5. Класичне міжнародне право

Колоніальні захоплення, розвиток торгівлі й мореплавства, формування капіталістичних відносин обумовило необхідність створення - для регулювання стрімко зростаючих кількісно й якісно міжнародних відносин - єдиної системи правил, яка б спиралася на певні правові принципи. Саме така система й починає формуватися в Новий час під впливом Вестфальського конгресу й Французької революції і отримує назву класичного міжнародного праваЛідґрунтям цього процесу стало створення суверенних держав. Першою була створена англійська держава, яка раніше ніж інші звільнилася від влади папи Римського. Територіальне об'єднання Франції під владою короля завершується до XVI ст. Англійському і французькому прикладу наслідують Іспанія, Швейцарія, Швеція, Данія, Голландія. Лід керівництвом династії Романових формується державність Росії, але у центрі Європи, зокрема у «Священній Римській імперії німецької нації» процес розвивається повільніше й важче.

З-поміж дослідників панує погляд, згідно з яким епоху формування класичного міжнародного права можна поділити на два періоди:

1. Від Вестфальського миру 1648 р. до Віденського конгресу 1815 р.

2. Від Віденського конгресу до кінця Першої світової війни 1919 р.

5.1. Вплив на формування класичного міжнародного права Вестафальського конгресу

Так величали короля Іспанії

Традиційний титул короля Французів і Наварри

У ХУІІ ст. європейський світ увійшов із вантажем протиборства двох шляхів розвитку. В міжнародних відносинах на перший план виступила боротьба за гегемонію в Європі між французькими Бурбонами та іспансько-австрійською монархією Габсбургів. Але в основі політичної боротьби була і релігійна ворожнеча між католицькими державами (Католицька ліга: Німеччина, Іспанія), які захищали ідею єдності християнського миру, - з одного боку, і протестантськими державами (Протестантська унія: Англія, Франція, Швеція, Голландія), які воювали за свободу совісті і релігійне рівноправ'я, - з іншого. Цей конфлікт спричинив Тридцятилітню війну (1618-1648 рр.) і відобразив протистояння капіталізму і феодалізму не тільки в соціально-економічних відносинах, але і у сфері міжнародних відносВшнміжиарончилисяірапад писанням 24 жовтня 1648 р. Вестфальського миру та укладенням двох міжнародних договорів -Оснабрюкського (імператорсько-шведського) і Мюнстерського (імператорсько-французького). Оскільки практика міжнародних відносин не знала ще багатосторонніх договорів, то було укладено два двосторонні договори «з множинністю сторін»: однією стороною в них була Священна римська імперія німецької нації (в договорі - Римська імперія), а іншими, відповідно, Швеція «з союзниками» і Франція «з союзниками». Мирний «імператорсько-шведський» Осанбрюкський договір було укладено між «священною імператорською величністю, Австрійським домом і всіма його союзниками і прибічниками і передовсім католицьким королем¹⁴, курфюрстами й чинами імперії - з одного боку, і священною королівською величністю і королівством Шведським, всіма її союзниками і прибічниками, їх спадкоємцями і перш за все християннішим королем¹⁵ і відповідними курфюрстами й чинами імперії - з іншого». Мюнстерський договір було укладено між «священною імператорською величністю, Австрійським домом і всіма його союзниками і прибічниками і передовсім католицьким королем, курфюрстами і чинами імперії - з одного боку, і християннішим королем - з іншого». Ці договори згодом назвали «Конституційною хартією Європи».

Наявність курфюрстів та інших «чинів імперії» у переліку сторін двох формально двосторонніх договорів, свідчило про розширення кола суб' єктів міжнародного права і було кроком до майбутньої практики укладання багатосторонніх договорів. Якщо у попередній період міжнародно-правовою суб' єктністю було наділено у першу чергу Папу та імператора, то Вестфальські (Мюнстерський і Оснабрюкський) договори підтвердили правосуб' єктність володарів окремих держав Імперії, зокрема їхнє право на ведення самостійної зовнішньої політики. Фактично Вестфальський конгрес закріпив політичну роздрібненість імперії та безсилля імперської влади.

Згідно з основними положеннями договору було закріплено істотну автономію близько 300 німецьких держав в межах Священної Римської імперії німецької нації. Незалежність отримали Нідерланди й Швейцарія. За рікою Рейн вперше було закріплено статус міжнародної ріки з свободою судноплавства. Фактично була створена нова система міжнародних відносин, яка закріпилформування нової політичної карти Європи, кордони якої проіснували в Європі до 1806 р., доки війська Наполеона не поклали край існуванню «Першого рейху» - Священної римської імперії німецької нації;

2. релігійну свободу, що втілилася у становленні релігійної й політичної рівноправності між католицькими і протестантськими державами (офіційне віросповідання виходило із віросповідання монарха).

3. втрату католицькою церквою, в особі Святого престолу і папи Римського, вселенської влади над Християнським світом;

4. начала «європейського публічного права» і усвідомлення (хоч і не завжди дотримання) основного принципу майбутніх міжнародних відносин - суверенної рівності держав, на основі поваги до якого утворилася система політичної рівноваги.

Політична рівновага - стан такого розподілу сил між державами, який забезпечував приблизну рівновагу між ними -щоб жодна з держав не могла досягти істотної переваги над іншими, отримати можливість беззастережно втілювати свою волю. Проте концепція політичної рівноваги не мала на меті збереження миру, оскільки на неї часто посилалися і для виправдання оборонних війн, і при необхідності поновлення рівноваги і як мотивацію для превентивних війн проти держави, чия могутність могла поставити під загрозу геополітичний баланс.

Отже, Вестфальський конгрес сформулював нові принципи міжнародно-правових відносин та заклав основи нових інститутів міжнародного права, зокрема, інститутів посередництва, міжнародно-правового визнання, гарантій дотримання договорів, колективних санкцій; сформулював принципи політичної рівноваги та рівноправності держав, мирного регулювання міжнародних спорів тощо. Система міждержавних зносин, закладена Вестфальським миром, проіснувала в майже незмінному вигляді до Французької революції і наполеонівських війн.

Одним із наслідків Тридцятилітньої війни і Вестфальського миру стало зміцнення Французької монархії та абсолютизму в Європі. Патримоніальний принцип, який послідовно застосовувався у галузі міжнародних відносин, відобразився у формі династичної політики, за якою монарх міг дарувати, обмінювати та передавати землі у спадок, купувати й закладати їх разом із населенням. З іншого боку, характерною особливістю цього періоду став розвиток ідеї суверенної рівності держав, утвердження нових принципів і норм міжнародного права та створення першої міжнардно-правової системи.