2. Становлення міжнародного права у стародавньому світі

Сучасна наука вказує на те, що зародження міжнародного права відбувається у період, коли держави ще не сформувалися. Додержавний період розглядається як стадія виникнення і становлення міжнародних відносин між об'єднаннями, що не досягли рівня держав (протодержави, вождівства) і між якими склалися так звані протоміжнародні відносини, які є несистематичними і локальними. Характерною рисою розвитку міжнародного права у цей період є зародження таких його інститутів, як договірне та посольське право, право війни. В основі їхнього розуміння лежали релігійно-міфологічні уявлення стародПаврноьсоигсотсевміаттуи. чні міжнародні відносини стародавніх держав можна говорити починаючи з кінця ІІІ - початку ІІ тис. до н.е. Особливістю цих відносин було те, що вони розвивалися, насамперед, там, де зароджувалась цивілізація. Це були долини великих рік:

Тигру і Євфрату, Нілу, Хуанхе, Інду, а також узбережжя Східного Середземномор' я. Найдавнішою пам' яткою міжнародного договірного права вважається «Стела коршунів» 3100 р . до н.е. -угода між правителями міста Лагаш і міста Умми, викарбувана на базальтовому стовпі, яка підтверджувала існування та недоторканність кордонів між територіями цих міст-держав та

Джерела міжнародних відносин та їхній вплил нм сатрабніторвалжену.ня інститутів міжнародного права можна простежити на прикладі становлення інституту династичних шлюбів, як чинника мирного зближення племен, що призвело до виникнення певних правових норм і викликало необхідність укладання міжнародних договорів. Разом з інститутом династичних шлюбів вчені вказують на появу зародків таких форм обміну, як: 1) подарунки; 2) обмін (двосторонні угоди); 3) розподіл (за згодою і з волі лідера групи); 4) обкладання податками. Інститут дарунків є важливим засобом налагодження зносин між народами, а в деяких випадках і єдиним засобом їхнього спілкування.

Відбувається поділ міжнародних відносин на офіційні і неофіційні. Явище нейтралітету стає стабільним чинником міжнародних відносин. Саме на етапі вождівств завершується формування звичаїв та обрядів, що заклали основу міжнародно-правових договірних норм і правових звичаїв.

2.1. Стародавній Єгипет

Деякі автори вважають, що вже в додинастичний період історії Стародавній Єгипет мав розгалужені міжнародні відносини. Питання зовнішніх зносин перебували в центрі уваги царів і вождів племен.

Ще до створення централізованої держави ця країна зазнала посольське право. Спочатку посольства мали тимчасовий характер, поступово - більш постійний. Формуються дипломатичні ранги: посли, герольди, гінці. Часто вони отримували спеціальну допомогу від держави, що їх приймала, але інститут особистої недоторканості послів ще не набув всезагального визнання. Пам'ятки історії зберегли чисельні випадки її порушення. У часи Аменхотепа ІІІ і Аменхотепа IV і пізніше уявлення про недоторканість особистості послів та дипломатичній імунітет, на який вони вже тоді претендували, ще не стали загальновизнаними нормами міжнародного права. Тому посланець, який прибув до двору того чи іншого царя, попадав до його повної влади. У разі ускладнень він міг стати заручником і навіть вбитий.

Єгипет цього періоду знав міжнародне договірне право. Один із найвідоміших договорів стародавнього Єгипту був укладений близько 1300 р. до н.е. між царем хетів Хаттусілісом ІІІ і єгипетським фараоном Рамзесом ІІ. Мета договору - вічний мир між країною Хетів та Єгиптом на основі взаємних зобов' язань не розв' язувати війну, виконувати попередні договори, надавати допомогу та об' єднувати зусилля проти нападу третьої сторони, повертати втікачів їх правителям. Договір закінчувався довгим списком богів, які виступали гарантом дотримання договору.

Наприкінці ІІ тис. до н.е. коло питань міжнародного права значно розширилося. Окрім договорів про союз і військову взаємодопомогу зустрічаються договори про нейтралітет, державні кордони, обмін спірними територіями, встановлювались правила ведення торгівлі або табу на неї. Специфічною рису договірного права у стародавній період є те, що головними засобами забезпечення договорів вважалися здійснення магічних обрядів, клятви і видача заручників.

Саме в стародавньому Єгипті з' являється й визнається норма міжнародного права - елемент, який є основним і в сучасному міжнародному праві.

Давній Схід не знав принципу рівності суб' єктів міжнародного права. У середині І тис. до н.е. вважалися великими і відносно рівноправними державами Єгипет, Вавилон, Мітанні і Хетська держава. Пізніше до них приєдналася Ассирія. При цьому Єгипетський фараон посідав особливе, головне місце. Інші держави частково були залежними фактично та юридично і не претендували на рівність.

Що стосується законів і звичаїв війни, то тут панував сильніший. Війни велися, передусім, заради захвату рабів та панування над джерелами води і іригаційними спорудами. Вважалося, що ті, хто програв війну, повністю потрапляли у залежність від переможця. їх перетворювали у рабів, забирали майно, але частіше - вбивали. Для інших випадків існував спеціальний акт приниження, який символізував втрату незалежності і мав не лише особисте, а й політичне значення. Так, ассірійський цар Ашшурбаніпал розгромив Елам і арабські князівства, а їх правителів посадив у клітку на ланцюги разом із шакалом і собакою, а клітки виставив на всезагальний огляд. Коли він справляв свій тріумф, то їхав на колісниці, яка була запряжена

Підсумовуючій викладене , можна сказати, що норми міжнародного права, які склалися на кінець ІІ тис. до н.е. у практиці Єгипту і Міжріччя, були сприйняті іншими державами.