4.2. Міжнародні ріки, протоки та канали

Міжнародні ріки. Основними принципами, якими керуються держави при встановленні правового режиму міжнародних рік, є наступні:

• держави, через територію яких протікає міжнародна ріка, регулюють питання навігації за взаємною згодою;

• торгівельне судноплавство на міжнародних ріках, якщо немає заперечень з боку прибережних держав, відкрите для судів усіх держав;

• кожна прибережна держава повинна виконувати роботи, необхідні для забезпечення навігації, у своїй частині ріки;

• військове судноплавство регулюється лише прибережними державами з врахуванням їх безпеки.

На багатьох міжнародних ріках досить рано було встановлено правовий режим у відповідності з нормами й принципами міжнародного права. Починаючи з Вестфальського миру 1648 р. багатьма міжнародними договорами на окремі річкові шляхи міжнародного значення почав поширюватися міжнародно-правовий режим, покликаний насамперед забезпечити вихід внутрішньоконтинентальних держав до морів. За прибережними державами зберігалось територіальне верховенство над частиною міжнародної ріки, що знаходиться в межах її державних кордонів, але судноплавство оголошувалось вільним для судів всіх держав⁵⁴.

Міжнародні ріки - ріки, що протікають по території декількох держав чи які розділяють їх території, а також знаходяться в судноплавному з'єднанні з морем. Ріки, що розділяють території держав, називаються прикордонними. На початок ХХ ст. міжнародними ріками були визнані: Рейн, Вісла, Дунай, Одер, Нігер, Конго, Ельба та ряд інших. Режим рік, що перетинають територію декількох держав і які не мають безпосереднього з' єднання з морем, несудноплавних чи судноплавних лише для каботажного плавання між пунктами прибережних держав (коли судноплавство носить місцевий характер), визначається угодою між цими державами. Такі ріки в літературі називають переважно багатонаціональними або транскордонними. Регулювання питань, пов' язаних з підтриманням порядку на найбільш важливих річних шляхах міжнародного значення, здійснюється спеціальними комісіями чи бюро, сформованими з представників прибережних держав та інших зацікавлених держав. Режим транскордонних та прикордонних рік визначається за взаємною згодою прибережних держав.

Згідно Заключного акту Віденського конгресу була визнана юрисдикція прибережних держав над відповідними ділянками річок. В 1885 р. була встановлена свобода торгівельного судноплавства по рікам Нігер та Конго. Після Першої світової війни мирними договорами була встановлена свобода судноплавства по таким європейським річкам, як Одер, Вісла та ін. Становлення режиму міжнародних рік можна розглянути на прикладі Дунаю. Паризький трактат 1856 р., спираючись в тому числі на рішення Віденського конгресу 1815 р. про свободу судноплавства по міжнародним рікам, поклав початок формування режиму Дунаю як міжнародної ріки. В 1921 р. була укладена Дунайська конвенція (Дунайський судноплавний акт), яка знову проголосила необмежене право плавання по Дунаю усіх суден, незалежно від їх національної приналежності. Витрати з підтримки судноплавства несе прибережна держава, що встановлює з дозволу Міжнародної комісії для їх покриття мито з тоннажів, або ці витрати покладаються безпосередньо на комісію, яка покриває їх відповЗднийнябтяммионвенції 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї правовий режим цієї річки як міжнародної передбачає вільне судноплавство у відповідності з інтересами та суверенними правами придунайських держав, регламентує питання, пов' язані зі співробітництвом у використанні Дунаю. Згадана Конвенція встановила свободу невійськового судноплавства для усіх держав, включаючи свободу заходу в порти. Слід також зазначати, що, зокрема, режим більшості африканських міжнародних річок передбачає їх використання лише прибережними державами. Річки

Південної Америки (Ла-Плата, Амазонка) відкриті для торгівельних суден усіх держав, а ріки Північної Америки (Св. Лаврентія, Колорадо, Ріо-Гранде) - лише для суден держав, по території яких вони протікають.

Учасниками Дунайської конвенції є Росія, Україна, Сербія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія та Австрія. Придунайські держави повністю зберігають свій суверенітет на свої ділянки. Вони, зокрема, самостійно регулюють умови судноп­лавства на своїх ділянках, встановлюють правила плавання та захо­ду суден в порти, здійснюють митний, санітарний та речовий контроль, підтримують на своїх ділянках ріки умови, що забезпечують нормальне судноплавство.

Згідно ст. 1 зазначеної Конвенції навігація по Дунаю повинна бути вільною та відкритою для громадян, торгівельних суден та товарів усіх держав на основі рівності по відношенню до портових і навігаційних зборів та умов торгівельного судноплавства. Як вбачається з аналізу цієї статті, Конвенція відповідає інтересам не лише придунайських держав, але і інших держав. Судна, що плавають по Дунаю, мають право заходити в порти, здійснювати в них навантажувально-розвантажувальні роботи, посадку та висадку пасажирів, дотримуючись при цьому чинних у відповідній прибережній державі правил. Придунайські держави зобов' язані утримувати свої ділянки вод в судноплавному стані та здійснювати необхідні роботи для забезпечення нормальних умов судноплавства. Згідно ст. 30 Конвенції плавання Дунаєм військових кораблів непридунайських держав забороняється, а військових кораблів прибережних держав за межами їх ділянок річок може здійснюватися за домовленістю між зацікавленими придуДайськимшдрржаннми. за виконанням Конвенції 1948 р. заснована міжнародна організація - Дунайська комісія (місцезнаходження - м. Будапешт) з представників усіх придунайських держав - членів Конвенції. Дунайська комісія встановлює єдину систему навігаційної шляхової обстановки; складає та видає навігаційні карти; вирішує питання плавання, річкового контролю; приймає рекомендації з уніфікації митного та санітарішщо ко нмролюомщорежим міжнародних річок стосувався виключно судноплавства, то сьогодні зростає значення регулювання річок у господарських цілях: для отримання електроенергії, для потреб промисловості та сільського господарства. В даному випадку діє загальний принцип: будь-які способи використання не повинні наносити шкоди законним інтересам інших прибережних держав. Більше того, прибережні держави повинні спільно та кожна окремо вживати заходи, необхідні для збереження ріки. Конкретно ці питання вирішуються шляхом прийняття двосторонніх угод між державами, що межують.

Міжнародні протоки. Існує декілька видів проток (звужених водних просторів):

1. Протоки, що з' єднують різні райони відкритого моря чи виключної економічної зони і які мають значення світових водних шляхів (Балтійська, Гібралтарська, Дрейка, Корейська, Ла-Манш, Магелланова, Паде-Кале та інші).

2. Протоки, що з' єднують відкрите море з морями, які мають режим територіальних вод держав, і які є єдиним виходом з останніх (Босфор та Дарданелли).

Міжнародно-правове регулювання режиму проток насамперед було здійснено по відношенню до другої категорії проток. Так, основи правового режиму Гібралтарської протоки були визначені угодами Великобританії, Франції та Іспанії 1904 та 1907 рр. Режим Магелланової протоки був регламентований у двосторонній угоді між Аргентиною та Чилі 1881 р., виходячи з її нейтралізованості та свободи для плавання торгівельних та військових суден усіх держав. Договір між Аргентиною та Чилі 1941 р. скасував нейтралізацію каналу та передбачив свободу судноплавства по ньому лише для плавання торгівельних та військАвихмиденрвсіхзбройнвш нейтралітет 1780 та 1800 рр. Балтійське море було оголошене закритим морем в тому смислі, що прибалтійські держави вправі вживати необхідних заходів для недопущення на ньому та його берегах військових дій та насильства. Протоки були закриті для військових суден неприРереждатдцржавплавання по чорноморським протокам регулюється Конвенцією про режим проток, підписаної 1936 р. в Монтре, якою підтверджено принцип свободи торгівельного судноплавства в протоках (ст. 2-7) та обмежено право проходу військових кораблів. Нечорноморські держави можуть проводити по протокам лише легкі надводні кораблі. Одночасно можуть проходити не більше 9 військових кораблів загальною тоннажністю до 15 тис. т. (ст. 14). Загальний тоннаж військових кораблів всіх нечорноморських держав, що знаходяться в Чорному морі, не повинен перевищувати 45 тис. т. Обмеження загального тоннажу військових кораблів чорноморських держав, що проходять через протоку, не встановлено. Лінійні кораблі повинні проходити по одному у супроводженні не більше двох есмінців (ч. 2 ст. 10), підводні човни повинні проходити протоки лише в надводному стані. Військові кораблі, що проходять протоки транзитом, не можуть в жодному випадку використовувати повітряні судна, як могли б на них знаходитися (ст. 15). Чорноморські держави повинні попередньо сповіщати турецький уряд про прохід своїх кораблів принаймні за вісім днів, нечорноморські - за п' ятнадцять. У повідомленні необхідно вказувати місце призначення, назву, тип та кількість кораблів, а також дату проходу в початковому напрямку і при поверненні. Які не були б цілі перебування в Чорному морі, військові кораблі неприбережних держав не можуть залишатися там більше двадцяти одного дня (п. 2 ст. 18).

Міжнародний канал - штучна гідротехнічна споруда, яка з'єднує водні простори. Такими каналами є Суецький, Кільський, Панамський та інші. Усі вони проходять по території тієї чи іншої держави і знаходяться під її суверенітетом, юрисдикцією, але на них поширений міжнародно-правовий режиму. Міжнародні канали слід відрізняти від проток, які є природними морськими шляхами, і від національних (внутрішніх) каналів, які для міжнародного судноплавства не використовуються.

Суецький канал (офіційно відкритий для судноплавства в 1869 р.) - штучний водний шлях із Середземного моря в Індійський океан, який проходить по території Египту. Правовий режим Суецького каналу був визначений Конвенцією щодо забезпечення вільного користування Суецьким каналом 1888 р. Згідно ст. 1 зазначеної Конвенції Канал, як у військовий, так і в мирний час, буде завжди вільний і відкритий для усіх комерційних і військових суден будь-якої держави. В Договорі також зазначається, що жодна з держав-учасниць угоди не буде домагатися територіальних чи комерційних переваг, привілеїв в міжнародних угодах, які можуть бути пізніше укладені щодо цього Каналу. До Каналу ніколи не буде застосовано право блокади. Військові дії забороняються безпосередньо у водах Каналу, в його вхідних портах та на відстані до 3 миль від цих портів, навіть якщо Єгипет виступає однією з воюючих сторін (ст. 4). Згідно ст. 7 даної Конвенції держави не будуть утримувати у водах Каналу (включаючи озера Тимса та Гіркі озера) жодних військових суден. Але у вхідних портах, Порт-Саїді та Суеці, вони будуть мати право утримувати не більше двох військових суден для кожної держави. Зазначеним правом не будуть користуватися сторони, що воюють. Докладна регламентація проходу суден через Канал визначена урядом Єгипту у спеціальних Правилах плавання у Суецькому каналі.

В 1957 р. Єгипет зареєстрував в ООН Декларацію про Суецький канал, яка являє собою одностороннє міжнародно-правове зобов' язання. Єгипет зобов' язувався поважати положення Конвенції 1988 р. і забезпечити свободу судноплавства по Канал^Кільський канал (офіційно відкритий в 1895 р.) - штучний водний шлях між Балтійським і Північним морем, що проходить по території ФРН. До Першої світової війни Німеччина вважала Кільський канал своїм внутрішнім водним шляхом, проте Версальський мирний договір 1919 р. закріпив міжнародно-правовий режим каналу і встановив, що канал має бути відкритим на рівноправній основі для військових і торгівельних суден усіх держав, які дотримуються миру у відносинах з Німеччиною. Свобода судноплавства по каналу підтверджена правилами плавання по Кільському каналу, прийнятими Урядом ФРН.

Панамський канал (офіційне відкриття відбулося в 1920 р.) -штучний водний шлях між Атлантичним і Тихим океаном, що проходить по території Панами. Цей Канал протягом тривалого часу контролювався США. В результаті тривалої боротьби Панама домоглася укладення в 1977 р. з США двох нових договорів - про Панамський канал (був чинний до 1999 р.) і про постійний нейтралітет і експлуатацію Панамського каналу. Договір про постійний нейтралітет і функціонування Панамського каналу, який є безстроковим, надає право користуватися каналом суднам і військовим кораблям усіх держав як у мирний, так і воєнний час на рівній, недискримінаційній основі (ст. ІІІ). В зазначеному Договорі проголошується, що Канал є постійно нейтральним. З 1 січня 2000 року над Каналом було повністю відновлено суверенітет Панами. Разом з тим США домоглися визнання за собою деяких особливих прав, зокрема вони є гарантом нейтралітету Каналу. Військові кораблі та допоміжні судна Панами і США мають право на швидкий транзит через канал (ст. VI Договору про постійний нейтралітет і експлуатацію Панамського каналу).

Отже, основу правового режиму міжнародних каналів складає принцип свободи судноплавства, що означає свободу плавання торгівельних суден і кораблів усіх держав (під усіма прапорами), за умови дотримання ними встановлених на національному рівні правил, що регламентують техніко-експлуатаційні, навігаційні, екологічні, фінансові, військові, безпекові та інші аспекти проходу через ці канали.