4 . Території зі змішаним режимом

Існують території, які хоч і не входять до складу державних територій, але певні держави мають на них суверенні права та відповідну юрисдикцію. До таких територій відносять континентальний шельф та виключні економічні зони, по відношенню до яких за кожною прибережною державою закріплені права на розвідку і розробку природних ресурсів прилеглих до неї континентального шельфу та виключної економічної зони, а також на охорону природного середовища цих територій (Конвенція про континентальний шельф 1958 р., Конвенція ООН з морського права 1982 рК.)о. нтинентальний шельф та виключні (морські) економічні зони утворюють території зі змішаним правовим режимом. У визначенні об' єму прав держави по відношенню до континентального шельфу та виключної економічної зони головна роль належить міжнародному праву, а не внутрішньому. Суверенітет держави поширюється також на штучні острови, установки і споруди, що знаходяться на континентальному шельфі та у виключній економічній зоні. Так, в Україні, з метою визначення правового режиму виключної (морської) економічної зони, був прийнятий Закон «Про виключну (морську) економічну зону УОробнив а 99итуація пов'язана з правовим регулюванням сухопутної державної території загального користування -арктичним архіпелагом Свальбард (Шпіцберген), що нині належить Норвегії. З одного боку, архіпелаг - суверенна частина Норвегії, а з іншого, згідно Паризького договору про Шпіцберген 1920 р. на ньому діє режим загального користування (тобто така територія визнається міжнародною).

4.1 Арктика

До цих пір не існує загальновизнаного визначення цього поняття в юридичній та географічній науці. Дискусійним залишається питання про південний кордон Арктики. На відміну від Антарктики, не існує міжнародно-правового акту, що визначає статус арктичного регіону в цілому. Важливі характеристики визначають статус території Північного Льодовитого океану (Арктики) - формально відкритого моря. Згідно теорії «полярних секторів», усі землі та острови, що знаходяться в межах полярного сектору відповідної держави, а також льодові поля, прилеглі до берегу, входять до складу відповідної державної території. Арктичним сектором кожної з цих держав є простір, основою якого слугує узбережжя цієї держави, а боковою лінією - меридіани від Північного полюсу до східних та західних кордонів цієї держави. Судна та літаки інших держав можуть плавати та літати в межах арктичного сектору лише зі згоди прилеглої держави, причому лише в мирних і наукових цілях.

До Арктики прилягають і мають в ній власні сектори п'ять держав: Росія, Канада, США, Норвегія і Данія. Деякі автори відносять до арктичних держав також Ісландію, Фінляндію та Швецію. Таким чином, правовий режим Арктики базується на нормах міжнародного права та національного законодавства арктичних держав. Конвенція ООН з морського права 1982 р. надає право при-арктичним державам вживати заходів для охорони природного середовища в своїх секторах.

Головна особливість правового режиму Північного Льодовитого океану та морів, що примикають до нього, полягає в тому, що через секторальний поділ Арктики прибережні держави отримали певні права в цих секторах. Але питання про об' єм цих прав є вельми складним, оскільки США, Норвегія і Данія взагалі виступають проти застосування секторального підходу до території АрктиЩе в 30-ті роки ХХ ст. склалася звичайна норма міжнародного права щодо поділу північних полярних просторів на сектори за принципом тяжіння до узбережжя прибережних держав (Канада і Норвегія - в 1925 р., СРСР - в 1926 р., Данія - в 1933 р.). Дана норма склалася на основі тривалого фактичного розмежування прав та інтересів відповідних держав, визнання за ними пріоритету у дослідженні та освоєнні відповідних районів. Постановою ЦВК СРСР від 15 квітня 1926 р. були визначені точні кордони радянського сектору в Арктиці і закріплено положення згідно якого усі землі та острови, як відкриті, так і ті, що можуть бути відкриті в майбутньому, розташовані в даному секторі, складають територію Радянського Союзу.

У вересні 1996 р. 8 арктичних держав (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія та Швеція) підписали в Оттаві Декларацію про створення Арктичної Ради - регіональної міжнародної організації. Метою Арктичної Ради є здійснення співробітництва, координації та взаємодії арктичних держав за активної участі корінних народів Півночі та інших мешканців Арктики із загальноарктичних питань; контроль і координація за виконанням екологічних програм, розробка, координація і контроль за виконанням програм сталого розвитку; поширення інформації, заохочення інтересу та освітніх ініціатив з питань, пов' язаних з Арктикою.