
- •Розділ 1
- •1. Визначення предмету міжнародного права
- •1.1. Визначення терміну «міжнародне право»
- •1.2. Концепція «права народів» (jus gentium)
- •1.3. Концепція «загального міжнародного права»
- •1.4. Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, концепції'транснаціонального права і lex mercatoria
- •2. Система міжнародного права й інші нормативні системи
- •2.3. Надсистемні зв'язки міжнародного права
- •3. Структурні елементи системи міжнародного права
- •3.1. Норми міжнародного права
- •3.2. Інститути, підгалузі й галузі міжнародного права
- •4. Утворення норм і джерела міжнародного права
- •4.2. Джерела міжнародного права
- •5. Основні принципи міжнародного права
- •5.1. Проблема визначення статусу принципів у міжнародному праві
- •5.2. Характеристика основних принципів міжнародного права
- •5.3. Джерела кодифікації основних принципів
- •Глава 1 Статуту «Цілі і принципи» визначає загальну основу діяльності Об' єднаних Націй і системи сучасного міжнародного права. У ст. 2 Статуту зазначено:
- •III. Непорушність кордонів
- •IV. Територіальна цілісність держав
- •V. Мирне врегулювання спорів
- •VI. Невтручання у внутрішні справи
- •Логічна «парність» основних принципів міжнародного права
- •Розділ 2
- •1. Поняття, мета, основні питання та особливості історії міжнародного права
- •2. Становлення міжнародного права у стародавньому світі
- •2.1. Стародавній Єгипет
- •2.2. Міжнародне право в зовнішній політиці Старода вньої Індії
- •3. Становлення та розвиток міжнародного права в античному світі
- •3.1. Стародавня Греція
- •3.2. Розвиток міжнародного права в зовнішній політиці Римської держави
- •4. Характеристика розвитку міжнародного права в епоху середньовіччя
- •5. Класичне міжнародне право
- •5.1. Вплив на формування класичного міжнародного права Вестафальського конгресу
- •5.2. Вплив на формування міжнародного права Війни за незалежність сша 1776 р. І Великої французької революції 1789 р.
- •5.3. Характерні особливості міжнародного права кінця ХіХ - початку хх ст.
- •6. Міжнародне право після другої світової війни
- •Держава як суверенний суб'єкт міжнародного права
- •1. Інститут держави в динаміці розвитку
- •1.1. Інститут держави в контексті розвитку цивілізації
- •2. Складові елементи держави, інститут визнання 2.1. Загальна характеристика елементів держави
- •3. Суверенітет і міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.1. Суверенітет держави
- •3.2. Міжнародна правосуб'єктність держави
- •3.3. Юрисдикція держави
- •3.4. Імунітет держави, її представників і державного майна
- •4. Міжнародне й національне право
- •4.1. Розвиток поглядів на співвідношення міжнародного й національного права
- •4.2. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи
- •5. Правонаступництво держав 5.1. Загальні питання правонаступництва
- •5.2. Конвенційне визначення поняття правонаступництва
- •5.3. Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів
- •5.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів
- •5.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів
- •5.6. Правонаступництво нових незалежних держав
- •5.7. Актуальні питання правонаступництва України32
- •Розділ 4 інститут території у міжнародному праві
- •1. Загальна характеристика інституту території
- •1.1. Визначення і зміст інституту території
- •1.2. Правовий статус і режими території
- •2. Державна територія і державний кордон
- •2.1. Поняття і юридична природа державної території
- •2.2. Склад державної території
- •Земні надра.
- •3. Повітряний простір
- •4. Земні надра
- •2.4. Державний кордон
- •2.5. Юридичні підстави зміни державної території
- •2.6. Територія з перехідним режимом
- •3. Території з міжнародним правовим режимом
- •3.1. Відкрите море й повітряний простір над ним
- •3.2. Дно морів та океанів за межами національної юрисдикції
- •3.3. Антарктика
- •3.4. Космічний простір
- •4 . Території зі змішаним режимом
- •4.1 Арктика
- •4.2. Міжнародні ріки, протоки та канали
- •Частина іі
- •Право зовнішніх зносин
- •1. Предмет і зміст права зовнішніх зносин 1.1. Поняття права зовнішніх зносин
- •1.2. Джерела права зовнішніх зносин
- •1.3. Органи зовнішніх зносин держав
- •1.4. Юридичні підстави встановлення зовнішніх зносин
- •2. Право дипломатичних представництв
- •2.1. Загальна характеристика дипломатичних представництв
- •2.2. Функції дипломатичного представництва
- •2.3. Порядок призначення голови та членів дипломатичного представництва
- •2.4. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •3. Консульське право
- •3.1. Загальна характеристика консульського права
- •3.2. Функції консульських установ
- •3.3. Встановлення та припинення консульських зносин
- •3.4. Консульські привілеї та імунітети
- •4. Право спеціальних місій
- •5. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •5.1. Поняття та джерела права міжнародних організацій
- •5.2. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •Розділ 6 право міжнародних договорів
- •1. Поняття і джерела права міжнародних договорів 1.1. Загальні положення
- •1.2. Кодифікація й джерела права міжнародних договорів
- •2. Види міжнародних договорів та їх сторони
- •2.1. Види міжнародних договорів
- •2.2. Елементи міжнародного договору
- •3. Процедура укладення міжнародних договорів
- •4. Дія договорів, їхнє застосування і тлумачення 4.1. Дія договору
- •4.2. Зобов'язання дотримуватися положень договору
- •4.3. Тлумачення договору
- •5. Недійсність, призупинення і припинення дії міжнародних договорів
- •5.1. Умови дійсності і недійсності договору
- •5.2. Припинення або призупинення дії міжнародних договорів
- •Міжнародні організації та інші інституціалізовані форми міждержавного співробітництва
- •1. Історія розвитку інституціалізованих форм міждержавного співробітництва
- •1.1. Витоки інституціалізованих форм міжнародного співробітництва
- •1.2. Інституціалізація міжнародних конференцій і міжнародних органів
- •1.3. Гаазькі Конференції Миру 1899 і 1907 років
- •1.4. Версальсько-Вашингтонська договірна система
- •1.5. Утворення оон і її системотворчий вплив на міжнародне право і світовий порядок
- •2. Предмет і зміст права міжнародних організацій
- •2.1. Загальна характеристика права міжнародних організацій
- •2.3. Міжнародна правосуб'єктність міжнародних міжурядових організацій
- •2.4. Органи міжнародних організацій
- •1. Вищі органи міжнародної організації
- •2. Виконавчі й адміністративні органи
- •3. Юридичні органи
- •4. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •3. Універсалізація міждержавного співробітництва, система оон
- •3.1. Універсалізація міждержавного співробітництва
- •3. Економічна й соціальна рада (екосор)
- •4. Рада з опіки
- •5. Міжнародний суд (далі мс оон)
- •6. Секретаріат оон
- •1. Відповідальність у міжнародному праві
- •1.1. Визначення обсягу й змісту міжнародно-правової відповідальності
- •1) Визначення суб'єктів відповідальності у мп
- •2) Визначення предмету міжнародної відповідальності
- •3) Розрізнення понять «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність»
- •1.2. Міжнародно-протиправні діяння держав
- •2.3. Кодифікація норм міжнародної відповідальності
- •2. Розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів у міжнародному праві
- •2.1. Історія становлення принципу
- •2.2. Юридичний зміст принципу мирного розв'язання спрів
- •2.3. Поняття «міжнародний спір»
- •3. Міжнародно-правові засоби мирного вирішення спорів і їх інституційне забезпечення
- •3.1. Розв'язання спорів оон та іншими міжнародними організаціями
- •1. Дипломатичні (рекомендаційні) засоби
- •1) Переговори
- •2) Обстеження
- •3) Посередництво
- •4) Примирення
- •5) Додаткові дипломатичні засоби мирного вирішення спорів
- •3.3. Звернення до установ, що виносять обов'язкові для сторін спору рішення (арбітраж і судовий розгляд)
- •1. Міжнародний арбітраж (міжнародний третейський суд)
- •2. Міжнародні судові органи
- •1) Постійна палата міжнародного правосуддя
- •2) Міжнародний суд оон
- •3) Міжнародний трибунал з морського права
- •3.4. Звернення до регіональних органів і домовленостей
- •1. Вирішення спорів в рамках обсє105
- •2. Механізм, передбачений лад
- •3. Механізм врегулювання спорів в оає
- •4. Механізм врегулювання спорів в оад
2.2. Функції дипломатичного представництва
Дипломат має бути одночасно посередником, представником своєї держави і спостерігачем: як посередник він доводить до відома іноземного уряду ноти та повідомлення свого уряду, як представник своєї держави він діє від її імені, наділений необхідними повноваженнями для офіційних зносини з владою держави перебування, як спостерігач він через дипломатичне листування (телеграми, депеші, доповідні записки тощо) інформує своє МЗС про всі події політичного, економічного й соціального життя держави перебування61.
Віденська конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини» (стаття 3) закріпила функції дипломатичного представництва у більш широкому обсязі, зокрема:
представництво акредитуючої держави у державі перебування;
захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави;
ведення переговорів з урядом держави перебування;
інформаційна функція - з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;
підтримка дружніх відносин з державою перебування та розвиток співробітництва в галузі економіки, культури і науки.
Представницька функція передбачає, що дипломатичне представництво акредитуючої держави представляє її в державі перебування в повному обсязі, включаючи право представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави - суб'єкта міжнародного права, що має об' єктивне право на представництво (право посольства). Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починає реалізовуватися з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва і його відкриття, а на практиці зазвичай з моменту вручення главою дипломатичного представництва главі держави вірчих грамот.
Захист інтересів акредитуючої держави. З представницькою тісно пов' язана функція дипломатичного захисту, яка полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси акредитуючої держави, але й фізичних та юридичних осіб, які перебувають в правовому зв' язку з акредитуючою державою, під її правовим захистом. Дипломатичний захист має бути правомірним, тобто здійснюватися без порушення норм і принципів міжнародного права. У міжнародному праві існують певні звичаєві критерії правомірності дипломатичного захисту:
а) дипломатичний захист надається лише дипломатичним представництвом;
б) дипломатичний захист поширюється переважно на громадян держави, що акредитує;
в) дипломатичний захист, як захист політичний, обґрунтовано застосовується лише після того, як посольством вичерпані всі законні (правові) засоби, передбачені законодавством держави перебування;
г) дипломатичний захист не надається іноземним громадянам, громадянам країни перебування або апатридам (дипломатичний захист відрізняється від дипломатичного
Функція ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, тобто основним засобом здійснення дипломатичних повноважень: у широкому сенсі ця функція розуміється як спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування, у вузькому - це переговори з питань укладання дво- чи багатосторонніх міжнародних угод. Якщо немає попередніх домовленостей про інше, переговори і в широкому, і у вузькому сенсі дипломатичний представник веде без надання його спеціальних повноважень, на підставі врученої ним главі держави перебування вірчої грамоти.
Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатичне представництво має право всіма легальними, можливими засобами (виходячи з норм законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація носить багатоаспектний характер, оскільки стосується політичної ситуації в державі перебування, її економічної стабільності, гуманітарних, культурних та інших питань.
Інформаційна функція включає обов'язок персоналу дипломатичного представництва не тільки інформувати свій уряд, але й надавати інформаційні послуги різним суб' єктам на території країни перебування. Таким чином, громадянин, установа чи органи акредитуючої країни, перебуваючи в приймаючій країні, вправі звернутися в дипломатичне представництво своєї держави в цій країні з запитом про надання інформації, що цікавить його з конкретних питань. Водночас, слід зазначити, що інформаційна функція повинна здійснюватися дипломатичним представництвом відповідно до законів і звичаїв, щоб уникнути як порушень законів країни перебування, так і порушень законів і інтересів своєї акредитуючої держави.
Зміцнення дружніх відносин. На відміну від перерахованих вище функцій, вироблених в процесі тривалої практики міжнародного спілкування, функція зміцнення дружніх відносин і співробітництва характерна переважно для сучасних дипломатичних представництв. Ця функція була виділена делегацією Чехословаччини в процесі роботи Віденської конференції 1961 р. з дипломатичних зносин, вона знайшла своє місце в прийнятому нею кодифікованому документі.
Форми реалізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі й різноманітні, вони знайшли своє закріплення у відповідних угодах.