3.4. Звернення до регіональних органів і домовленостей

Регіональні організації мають власні механізм вирішення спорів, які можуть істотно відрізнятися. Суттєве значення для розвитку інституту мирного розв'язання міжнародних спорів мають повноваження регіональних організацій, статути яких закріплюють процедуру і систему мирного врегулювання спорів у рамках конкретної організації. Загалом підставою для розгляду міжнародного спору в рамках регіональної організації може бути: звернення держави-члена цієї організації або ініціатива Ради

1. Вирішення спорів в рамках обсє105

Ефективними засобами з мирного врегулювання міжнародних спорів наділена Організація з безпеки і співробітництва в Європі. В рамках ОБСЄ розроблено Принципи врегулювання спорів і положення процедури ОБСЄ з мирного врегулювання спорів

(Валетта, 1991) та Конвенція з примирення й арбітражу в рамках ОБСЄ від 23 жовтня 1992 р. Вірність держав - учасників Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) мирним засобам врегулювання спорів між ними - є одним з основоположних принципів діяльності ОБСЄ, що зокрема відображено в «Декларації принципів» Заключного акту НБСЄ 1 серпня 1975 р., а також в Підсумковому акті Віденської зустрічі 1989 У, ЗПарючномухартії 1975 но вприЄциппиир99г)о рвртгубагванох існпшориіхв домкіужмеднетражх аНвБамСиЄ івОикБлСаЄд.е но в системі десяти основних принципів міжнародного права, якими держави-учасники зобов' язалися керуватися, застосовуючи ці принципи в комплексі, з однаково сумлінним їх дотриманням і враховуючи при інтерпретації кожного з них всі інші.

У Підсумковому документі Віденської зустрічі держави-учасники підтвердили свою прихильність принципу мирного врегулювання спорів, переконані в тому, що він є важливим доповненням до обов' язку держав утримуватися від погрози силою і її застосування, причому обидва ці принципи є вирішальними для підтримки і зміцнення миру та безпеки.

У Паризькій хартії для нової Європи держави-учасниці урочисто проголосили свою цілковиту вірність десятьом принципам, закріпленим в Заключному акті 1975 р. заради підтримки й зміцнення демократії, миру і єдності в Європі.

Для реалізації принципу розв'язання міжнародних спорів мирними засобами, в системі ОБСЄ розроблено відповідні процедури врегулювання спорів, які кодифіковані в таких актах як «Принципи врегулювання спорів і положення процедури СБСЕ з мирного вре­гулювання спорів» (Валлетта, 8 лютого 1991 р.) і «Підсумки Наради СБСЕ з мирного врегулювання спорів» (Женева, 12-23 жовтня 1992 р.).

В разі виникнення спору учасники ОБСЄ особливу увагу звертають на те, щоб не допускати такого розвитку спору між ними, який являтиме собою загрозу міжнародному миру й безпеці. Вони здійснюють відповідні кроки для належного доведення своїх спорів до врегулювання, для чого держави-учасники:

а) розглядають спори на ранньому етапі;

б) утримуються в ході спору від будь-яких дій, що можуть погіршити становище і ускладнити мирне врегулювання спору чи перешкодити йому;

в) прагнуть, використовуючи всі належні засоби, досягти домовленостей, що дозволять зберегти між ними добрі стосунки, зокрема приймати тимчасові заходи, які не наносять збитку їх юридичним позиціям в спорі.

В цілях узгодження відповідної процедури врегулювання спору зацікавлені держави - учасниці ОБСЄ, якомога раніше консультуються одна з одною. В разі наявності попередньо погодженої сторонами процедури врегулювання спору, держави -члени ОБСЄ вирішують спір зверненням саме до цієї процедури.

Держави - члени ОБСЄ вперше на регіональному рівні взяли на себе зобов' язання, жорсткіші за встановлені загальними нормами міжнародного права. Зокрема, вони взяли зобов' язання утримуватися, наскільки це можливо, від застережень стосовно процедур врегулювання спору. Держави зобов' язуються визнавати обов' язкову юрисдикції Міжнародного суду через відповідну норму договору, або зробивши односторонню заяву у відповідності до п. 2 ст. 36 Статуту

Суду ООН, при цьому зводячи до мінімуму, де це можливо, будь-які обмеження компетенції Суду у зв'язку з такою заявою. Члени ОБСЄ розглядають можливість передання (на основі спеціальної угоди) в Міжнародний суд або Арбітраж таких спорів, які вимагатимуть звернення до цих процедур, використовуючи у разі потреби Постійну палату третейського суду. Держави також розглядають можливість визнання юрисдикції міжнародних інституцій з мирного врегулювання спорів або контрольних механізмів, передбачених багатосторонніми договорами з захисту прав людини.

Учасники НБСЕ в жовтні 1992 р. схвалили зміни до Валеттських положень процедури ОБСЄ з мирного врегулювання спорів, прийнявши Конвенцію з примирення й арбітражу в рамках НБСЄ (нині ОБСЄ) від 23 жовтня 1992 р. Конвенцію було засновано Палату з примирення й арбітражу, яка має Бюро і комісії з примирення й арбітражу.

Механізм ОБСЄ з врегулювання спорів передбачає формування списку кваліфікованих кандидатів, який ведеться Бюро. Список містить прізвища осіб, призначених кожною державою-учасницею Конвенції 1992 р. (до чотирьох осіб від кожної держави).

Жоден з членів конкретно створеної комісії з примирення чи арбітражу не може бути громадянином держави, що є стороною в спорі чи іншим чином залучена до спору. За угодою між сторонами до механізму примирення і арбітражу можуть включатися особи, чиї прізвища не значаться в списку. Якщо сторони в спорі не досягли згоди про склад колегії впродовж двох місяців з часу заяви однієї з сторін про створення комісії, Бюро в процесі консультацій зі сторонами спору обирає з наявного списку сім осіб.

Рішення Палати приймаються більшістю голосів членів, що беруть участь і голосуванні. Місцем перебування Палати є Женева. Витрати Палати покриваються державами - учасниками. Сторони в спорі і будь-яка сторона, що вступила в справу, несуть свої власні судові витрати.

До звернення в Палату сторони спору повинні використати інші засоби, перш за все, переговори. В разі невдачі кожна із сторін може передати спір до комісії з примирення, яка утворюється для цього випадку. Згоди на це іншої сторони не вимагається, якщо тільки остання не заявить, що спір стосується її територіальної цілісності.

Кожна із сторін призначає по одному члену комісії. Із загального списку посередників Бюро обирає трьох інших членів. Завданням комісії є надання сторонам допомоги у врегулюванні спору, відповідно до міжнародного права і їх зобов'язань з актів НБСЕ (ст. 24).

Діяльність комісії з примирення є не судовою, а політичною процедурою. Тому комісія пропонує врегулювання на основі не лише права, але й політичних зобов'язань.

Процедура примирення здійснюється конфіденційно, і всі сторони спору мають право бути заслуханими. Результатом роботи комісії є пропозиції про мирне рішення спору. Якщо та або інша сторона не згодна з ними, пропозиції передаються Раді міністрів ОБСЄ.

Юрисдикція арбітражу факультативна. Для передання спору на його розгляд необхідна згода сторін. Клопотання про створення Арбітражного трибуналу може бути подане у будь-який момент за угодою між двома або кількома державами - учасниками Конвенції 1992 р. Кожна із сторін призначає одного арбітра, не менше трьох арбітрів призначає Бюро. Арбітраж вирішує спір лише на основі міжнародного права. Його рішення обов'язкове для сторін. Слухання в Трибуналі також проходять конфіденційно (in camera), якщо Трибунал не приймає інше рішення на прохання сторін спо­ру. Арбітражний трибунал вирішує передані йому спори відповідно до міжнародного права. Але це положення не обмежує права Трибуналу вирішувати справу ex aeguo et bono при згоді на це сторін спору. Рішення Арбітражного трибуналу є остаточним і оскарженню не підлягає. В той же час сторони в спорі або одна із сторін можуть звернутися в Трибунал з проханням надати тлумачення свого рішення, стосовно його змісту або сфери застосування. При отриманні запиту сторін Трибунал в найкоротші терміни дає своє тлумачення з винесеного рішення.