2.2. Склад державної території

Державна територія складається з просторів кількох категорій:

1. Сухопутна територія, тобто увесь суходіл в межах державних кордонів, а також прибережні острови та анклави. До складу сухопутної території ряду держав входять усі землі та острови арктичних секторів.

2. Водна територія, яка охоплює: а) внутрішні (національні) води, що включають в себе морські води, води портів, води заток, береги яких належать одній державі, якщо їх ширина не перевищує 24 морських милі, а також історичні затоки; б) територіальне море -полосу прибережних морських вод з шириною не більше 12 морських миль.

3. Повітряний простір над сухопутною та водною територією, включаючи територіальне море.

4. Земні надра.

5. Об'єкти, умовно прирівняні до території держави, тобто «штучна» територія держави (морські та повітряні судна, космічні кораблі, що носять прапор відповідної держави; офіційні резиденції дипломатичних представництв в інших країнах; морські платформи та інші споруди державної приналежності, підводні кабелі та трубопроводи у відкритому морі, якщо вони з' єднують дві частини однієї і тієї ж держави).

1. Сухопутна територія - це увесь суходіл, що знаходиться в межах кордонів держави. Статус сухопутної території як поверхні землі, окресленої кордонами держави, охоплює окремі частини території, оточені територією інших держав (анклави), і острови, що омиваються водою. До поняття сухопутної території входять і надра, розташовані нижче ґрунтового шару і дна, що знаходяться на суші водойм. Земля з її надрами являє собою основний компонент державної території, який є джерелом багатьох матеріальних благ людства. Саме за сухопутною територією визначаються офіційні розміри держави, протяжність сухопутних та морських кордонів.

Анклав - це частина території держави, відділена від основної її території і з усіх боків оточена територією іншої (інших) держав. Якщо ця частина території має вихід до відкритого моря, то вона є напіванклавом. Калінінградська область Росії, що межує з Польщею та Литвою, як і іспанські території Мелілья та Сеута, оточені територією Марокко, анклавами в повному сенсі не вважаються. Вони мають вихід до відкритого моря, а тому зберігають можливість підтримувати зв'язок з рештою території, обминаючи території інших держав.

Анклав як частина території однієї держави, що повністю оточена сухопутною територією іншої держави, тим не менше виступає як невід' ємна частини території відповідної держави. Сухопутна територія Швейцарії оточує анклав ФРН Бюзінген та італійський анклав Кампіоне-д'Італія, іспанське місто Плівія повністю оточене французькою територією, бельгійські анклави Барле-Насау і Барле-Хорте - нідерландською територією тощо. Право доступу держави до свого анклаву здійснюється на підставі спеціальної угоди з державою, на території якої цей анклав знаходитьодна територія - включає:

1. внутрішні (національні) води, тобто власні води держави (національні ріки, озера, канали, внутрішні моря), а у випадку держави-архіпелагу - її архіпелажні води;

2. прикордонні води, тобто води річок, озер та каналів, по яким проходить державний кордон;

3. територіальне море.

1) Внутрішні води охоплюють води суходолу й морські внутрішні води.

Води суходолу включають як поверхневі, так і підземні води. Поверхневі води знаходяться у різноманітних водоймах - ріках, озерах, штучних водоймах (ставках і водосховищах), а також у болотах і льодовиках.

Національні ріки - це ріки, що знаходяться в межах однієї держави від самого витоку до гирла. Несудноплавні ріки, що протікають по території декількох держав, вважаються такими, що знаходяться під роздільною юрисдикцією прибережних держав. Правовий режим прикордонних річок встановлюється угодами суміжних держав. Ріки, що протікають через територію декількох держав і доступні для судноплавства називаються міжнародними і на них поширюються правила свободи судноплавства.

Канали - штучні водні шляхи - вважаються такими, що знаходяться під виключною юрисдикцією однієї держави в тому випадку, якщо вони оточені з обох сторін сухопутною територією цієї держави.

Внутрішні водойми - це водні простори, які з усіх боків оточені суходолом і не мають судноплавного зв' язку з морем.

Внутрішні морські води держави - це морська акваторія, що належить до державної території і розташована в бік берега від вихідної лінії - середньостатистичної узагальненої межі між морем і суходолом. До внутрішніх морських вод відносять води портів, бухт і заток. До внутрішніх морських вод також відносять «історичні затоки» (Ла-Плата, Гудзонова, Петра Великого та ін.). Прибережна держава здійснює у своїх внутрішніх водах всю повноту адміністративної, цивільної й кримінальної юрисдикції стосовно усіх суден під будь-яким прапором, що перебувають у їх межах. Прибережна держава в межах своїх внутрішніх вод самостійно встановлює умови судноплавства. У внутрішні води держави іноземні судна заходять, як правило, з дозволу цієї держави (зазвичай держави публікують перелік портів, відкритих для заходу іноземних суден). Військові кораблі іноземних держав можуть заходити у внутрішні води лише з дозволу чи за запрошенням прибережної держави. Іноземні судна, що знаходяться у внутрішніх водах іншої держави, зобов' язані дотримуватись правил судноплавства, законів і звичаїв прибережнрйдержанип². води. Води річок, озер та каналів, по яким проходить лінія державного кордону між суміжними державами, складають частину державної території кожної з них від лінії кордону до приналежного їй берега.

⁴² Каламкарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. — М.: Изд-во Эксмо, 2004. - С. 482.

Суверенітет держави поширюється за межі її сухопутної території та її внутрішніх вод на морський пояс, що прилягає до її берега і який називається територіальним морем. Суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само на поверхню і надра його дна (ст. 1 та 2 Конвенції 1958 р. про територіальне море та прилеглу зону).

3) Територіальне море (територіальні води) - це морський пояс, що прилягає до сухопутної території та архіпелажних вод (ст. 2 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). Тривалий час міжнародна практика йшла шляхом довільного встановлення самою державою ширини територіальних вод. Виділялись наступні підходи:

3 милі - Австралія, Бельгія, Великобританія, Канада, Куба, США, Франція, ФРН, Японія;

4. милі - Норвегія, Швеція, Фінляндія;

5. миль - Камбоджа;

6 миль - Бразилія, Греція, Ізраїль, Іспанія, Італія, Камерун, Колумбія, Ліван, Туніс, Туреччина, Сомалі, Таїланд, Уругвай;

10 миль - Югославія;

12 миль - Албанія, Алжир, Болгарія, Єгипет, Індонезія, Іран, Ірак, КНР, КНДР, Лівія, Мексика, Пакистан, СРСР, Румунія, Саудівська Аравія, Сирія, Судан;

130 миль - Гвінейська Республіка;

200 миль - Аргентина, Панама, Перу, Сальвадор, Чилі, Коста-Ріка, Еквадор⁴³.

Лише Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила єдиний підхід до розуміння територіального моря і встановила однаковий порядок відліку їх ширини. Зовнішнім кордоном територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки вихідної лінії на відстані, що дорівнює ширині територіального моря (ст. 4 Конвенції). Згідно положень міжнародного права кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до меж, що не перевищують дванадцяти морських миль, що відміряються від висхідних ліній, визначених у відповідності з Конвенцією 1982 р. Конвенція ООН закріпила і способи визначення висхідної лінії, визначивши в якості нормальної лінії для вимірювання ширини територіального моря лінію найбільшого відливу вздовж берега, вказану на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великоПгроимбаесршежтанбау.держава може здійснювати контроль в зоні, прилеглій до її територіального моря, що називається прилеглою зоною. Прилегла зона не може поширюватися за межі двадцяти чотирьох морських миль від висхідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Метою контролю може бути необхідність:

1. запобігання порушення митних, фіскальних, імміграційних чи санітарних законів і правил в межах її території чи територіального моря;

2. покарання за порушення вищевказаних законів і правил, вчинене в межах її території чи територіального моря.

Слід зазначити, що поняття юрисдикції не рівнозначне поняттю територіального верховенства. Під територіальним верховенством розуміється повна і виключна влада держави в межах своєї території. Здійснення цієї влади включає в себе діяльність законодавчих, виконавчих, судових та інших органів держави. Поняття юрисдикції не включає в себе стільки елементів і воно значне вужче поняття територіального верховенства. Зазвичай термін «юрисдикція» застосовується для позначення компетенції судових органів з розгляду цивільних, кримінальних та інших справ. Термін «адміністративна юрисдикція» застосовується для позначення права виконавчих та розпорядчих органів безпосередньо вирішувати справи у підвідомчій їм області управління. Цілком очевидно, що всю повноту державної влади на своїй території неможливо звести до компетенції судових та адміністративних органів з розгляду підвідомчих їм справ.

Зрештою, юрисдикція держави може здійснюватися в таких районах, в яких держава не здійснює територіального верховенства. До таких прикладів можна віднести так звані морські прилеглі зони. Здійснення зазначеного вище контролю для недопущення порушення митних, фіскальних, імміграційних та санітарних правил чи для покарання за порушення цих правил - це і є здійснення юрисдикції. Отже, прилеглі зони не відносяться до державної території, але в їхніх межах здійснюється певна юрисдикція прибережної держави, причому ця юрисдикція поширюється як на своїх громадян, так і на іноземців. Ця юрисдикція не володіє характеристиками, притаманними територіальному верховенству, хоча сама є територіальною, оскільки здійснюється в межах певної території. Крім того, вказана юрисдикція не є абсолютною, оскільки вона поширюється лише на справи в сфері митних, фіскальних, імміграційних та санітарних правил⁴⁴.

Території транзиту і території мирного проходу. Конвенція 1958 р. про територіальне море та прилеглу зону та Конвенція ООН з морського права 1982 р. регламентували статус державної території при здійсненні транзитного проходу через цю теритсМриршй прохід в територіальному морі. Під правом проходу розуміється плавання через територіальне море з метою:

1. перетнути це море, не заходячи у внутрішні води чи на стаючи на рейді або у портовій споруді за межами внутрішніх вод;

2. пройти у внутрішні води чи вийти з них, або стати на такому рейді чи у такій портовій споруді.

Згідно положень міжнародного права будь-який прохід через державну територію повинен бути безперервним та швидким. Прохід може включати зупинку і стоянку на якорі, але лише такою мірою, оскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили чи нещастя, або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що знаходяться в небезпеці або які терплять біду (ст. 18 Конвенції 1982 рП.)р. охід є мирним, якщо тільки через нього не порушується мир, добрий порядок чи безпека прибережної держави. В міжнародному праві передбачені види діяльності, здійснення яких дозволяє вважати прохід іноземного судна таким, що порушує мир, добрий порядок чи безпеку держави. Стаття 19 Конвенції з морського права до них відносить:

1. загрозу силою чи її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності прибережної держави або якимось іншим чином на порушення принципів міжнародного права, що втілені у Статуті ООН;

2. будь-які маневри чи навчання зі зброєю будь-якого виду;

3. будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні чи безпеці прибережної держави;

4. будь-який акт пропаганди, що має за мету посягання на оборону чи безпеку прибережної держави;

5. підйом у повітря, посадка чи прийняття на борт будь-якого військового пристрою;

6. навантаження чи розвантаження будь-якого товару чи валюти; посадка чи висадка будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним чи санітарним законам та правилам прибережної держави;

7) будь-який акт навмисного та серйозного забруднення навколишнього середовища всупереч Конвенції 1982 р.;

8. будь-яка риболовецька діяльність;

9. проведення дослідницької чи гідрографічної діяльності;

10. будь-який акт, спрямований на створення перешкод функціонування будь-яких систем зв' язку чи будь-яких інших споруд або установок прибережної держави;

11. будь-яку іншу діяльність, що не має прямого відношення до проходу.

В територіальному морі підводні човни та інші підводні транспортні засоби повинні слідувати на поверхні та піднімати свій прапор.

Транзитний прохід. В протоках, що використовуються для міжнародного судноплавства між однією частиною відкритого моря чи виключною економічною зоною та іншою частиною відкритого моря чи виключної економічної зони, всі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу. Такому проходу не повинно чинитися перешкод, за виключенням того, що, якщо протока утворюється островом держави, що межує з протокою, та його континентальною частиною, транзитний прохід не застосовується, якщо в сторону моря від острова є такий же зручний з точки зору навігаційних та гідрографічних умов шлях у відкритому морі чи у виключній економічній зоні (п. 1 ст. 38 КонвеТнцріаїн).з итний прохід являє собою здійснення свободи судноплавства та польоту виключно з метою безперервного та швидкого транзиту через протоку між однією частиною відкритого моря чи виключною економічною зоною та іншою частиною відкритого моря чи виключної економічної зони.