1.3. Концепція «загального міжнародного права»

Поняття «загальне право» в різні історичні епохи стосувалося різних наднаціональних правових систем. В якості загального, зокрема, слугувало: римське (періоду імперії); канонічне й англо­саксонське право. В усіх випадках загальне право застосували паралельно з місцевими правовими системами - як норми транскордонної дії (по всій Римській імперії; в усьому Християнському світі; в усіх британських колоніях). Компетенція загального й місцевого права завжди була розмежована, зокрема, римське й британське право, як право відповідних імперій, застосовувалося в усіх випадках, коли стороною був римський чи британський громадянин, або коли сторонами були особи, підпорядковані різним місцевим системам права. Внутрішні питання місцевих громад, зазвичай, вирішувалися їх місцевим правом, але офіційні представники загального права могли виступати як вища апеляційна чи касаційна інстанція.

Загальне канонічне право вже мало ознаки міжнародного права, оскільки його дія, зазвичай, була забезпечена не військовою силою імперії, а переконанням в необхідності застосовувати його норми, як взірцеві й найкращі для свого часу, а також доброю волею народів і монархів християнського світу їх дотримуватися: так само за кілька століть до поширення християнства діяло у Південній і Південно-східній Азії буддійське право, а пізніше - в окремих випадках - і мусульманське право.

Загальне міжнародне право під час свого становлення, вочевидь, мало певні риси й римського, й канонічного і англосаксонського загального права, оскільки формування його відбувалося під час колоніальних змагань сильних європейських держав, коли вони розглядали міжнародне право як поширення свого національного права на всі «сфери своїх інтересів».

Але впродовж ХІХ-ХХ століття усвідомлюється міжнародно-правове значення категорії «державний суверенітет» - як основи міжнародної правосуб'єктності держави, на якій будується сучасна система міжнародного права: саме рівність суверенних суб'єктів, принаймні теоретично, дозволяє встановлювати однакові й тому зрозумілі для всіх правила, покладаючись на їх дотримання. На межі ХІХ-ХХ століть більшість норм і принципів міжнародного права ще не були кодифікованими й існували у формі міжнародної практики чи добрих звичаїв, які формувалися в дусі загальної поваги до морально-ціннісних основ християнської й загальнолюдської моралі та природного права: саме весь цей масив нормативних приписів різної обов' язковості, ступеню формалізації й видів формального втілення й становив загальне міжнародне право. Отже загальне право можна розглядати як певну ступінь зрілості того масиву норм, який в попередньому підрозділі було визначене як jus gentium (право народів), але на відміну від jus gentium, загальне право - це право переважно міждержавне, хоча й воно включає в предмет рулювання окремі зносини держав з приватнинцеицобамзагального права» для міжнародних відносин ХІХ-ХХ століть в умовах відсутності або лише становлення цілісності й системності міжнародного права дозволяла - хоча б у загальних рисах - підтримувати його єдність і конструктивний гуманний «дух», поступово і не без протиріч втілюючи його в «букві» договорів, а також у рішеннях міжнародних арбітражів і судів. До прийняття Статуту ООН, що забезпечив міжнародному праву цілісність і системність, визначивши його цілі й принципи і встановивши (ст. 103) верховенство своїх норм, головним критерієм протиправності дій держави у сфері міжнародних відносин була ознака невідповідності цих дій основам (ідеалам, принципам) загального права. Таким чином концепція вже почала діяти як «системоутворюючий» чинник, обриси якого ще не досить чітко були окреслені формально, але «відчувалися» міжнародним співтовариством, подібно до норм моралі - переважно у випадках невідповідності міжнародної поведінки цим загальним ідеалам.

Якщо у ХІХ ст. і навіть частково у ХХ ст. основу «загального міжнародного права» складали міжнародні звичаї, то у сучасному міжнародному праві лавиноподібно зростає відсоток норм договірного права і актів міжнародних організацій. Міжнародне право отримало свою системну єдність завдяки цілям і принципам ООН, які розглядаються як особливі системоутворюючі норми, а також за рахунок все більш детальної кодифікації окремих напрямів регулювання міжнародних відносин та їхньої інституціалізації шляхом утворення міжнародних організацій чи інших інституціалізованих форм міжнародного співробітництва. Останні перебирають на себе деталізовану нормотворчість у вигляді резолюцій, рекомендацій та стандартів, що видаються на основі і у відповідності первинних міждержавних домовленостей, зафіксОвжеихеуїдо тшорахння на «загальне міжнародне право» - це посилання на «дух і букву» міжнародного права, у більшості випадків еквівалентне посиланню на «цілі і принципи ООН».