3.3. Звернення до установ, що виносять обов'язкові для сторін спору рішення (арбітраж і судовий розгляд)

ООН і міжнародне співтовариство докладає постійних зусиль для підвищення ролі інституцій, що виносять обов' язкові рішення з-поміж засобів мирного вирішення міжнародних спорів.

1. На відміну від погоджувальних засобів, які є переважно політичними, судові засоби носять юридичний характер, тобто полягають у винесенні обов' язкових для сторін рішень.

2. При погоджувальній процедурі остаточне рішення приймають сторони при судовій - міжнародний орган.

3. При погоджувальних процедурах головна мета полягає у досягненні взаємно прийнятної угоди, тоді як арбітраж чи суд приймає власне рішення на основі факту і права.

Міжнародна судова (в широкому сенсі) процедура, яка передбачає винесення обов' язкових для сторін спору рішень, здійснюється у двох формах - міжнародний арбітраж (третейський суд) і власне міжнародний суд.

Основні відмінності міжнародного арбітражу від міжнародного суду:

1. Коло вирішуваних питань: в арбітражному процесі окреслюється самими сторонами спору і викладається в третейському запису, арбітри (третейські судді) виносять рішення тільки в межах предмета третейського запису, тоді як міжнародний суд сам визначає свою компетенцію і виносить рішення, які виходять за межі предмету меморандуму.

2. Склад суддів: міжнародний суд діє на постійній основі і складається з професійних юристів, які служать певний термін в цьому суді і ніякою іншою діяльністю не мають права займатися, тоді як арбітри часто залучаються ad hoc, можуть брати участь більш ніж в одному арбітражі, часто є не професійними юристами, а професіоналами у спеціальних питаннях, що виносяться на арбітражний розгляд.

3. Порядок діяльності: при арбітражному розгляді сторони значною марою визначають умови організації арбітражу: коло питань, склад, мова, місце і час проведення та інші питання, суд же сам визначає всі ці умови, відповідно до свого регламенту і процедур.

1. Міжнародний арбітраж (міжнародний третейський суд)

На думку Ф.Ф. Мартенса, третейський суд є «найрозумнішим способом розв'язання міжнародних зіткнень». Цей інститут відомий з давніх часів. У XIX ст. було створено більше 60 міжна­родних третейських судів. Гаазькі конференції миру розробили процедуру врегулювання спорів шляхом звернення до третейського суду. Декларація (потім Конвенція) про мирне розв'язання міжнародних зіткнень (відповідно 1899 і 1907 рр.) рекомендує державам-учасникам звертатися у разі потреби до третейського суду. Відповідно до ст. 38 Конвенції 1907 р. «в питаннях юридичного характеру, переважно в питаннях тлумачення або застосування міжнародних договорів, третейський суд визнається державами найдієвішим і в той же час найсправедливішим засобом вирішення спорів, не врегульованих дипломатичним шляхом».

Ще конференцією 1899 р. була заснована Постійна палата третейського суду у м. Гаазі. Палата компетентна для всіх випадків третейського розгляду. Кожна держава - учасник Конвенції 1907 р. для формування списку третейських суддів, що ведеться в Міжнародному Бюро Палати, призначає не більше чотирьох осіб, які відомі своїми знаннями з міжнародного права, користуються особистою повагою і висловили б готовність перейняти на себе обов'язки третейського судді. Члени Палати призначаються на шестирічний термін. Повноваження їх можуть бути відновлені. Призначені особи вносяться як члени Палати в особливий список, який повідомляється всім державам - учасникам Конвенції .

Якщо держави побажають звернутися до Палати для вирішення спору між ними, то вони здійснюють вибір третейських суддів із загального списку членів Палати. Палата компетентна розглядати будь-які спори між державами - учасниками Конвенції 1907 р. Юрисдикція Палати може бути поширена на спори між державами - учасниками і не учасниками Конвенції 1907 р.

Після досягнення державами згоди про створення третейського суду вони передають в Міжнародне бюро текст свого «третейського запису», де вони вказують предмет спору, претензії, імена обраних суддів і інші умови, щодо яких вони погодилися. Подання третейського запис розглядається як спільна згода держави виконати рішення суду. Члени суду при виконання своїх обов' язків поза своєю країною користуються дипломатичними привілЗевяемрин.ення до Палати не може мати місця в тому випадку, якщо, на думку держави - учасника спору, така суперечка не відноситься до категорії тих спорів, які підлягають обов' язковому третейському розгляду.

Суд проводить наради конфіденційно. Будь-яке рішення приймається більшістю голосів і є остаточним. Всі витрати Палати з підготовки справи до розгляду і слухань несуть сторони.

До 1930 р. Палата розглянула декілька спорів, після Другої світової війни (до 1990-х років) - лише один. В кінці ХХ століття Постійна палата третейського суду помітно відновила активність. Вона розглядає тепер будь-які спори між державами й міжнародними організаціями, а також юридичними й фізичними особами. Завдяки цьому вона у все більш активно бере участь у вирішенні спорів комерційного й фінансового характеру. Міжнародне бюро Палати виконує також функції секретаря під час арбітражних процедур. Зокрема, воно здійснювало такі функції під час розгляду спору між Еритреєю та Єменом з приводу островів у Червоному морі, який було завершено у 1999 р. Міжнародне Бюро надає технічну й адміністративну допомогу арбітражним трибуналам, заснованим за межами Палати, зокрема Трибуналу з розгляду претензій Ірану до США (див. далі).

Сучасна судова діяльність Палати регламентується кількома керівними документами, серед яких найважливіші:

• факультативні правила розгляду арбітражних спорів між двома державами» 1992 р.;

• правила розгляду арбітражних спорів між двома учасниками, з яких один є державою 1993 р.;

• правила розгляду спорів між державами й міжнародними організаціями 1996 р.

• факультативні правила для арбітражу з розгляду спорів між міжнародними організаціями - юридичними особами 1996 р.,

• правила розгляду спорів стосовно природних ресурсів і довкілля 2001 р.

Палата з 1902 по 2007 рр. розглянула більше 50 спорів між державами, наприклад спори між Норвегією і Швецією про морські кордони (1908-1909 рр.), між США й Великобританією - про рибальство в Атлантичному океані (1909-1910 рр.) і про порядок користування міжнародним аеропортом Хітроу (1989-1992 рр.).

Палата також може виступати в якості міжнародної комісії з примирення, в цій ролі вона розглянула 5 спорів.

Серед постійних арбітражів глобального рівня крім Постійної палати третейського суду можна назвати Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), створений відповідно до Вашингтонської конвенції з регулювання інвестиційних спорів між приватними особами й державами 1965

В більшості ж випадків арбітражі діють асі Іюс - тобто створюються для розгляду конкретного спору. Формується арбітраж з членів, що призначаються сторонами, і погодженого ними суперарбітра. Багатосторонні договори передбачають можливість призначення суперарбітра міжнародною посадовою особою, наприклад, Генеральним секретарем ООН.

В більшості випадків арбітраж складається з трьох арбітрів. Сторони представлені в арбітражі своїми агентами.

Найбільшим за кількістю арбітрів (9 чоловік) став Ірано-американський арбітраж (Претензійний трибунал), заснований цими двома країнами для розгляду претензій американських гро­мадян до Ірану і іранських громадян до США після кризи, яка виникла у зв'язку з захопленням іранськими студентами у заручники 52 американських громадян в посольстві США в Тегерані в 1972 р. Арбітраж був створений в 1981 р. на підставі, так званих, «Алжирських декларацій», які визначили всі організаційні питання роботи арбітражу. Цей змішаний арбітраж розглядав спори як між державами (США і Іраном), так і між громадянами цих країн з одного боку і державами - з іншого.

Досить поширеними є й випадки вирішення спорів одним арбітром.

Активно діє арбітражний процес на рівні регіональних організацій і домовленостей.