1.2. Правовий статус і режими території

У доктрині міжнародного права для характеристики тих чи інших територій використовують характеристики «правового статусу» і «правового режиму» території. Поняття «правовий статус» - статичне, оскільки норми права закріплюють безпосередньо правовий стан певної території. «Правовий статус» території визначається виключно міжнародним правом, яке розрізняє «державну» й «міжнародну територію».

Державна територія - це частина поверхні землі, що знаходиться під суверенітетом (територіальною юрисдикцією) держа­ви. Міжнародна територія - це простори за межами державних територій (за межами національної юрисдикції), що не належать жодній державі.

З певними застереженнями можна визнати, що правовий статус території лежить в основі правового режиму. Поняття «правовий режим» - динамічне, оскільки відображає динаміку ді­яльності людини (і правове визначення належного, дозволеного й забороненого в цій діяльності) - в межах відповідної території. Правовий режим території визначається як міжнародним, так і національним правом.

У міжнародному праві інститут «території» має три найбільш загальні правові режими, а також низку спеціальних режимів.

Загальні правові режими в сукупності покривають всю планетарну поверхню і космос, охоплюючи:

1. Території під національною юрисдикцією держав, що в планетарному масштабі складає суму державних територій.

2. Території з міжнародним режимом, на які (за звичаєм чи в силу міжнародних договорів) не поширюється і не може бути поширена національна юрисдикція жодної з держав.

3. Території змішаного (компромісного) режиму - це території, в межах яких діє частково національна юрисдикція прилеглих держав, частково - міжнародний режим.

Міжнародне право, крім зазначених вище трьох загальних режимів територій виділяє категорії спеціальних режимів, що можуть діяти як в межах територій з міжнародним, так і в межах територій з національним чи змішаним режимом. Серед спеціальних режимів, що встановлюються на рівні міжнародного права, зокрема міжнародних договорів, найбільш поширеними є режими морських просторів і режими, встановлені з метою забезпечення миру й безпеки (далі режими міжнародної безпеки).

А. Режими морських просторів в сучасному вигляді (їх вісім) визначені в Конвенції ООН з морського права від 10.12.1982 р. (далі - Конвенція), їх перелік включає:

1. Внутрішні й територіальні води (частина ІІ Конвенції)

2. Протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства (ч. ІІІ)

3. Архіпелажні води (ч. IV)

4. Виключна морська економічна зона (ч. V)

5. Континентальний шельф (ч. VI)

6. Відкрите море ((ч. VII)

7. Замкнені чи напівзамкнені моря (ч. ІХ)

8. Глибоководний район морського дна (ч. ХІ) Детальніше про ці режими йтиметься далі.

Б. Режими міжнародної безпеки поширюються на демілітаризовані, нейтральні й без'ядерні території.

Демілітаризація території - це встановлення такого міжнародно-правового режиму, згідно якого на цій території забороняються чи обмежуються будь-які види і форми військової діяльності: розміщення збройних сил, розміщення та зберігання зброї, проведення військових навчань та маневрів, побудова військових укріплень, баз тощо.

Правовий режим демілітаризованої території (зони) грунтується на міжнародних угодах і означає, що при збереженні національної юрисдикції на цій території не можуть знаходитися військові формування і будуватися військові об' єкти, а постійні мешканці звільняються від військового обов' язку. Демілітарізація може бути повною та частковою.

Повна демілітаризація включає знищення старих та заборону будівництва нових військових укріплень та споруд; забороняється утримувати збройні сили, крім незначних загонів поліцейських, необхідних для підтримання внутрішнього порядку; військовим літакам забороняється пролітати над демілітаризованою зоною; забороняється виробляти та ввозити військові матеріали, проводити військові навчання та набір в армію.

Часткова демілітаризація передбачає ліквідацію певних військових об' єктів, заборону будівництва нових військових споруд та укріплень, обмеження чисельності збройних сил та потужності деяких видів зброї тощо.

Демілітаризація відрізняється від роззброєння тим, що зазвичай застосовується до певної території, тоді як роззброєння - до держави в цілому³⁶. Прикладом демілітаризованої зони може слугувати Рейнська демілітаризована зона, утворена згідно Версальського мирного договору 1919 р. При збереженні над територією демілітаризованої зони німецького суверенітету, Німеччині було заборонено там утримувати чи будувати військові укріплення, утримувати чи зосереджувати (тимчасово чи постійно) збройні сили, проводити маневри та зберігати будь-які матеріальні засоби, необхідні для мобілізації. 7 березня 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку відмовилась від дотримання відповідних статей Версальського договору, ввела в Рейнську демілітаризовану зону війська і стала поширювати на усю територію зони свою військову інфраструктуру.

Іншим прикладом демілітаризованої території можуть бути Аландські острови (біля 6,5 тис. гранітних островів в Балтійському морі). До 1809 р. острови були частиною території Швеції, потім (до грудня 1917 р.) - Росії. В 1921 р. Радою Ліги Націй над островами був визнаний суверенітет Фінляндії. Вперше Аландські острови були демілітаризовані згідно Паризького мирного договору 1856 р. шляхом одностороннього зобов'язання російської сторони. Женевською конвенцією 1921 р., що визначила у відсутність Росії державну приналежність Аландських островів, був не лише підтверджений демілітаризований статус, але і островам був наданий режим нейтралітету. Статус демілітаризованої території був визнаний за Аландами Радянським Союзом в Московській угоді 1940 р., а в 1947 р. рішення про їх демілітаризацію підтвердив Паризький мирний договірД.ещо іншим правовим режимом характеризуються нейтралізовані території (зони). Нейтралізація - це встановлений міжнародним договором правовий режим, згідно з яким забороняється ведення військових дій на певній території чи використання її як театру військових дій. Нейтралізовані території (зони) беруть свій початок з інституту нейтралітету як неучасті певної держави у війні, пізніше вони переросли в міжнародно-правову заборону перетворювати будь-яку територію, в тому числі частину державної території, в арену військових дій чи їх базу. Правові режими нейтралізованої території і території постійного нейтралітету відрізняються. Постійний нейтралітет - це правовий статус держави, в той час як нейтралізації підлягають частини державної території чи інших видів території³⁷.

Демілітаризації та нейтралізації підлягають певні зони уздовж державних кордонів. Часто такі зони створюються по обом сторонам тимчасових демаркаційних ліній, що встановлюються при укладенні перемир'я (наприклад, при укладенні перемир'я в Кореї в 1953 р.).

Серед сучасних нейтралізованих територій особливо важливе значення мають Антарктика, Шпіцберген, Панамський та Суецький канали, Магеланова протока, космічний простір (Місяць та інші небесні тіла). З метою забезпечення свободи та безпеки судноплавства демілітаризації підлягають деякі міжнародні водні шляхи. Причому нейтралізація території може супроводжуватися її демілітаризацією. Зокрема, згідно положень Константинопольської конвенції 1888 р. Суецький канал є водночас нейтралізованим (вилучається з театру військових дій) та демілітаризованим (в межах трьох морських миль по обом берегам каналу заборонено зводити укріплення, які б могли завадити свободі судноплавства). За аналогією з нейтралізованими територіями Рада Безпеки ООН оголосила у травні 1993 р. - в період загострення боснійського збройного конфлікту - території Сараєво, Тузли, Біхача та Сребреніци «зонами безпеки», по відношенню до яких повинні бути виключені військові удари та інші ворожі дії. За угодою між СРСР та Фінляндією від 11 жовтня 1940 р. остання брала на себе зобов' язання демілітаризувати Аландські острови та не надавати їх для збройних сил інших держав (ст. 1). Після Другої світової війни в мирному договорі з Фінляндією 1947 р. це положення було підтверджено (ст. 5). Демілітаризованим та нейтралізованим є архіпелаг Шпіцберген відповідно до відповідного Договору від 9 лютого 1920 р. Стаття 9 зазначеного Договору зобов' язує Норвегію «не створювати і не допускати встановлення на Шпіцбергені жодної морської бази і не будувати в цих районах жодних укріплень, причому цими районами ніколи не можна буде корисІуватиимувнейхкьковипрціцех>»іемілітаризації й нейтралізації та зміцнення міжнародної безпеки є створення без' ядерних зон, тобто таких територій, де на підставі міжнародного договору заборонено розміщувати, виробляти, випробовувати та застосовувати ядерну зброю. Так, згідно положень Договору про Антарктику 1959 р., Договору про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р., Договору про заборону розміщення на дні морів та океанів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1976 р. забороняється розміщувати ядерну зброю на певних територіях. В 1978 р. СРСР приєднався до Договору про створення без'ядерної зони в Латинській Америці (Договір Тлателолко 1976 р.).

У серпні 1985 р. 13 держав південної частини Тихого океану підписали Договір про оголошення цього району зоною, вільною від ядерної зброї (Договір Раротонга). Згідно положень зазначеного Договору сторони оголосили про відмову від розробки, застосування та випробовування будь-яких ядерних вибухових пристроїв; заборонили придбання та ввезення на свою територію ядерної зброї; заборонили здійснення будь-яких ядерних вибухів, а також скидання та захоронення в цьому районі радіоактивних відходів. В доданому до Договору протоколі міститься заклик до ядерних держав поважати положення Договору.

Без'ядерна зона є частково демілітаризованою, оскільки в межах цієї зони не повинна розміщуватися ядерна зброя, а також частково нейтралізованою, оскільки вона вилучається зі сфери за­стосування ядерної зброї у випадку виникнення збройного конфлікту.