3. Становлення та розвиток міжнародного права в античному світі

Розвиток міжнародних відносин та міжнародного права в Античному світі в силу особливостей соціально-економічного порядку мав свої відмінності і специфіку. Саме в епоху античності закладаються основи європейської цивілізації і, відповідно, європейського міжнародного права.

3.1. Стародавня Греція

Дослідники історії міжнародного права вказують на те, що для його розвитку у Греції склалися більш сприятливі умови, ніж у Стародавньому Сході. Навіть у розумінні міжнародних відносин греки виходили із зовсім інших уявлень. Основу формування грецького міжнародного права складало вчення про поліс як самодостатньої, автономної політичної одиниці, членами якої є тільки вільнона-роджені грецькі громадяни. Лише вони користуються повнотою прав, але водночас, несуть відповідальність за долюБуслвиоєії нвіетсчпирзиняит.л иві умови розвитку міжнародних відносин і права у Стародавній Греції, зокрема: погляд класичної Греції на індивідуума тільки як на громадянина, члена державної організації, а не як на людину, котра володіє особистими правами. Інститут рабів, які складали більшість населення, за своєю природою протистояв ідеї свободи і правильній державній організації. Різноманітні форми державного устрою (монархія, демократія, аристократія), що ворогували між собою, породжували ворожість з-поміж самих греків, і так їх роз' єднували, що почасти їм було важко об' єднатися навіть для опору спільному та сильному ворогу. Ці чинники сприяли утвердженню відносин нерівності народів, високий інтелектуальний розвиток греків підкріплював ці відчуття, що інколи ставали причиною презирливого ставлення греків до іноземців, котрі не мали жодних прав у країні, звалися «варварами» і сприймалися як вороги.

Суб' єктами міжполісних правових відносин могли виступати не лише поліси та їхні правителі, а й правителі окремих полісних кланів. Наприклад, клан Алкмеонідів в Афінах мав інтенсивні дипломатичні, економічні та правові контакти з Дельфами, Еритреєю, Сікіоном, Лідійським царством, Сардами, фракійськими царями, Спартою та іншими, з якими укладав договори, відправляв і приймав послів тощо.

Дві сфери міжнародного права стали у міжнародних відносинах другої половини І тисячоліття до н.е. провідними -посольське право і право війни.

Посольське право. Давні греки не знали інституту постійного дипломатичного представництва. Посольства носили тимчасовий характер і переслідували конкретні цілі. Зазвичай це було укладання або підтвердження договорів про союзи або мирні договори, а також прийняття присяги. Протилежна місія послів -оголошення війни або вручення документа про її оголошення. Переговори вони мали вести спільно, але історії відомі випадки, коли через розбіжності між собою посли проводили переговори незалежно один від одного і навіть шкодили один одному. Зазвичай дипломатами були посадові або впливові особи (царі, стратеги), але відомі випадки, коли послами призначали ораторів і акторів, що пов' язано з більшим значенням красномовства і декламації в афінському суспільстві, наприклад, відомий оратор Демосфен, брав участь в афінському посольстві до македонського царя Філіпа ІІ.

На утримання послів відпускалася певна кількість грошей (символічна сума - одна драхма), штат прислуги, їм надавалися листи з рекомендаціями (символа) до проксенів міста, інструкції, в яких була викладена мета поїздки. Цікаво, що вони являли собою дві складених разом навощені дощечки (дипломи), звідси і пішов термін «дипломатія». Як правило, до іноземних послів ставилися дуже добре: їм забезпечували хороший прийом, робили подарунки, запрошували на театральні вистави, ігри. Вони користувалися недоторканістю, порушення якої розглядалося як ворожий акт. Але інколи послів могли й вислати з міста, як, наприклад, у 392-391 рр. до н.е. спартанці вчинили з посольством Андронікіда.

З поверненням на батьківщину члени посольства звітували про результати місії у Народних зборах. У випадках схвалення їхньої діяльності посли отримували почесні нагороди. Найбільш почесною вважався лавровий вінок із запрошенням на обід у пританію - особливий будинок біля Акрополю, в якому відправляли правосуддя і здійснювали інші публічно значимі

Договірне право. На договір у стародавньому світі дивилися як на річ священну. Вважалося, що порушення договору матиме наслідком божественне покарання. Тому ведення переговорів і укладання договору в Греції відбувалося за суворими формальностями. Документ скріплявся клятвами обох сторін у присутності магістратів міста і прокляттями того, хто порушить його. Спори і порушення договору передавалися на розгляд третейської комісії, що свідчить про широке застосування інституту посередництва у міжнародних відносинах стародавньої

Із У-ІУ ст. до н.е. значно збільшується кількість видів договорів: про мир, про взаємну допомогу та ненапад, про кордони та арбітраж, торгівлю, про шлюб з іноземцями, участь у міжполісних та панеллінських іграх, про купівлю нерухомості, організацію поселень, про особисту свободу, охорону власності та ін. Зароджується інститут проксенів. Проксенія - інститут захисту інтересів метека (іноземця). Проксени - грецькі знатні громадяни, які інколи виконували функці посередників між двома зацікавленими полісами. За особові заслуги проксен міг отримати ісополітію (рівність у громадянстві) того міста, інтереси якого він захищав у своєму місті.

Право війни. Було розроблено вже до У-ІУ ст. до н.е. Греки розрізняли війни законні й незаконні. До перших відносили захист держави від нападу або пов'язані з державною безпекою, захист релігійних святинь, виконання союзних зобов'язань. Законна війна мала супроводжуватися офіційним оголошенням війни. Війна сприймалася як боротьба всіх громадян одного полісу із громадянами іншого. Вбивство мирних жителів вважалося правомірним і часто набувало масового характеру. Під час давньогрецьких свят встановлювалося перемир'я. Греки не знали інституту полону. Вони продавали в рабство або вбивали. Жорстко греки ставилися до варварів: використовувалося масове переселення, майно захоплювалося або знищувалося.

Греки розрізняли нейтралітет і невтручання. Нейтралітет встановлювався під час війни і стосувався внутрішніх відносин, серед яких найбільш частим була відмова від воєнної та матеріальної допомоги ворогуючим політичним угрупуванням. Невтручання зустрічалося у мирний час і дуже рідко.

Менше уваги приділялося питанням режиму території. Основний принцип: будь-який поліс може захоплювати землі, які належать «варварам». Нейтралізованими і демілітаризованими вважалися території, що належали храмам і мали релігійне спрямЗувраонзнвяи. тком торгівлі важливого значення набувало питання режиму морського простору, яке регулювалося за допомогою одного із основних принципів: відкрите море - вільне море. Але він постійно порушувався, тому свобода судноплавства вимагала постійного підтвердження - договорів.

Розвиток міжнародних відносин характеризується поширенням у У-ІУ ст. до н.е. практики створення союзів. Спочатку вони були пов' язані із панеллінськими святами (Олімпійськими іграми тощо). Згодом почали формуватися й військово-політичні союзи симахії - союзи держав, що мали оборонне значення, і епімахії - союзи, що мали наступальний характер (Ахейський, Беотійський, Фесалійський і Етолійський союзи). Такі союзи почасти користувалися правом третейського суду стосовно своїх членів і виступали як суб' єкти міжнародного права. Найдраматичнішим для історії античної Еллади було протистояння Афінського (Делоського) морського союзу і Пелопоннеського союзу на чолі зі Спартою. Війни між ними (470­403 рр. до н.е.) і епідемія чуми під час війни стали «лихоліттям» Еллінської цивілізації, коли, за свідченнями Фукідіда, на дві

Отже еллінізмі дав цивілізації систему міжнародних звичаїв, що розглядалися на той час як норми міжнародного права, порушення яких вважалося ознакою нецивілізованості. До таких правил належали, зокрема, такі: не застосовувати на війні отруєну зброю, повертати військовополонених, якщо за них пропонували викуп, не нападати на сусідів без офіційного оголошення війни. Між цивілізованими античними державами склалася певна традиція - розглядати війну як крайній засіб, до якого правителі вдавалися, якщо всі інші засоби було вичерпано і конфлікт неможливо було вирішити дипломатичним шляхом.