3. Повітряний простір

Державний повітряний простір є простором над сухопутною та водною поверхнею (над внутрішніми водами та територіальним морем), що знаходиться в межах кордонів держав.

Висотна межа повітряного простору не встановлена. Висотна межа повітряного простору, що знаходиться під державним суверенітетом, відділяє його від космічного простору, що підкоряється міжнародному режиму. Під кордоном земного простору розуміють кулясту поверхню, що повторює конфігурацію

Землі і який розташований на певній відстані від її поверхні (рівня моря). Зазвичай виходять з того, що ця куляста поверхня повинна розташовуватися на такому рівні, який дозволить супутникам Землі обертатися без істотного гальмування і згорання в земній атмосфері. Таке висотне розташування визначається в 110 км.⁴⁵.

4. Земні надра

Важливою частиною державної території, джерелом природних багатств є надра, що знаходяться під сухопутною та водною територією, а також надра континентального шельфу. Глибина надр необмежена і теоретично простягається до центру Землі.З гідно положень міжнародного права надра землі на технічно доступній глибині в межах сухопутних і водних просторів державної території знаходяться під виключним суверенітетом відповідної держави⁴⁶. Саме держава визначає умови розвідки і експлуатації природних багатств земних надр. Генеральна Асамблея ООН

14 грудня 1962 р. прийняла спеціальну резолюцію «Невід'ємний суверенітет над природними ресурсами». Сумісна експлуатація надр компаніями різних держав не призводить до зміни юрисдикції

^{над цими}_ ^нар^рам8р/альн/ аспекти державного суверенітету

Суверенітет характеризує юридичну сторону відправлення державної влади і виступає критерієм, який дає можливість провести відмінність між інститутом держави та іншими публічно-правовими об' єднаннями, відмежувати сферу влади кожної держави як суб' єкта суверенної влади в межах своєї території від сфери влади інших держав.

Територіальне верховенство. Територіальне верховенство -важлива властивість державного суверенітету, яке означає вищу, повну та виключну владу держави на своїй території. Тенденції розвитку сучасного міжнародного права свідчать про те, що держа­ва є вільною у своєму праві користування територіальним верховенством в тій мірі, у якій не зачіпаються права і законні інтереси інших держав.

В ч. 1 ст. 2 Конституції України зазначено: «Суверенітет України поширюється на всю її територію». Територіальне верховенство включає вищу владу (imperium) та суверенне володіння (dominium). Останнє відрізняється від права власності у цивільному праві. Воно полягає у праві розпоряджатися державною територією та її ресурсами, включаючи передачу тієї чи іншої частини державної території іноземній державі. Набуття права власності на земельну ділянку не виключає її з державної території, навіть якщо власником стає іноземна держава. Оскільки держава здійснює виключну владу в межах своєї території, у відповідній мірі вона несе і абсолютну відповідальність за усе, що на ній відбувається. Діяльність, що здійснюється в межах державної території, в тому числі і не заборонена міжнародним правом, не повинна наносити шкоди іншим державам.

Територіальний принцип завжди має вирішальне значення для визначення сфери дії державної влади. Територіальний принцип має і екстериторіальний аспект. Влада держави поширюється на її громадян в міжнародних просторах, наприклад в Антарктиці. Морські, повітряні судна та космічні кораблі в міжнародних просторах розглядаються як територія держави їх прапоруурисдикція держави. Територіальна юрисдикція (jurisdiction (лат.) - судочинство) являє собою встановлену законом (чи іншим нормативними актом) сукупність правомочностей відповідних державних органів вирішувати правові спори і вирішувати справи про правопорушення, тобто оцінювати дії особи чи іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників. Таким чином, територіальна юрисдикція охоплює судовий, законодавчий та адміністративний аспекти загальної правової компетенції держави. Юрисдикція завжди носить територіальний характер.

Будь-який міжнародний договір, якщо інший намір не випливає з договору чи не встановлено іншим чином, обов' язковий для кожного учасника по відношенню до усієї території (ст. 29 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).

Екстериторіальність. Правовий режим екстериторіальності (позаземельності) зародився як право коронованих осіб під час перебування на чужій території не підпадати під дію місцевих законів та властей, перетворюючись з часом в аналогічне право посланників усіх рангів, що представляють собою государів⁴⁷. У ХХ ст. статус екстериторіальності став означати тимчасове поширення на певну частину території держави юрисдикції іншої держави при повному імунітеті по відношенню до національної юрисдикції. Таким чином, мова йде не про зміну приналежності частини державної території, а про вилучення з-під юрисдикції держави певних осіб. При цьому особи, на яких поширюється вилучення, повинні поважати і дотримуватись законів держави перебування.

Права екстериторіальності мають ділянки державної території (тобто суверенітет держави перебування не ставиться під сумнів), на яких офіційно розміщені дипломатичні представництва, іноземні військові частини, допущені до транзиту чи тимчасового перебування на території держави, іноземні військові судна та літаки, а на основі спеціальних угод - і приміщення різних міжнародних організацій. З точки зору сучасного міжнародного права, режим екстериторіальності має відносний характер.

Держава на своїй території встановлює адміністративно-територіальний поділ; організує за територіальним принципом державну владу і державне управління; визначає та змінює режим своїх кордонів; організує охорону та оборону своєї території; регулює питання в'їзду, виїзду та пересування іноземців на своїй території. Виникає проблема не завдати шкоди сусідній державі, на територію якої потрапляють використані вода та повітря⁴⁸.

Захист території - одне з головних завдань держави. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ч. 3 ст. 2 Конституції). Особливу увагу охороні державної території приділяє і міжнародне право. Цьому в значній мірі присвячений зміст його основних принципів - незастосування сили, територіальної цілісності і непорушності кордонів. Держава зобов' язана утримуватися від погрози силою чи її застосування проти територіальної недоторканності будь-якої держави. Територія держави не може бути об' єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою чи її застосування.