим характером своїх норм. Як зазначалося вище, соціологічна доктрина праворозуміння розглядає право як продукт стихійного формування самими членами спільноти правил поведінки для самих себе, за умови, що ці члени розглядають встановлені ними норми як обов' язкові для себе. Отже з точки зору соціологічного праворозуміння основою права завжди є звичай: але в приватноправових відносинах це звичай, сформований практикою і «системою розумних (виправданих) очікувань» осіб, а на рівні міждержавних відносин -практикою співробітництва держав.

Юридичний позитивізм розглядає національне право -виключно як волевиявлення Законодавця, а міжнародне - як узгоджене волевиявлення Законодавців. Не важко побачити, що на рівні міжнародного права соціологічне й позитивіське праворозуміння не мають істотних розбіжностей. «Узгодження воль» ближче до стихійного формування «обов'язкових для самих себе правил», ніж «спущений зверху» припис, обов'язковість якого підтримується примусом. Нагадаймо, що й римське республіканське поняття «Lex», яке стало у європейських народів синонімом поняття «закон», а під час абсолютних монархій ототожнилося з волею законодавця, спершу означало рішення народних зборів, тобто спільне волевиявлення римських громадян, яке й розглядалося як закон, норма наділена вищою юридичною силою. Гуго Гроцій розрізняв власне право - як продовження природного права і звичаю й систему державних приписів, обумовлених здійсненням владних повноважень. Отже можна визнати що міжнародна нормативна система - має в основі «практику життя» з орієнтирами на природне право - тобто звичай у широкому сенсі цього поняття, про що вже згадувалося при характеристиці поняття загальне міжнародне право. Охарактеризуємо коротко основні складові міжнародної нормативної системи.

Міжнародний звичай - це міжнародна норма, що формується безпосередньо в процесі відносин між державами підтверджується тривалою практикою. Міжнародний звичай може бути як правовим, так і неправовим - у останньому випадку він розглядається як політичний або моральний і є міжнародною соціальною нормою. Міжнародний звичай не буде правовим, якщо не розглядатиметься державами як обов' язковий до виконання. Звичай, за яким визнана обов'язковість його виконання - тобто його юридична сила - стає звичаєвою нормою міжнародного права. Неправовий же міжнародний звичай важко відрізнити від правил міжнародної ввічливості (міжнародного етикету), данині традиції та інших міжнародних правил «неюридичної» сили.

Міжнародна ввічливість. Це правила етикету, доброзичливості, коректності, стриманості, уваги, взаємоповага учасників міжнародного спілкування. Недотримання норм ввічливості може викликати відповідну реакцію, зазвичай у формі протесту, але застосовуються й інші відповідні заходи. Як відомо, реторсія може полягати у адекватній реакції на недружні, хоча й не протиправні дії - у формі непрояву звичайних норм міжнародної ввічливості.

Традиція. Коли певному правилу слідують тривалий час, то воно перетворюється у звичай або традицію й тоді вважається правильним його дотримуватися й неправильним - відхилятися від нього. Римське право приписує дотримуватися традиції (mos). Норми «лі» (десять злодіянь) в давньокитайському праві призначали найжорстокіші покарання саме за неповагу до традиції, що розглядалося як «підрив основ».

Політичні норми й міжнародне право. Політичні норми, подібно до правових, існують як у «писаному» вигляді - у спільних заявах, комюніке, так і у формі «неписаних норм» - політичних звичаїв, «правил гри», «джентльменських угод» тощо. За своєю природою політичні норми є узгодженою волею держав, і у цьому сенсі мають таку саму природу, що й норми міжнародного права. Від останніх вони відрізняються тим, що, погодивши зміст правила, держави не надали їм юридичну, тобто загальнообов'язкову силу. Санкції при порушенні політичної норми полягають у негативній політичній реакції держав на порушення цих норм. Держава-порушник може бути позбавлена можливості користуватися благами, що випливають з членства у відповЗдйюгеопіолітииннихистемщравових норм є взаємним. Систематизація сучасного МП завдяки його універсалізації під егідою ООН, кодифікації й інституціалізації МП, забезпечує відповідність політичних норм міжнародно-правовим: норми міжнародного права коригують зміст політичних норм - з точки зору їх відповідності «загальному міжнародному праву», Статуту ООН, його цілям і принципам. Ці формально означені критерії -взаємопов' язані, як такі, що утворюють системну єдність міжнародного права: по-перше, за рахунок його відкритості та постійного збагачення, а по-друге завдяки механізмам «сортування всіх надходжень» на відповідність основному системотворчому чиннику, який втілюється і в загальноправових принципах, і в цілях та принципах ООН, і у вищій цілі права як системи забезпечення справедливості суспільних відносин. Якщо політична ідея чи дія суперечить міжнародному праву, вона теоретично не може сЗтаінтишноогор мбооюк.у, правові норми створюються з врахуванням політичних норм, а часто й шляхом трансформації з політичних норм у міжнародно-правові. В реальних міжнародних відносинах на основі формальних ознак часто навіть неможливо визначити, є норма міжнародно-політичною чи міжнародно-правовою. Саме по собі джерело конкретної норми може по формі не відповідати значимості цієї норми, тож норма, з' явившись як політична у відповідному джерелі (наприклад, геополітичній доктрині, комюніке, ноті), може набути юридичної сили і стати міжнародно-правовою, як це стало, наприклад, з десятьма основними принципами МП, систематизованими й відредагованими в Заключному Гельсінському акті 1975 року, який формально є політичним багатостороннім актом недоговірного характеру.

Організаційні норми. Організаційні норми - це норми внутрішнього права міжнародних організацій (далі МО). Інституціалізація міжнародного права в процесі виникнення численних міжнародних органів і організацій викликало необхідність створення значного масиву норм і принципів регулювання діяльності цих органів. доктрина виділяє такі норми в окремий масив організаційних або адміністративних норм. Наступна їх уніфікація й кодифікація - справа майбутнього, переважна їх більшість містяться в регламентах і спеціальних рішеннях самих МО, що видаються для регулювання внутрішніх питань діяльності МО. Вони відрізняються від норм, що містяться в резолюціях МО і спрямовані на регулювання міждержавних відносин в тій сфері, заради регулювання й інституціалізації якої міжнародна організація була створена. Останні носять переважно

систем міжнародного й національного права

Від н ціон льного пр в міжн родне відрізняється т кими озн к ми:

1. Суб'єкти міжнародного права - це самостійні політико-правові утворення, наділені правами й обов' язками, що випливають з МП, а також можливостями їх реалізовувати, перш за все - створювати норми МП. При цьому первинні, суверенні суб' єкти МП, якими є лише держави, спільним волевиявленням створюють похідні (несуверенні) суб' єкти МП - міжнародні організації, яким делегуються обмежені функціональні повноВжаціннальному праві держава є привілейованим суб'єктом -Законодавцем, під юрисдикцією якого знаходяться особи, речі і юридичні факти, що мають місце в межах території держави, а в окремих випадках - і за її межами (екстериторіально).

2. Об'єкт міжнародного права - це те, на регулювання чого спрямовані норми міжнародного права - міждержавні відносини. Тільки норми міжнародного права безпосередньо регулюють міждержавні відносини. Вважається, що відносини між приватними особами (які, нагадаємо, знаходяться під юрисдикцією держави, а при наявності «іноземного елементу» - двох чи більше держав) - норми міжнародного права безпосередньо не регулюють, оскільки держава повинна ввести (імплементувати) ці норми в національне законоЗдавйредмет міжнародно-правових відносин - все те, із приводу чого сторони вступають у ці правовідносини; предмет може бути як матеріальним, так і нематеріальним: ресурси континентального шельфу, повітряний простір, забруднення довкілля, підтримка МВФ, ставки ввізного мита тощо.

4. Основний метод регулювання в МП - метод координації або узгодженого волевиявлення, на відміну від національного права, через яке держава діє «приписом і примусом».

5. Нормотворчість, природа юридичної сили норм. Для норм міжнародного права є різні джерела: але переважно це узгодження воль держав (договори), акти міжнародних організацій і сама практика міждержавного співробітництва (звичай): при цьому немає ніякої вищої влади (Законодавця), який би видавав «приписи зверху». Норми ж національного права створює для «непривілейованих» суб' єктів (підпорядкованих юрисдикції держави фізичних та юридичних осіб, установ, органів, територіальних громад тощо) саме такий «привілейований» суб' єкт - Законодавець (тобто держава в особі її відповідних органів).

Юридично обов' язкова сила є необхідною якістю права, зокрема й міжнародного права: регулювання відносин між державами забезпечується визначальним для права способом -шляхом надання нормам обов' язкової сили. Але, як зазначено вище, природа цієї «обов' язковості» в національному праві й міжнаПричому-ірізнють принаймні три точки зору на природу юридичної сили норм МП: Природне право виводить джерело обов' язкової сили у законах природи, у людському розумі і. т д. «Міжнародно-правовий нігілізм» взагалі заперечує наявність юридичної сили у норм міжнародного права, жорстко зв' язуючи юридичну силу (обов'язковість) тільки з можливістю примусу, допустимою тільки в національному законодавстві. Позитивізм джерелом обов' язкової сили міжнародного права вважає спільну узгоджену волю суверенних держав, і ця точка зору домінує.

Відповідно до позитивістської точки зору державу як суверена теоретично ніхто не може змусити виконувати ті чи інші зобов' язання. Держава добровільно зв' язує себе міжнародними зобов'язаннями, здійснюючи це в різних формах. Підписуючи міжнародний договір і видаючи односторонні акти, держава це робить явно, у випадку міжнародного звичаю - це може бути «мовчазна згода» держав, а саме - відсутність прямої заяви про невизнання обов' язковості міжнародно-звичаєвої норми. В таких випадках ще застосовують римський вислів е^а отлез (стосовно всіх), яким визначають загальновизнаність звичаєвої норми в якості обов' язкової, а отже - правової.

Опосередковано державна воля також виявляється у рішеннях МО, яким держави делегують певні повноваження для виконання цілей відповідної МО.

Узгоджена воля держав надає юридично обов' язкової сили не лише окремій нормі, але й договору в цілому, а також в цілому міжнародному праву. Це закріплено зокрема в принципі добросовісного виконання зобов'язань з міжнародного права. Тут міжнародне право розглядається в цілому як єдиний масив загального міжнародного права. Як зазначалося вище, посиланням на загальне міжнародне право визначають неправомірність дій держави, коли не можна (чи не настільки важливо) вказати на конкретну порушену норму МП, а можливо (чи важливо) відмітити в діях держави-порушниці невідповідність «духу», тобто ідеалам і принципам міжнародного права в цілому. Як зазначалося, для сучасного МП подібним критерієм може бути невідповідність дій держави цілям і принципам ООН.

Таким чином, акт волевиявлення з боку держави має місце при створенні правових норм як міжнародного, так і національного права, але для створення норм МП - це узгоджене спільне волевиявлення кількох юридично рівних суверенних суб' єктів, тоді як акт національного законодавства - це правила, «приписані зверху» волевиявленням єдиного Законодавця, під юрисдикцією якого перебуває територія держави і її населення. З врахуванням динаміки теоретичного правознавства, можна виділити такі основні відмінності міжнародного й національного права.

Критерії	Система права
	Міжнародне право	Національне право
Предмет	Міждержавні	Відносини під
регулювання	відносини	юрисдикцією дер-
Суб'єкти	Держави й міжнародні	Жаконодавчі та інші
правоутворення	організації	органи держави
Суб'єкти	Держави і міжнародні	Судові, виконавчі,
правозастосування	організації	місцеві органи держави
Суб'єкти	Держави і їх органи,	Фізичні та юридичні
виконання правових	міжн. організації, фіз.	особи, державні
норм	та юр.особи	органи
Джерело	Узгоджена воля	«Воля Законодавця»
юридичної сили	держав
Основний	Координації	Владні приписи
метод регулювання