10. Реформування відносин власності на сучасному етапі розвитку україни

Найважливішою умовою становлення в Україні ринкових відносин є ліквідація монополії державної власності та перехід до різноманітних форм власності. Перетво-рення державної власності у інші види форми можливо шляхом приватизації та роз-державлення.

Роздержавлення — поняття, яке відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми власності. Роздержавлення повинне розв’язувати наступні проблеми: 1) подолання соціально-економічної монополії дер-жави; 2) забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернатив-ного державного найму; 3) перехід до багатоканального формування економічного регулювання; 4) утворення соціальних гарантій і соціального захисту найманого пра-цівника. Існують наступні шляхи роздержавлення:

1)         передача державних підприємств у власність трудових колективів;

2)         розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспіль-ства;

3)         продаж державної власності громадянам і не державним юридичним особам.

Приватизація — це етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам

права власності на частину засобів виробництва або продаж їх в приватну власність. Способи приватизації:

1)         викуп об’єктів малої приватизації — це спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Даний спосіб не пе-редбачає конкуренцію серед покупців;

2)         викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом при-ватизації — спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації.

3)         викуп державного майна, зданого в оренду — спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;

4)         продаж на аукціоні та за конкурсом — спосіб, за яким власником майна стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі — найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов — найвищу ціну;

5)         продаж акцій відкритих акціонерних товариств — спосіб, за яким власником акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умова.

11. Форми суспільного виробництва (натуральне, товарне, суспільне)

Натуральне виробництво. Історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці при­значаються для задоволення власних потреб виробницт­ва, для споживання всередині господарства, що їх виро­било. В усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних об­щин і патріархальних сімей, латифундій у рабовласниць­ких державах і середньовічних феодальних маєтків). У цих господарствах існував замкнутий кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремле­на від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рі­вень споживання суб'єктів, що господарювали (власни­ків), залежав виключно від рівня виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві розвинутий ще слабо. Проте всередині цього господарст­ва праця уже могла бути поділена між окремими людь­ми та групами людей. Наприклад, всередині латифундій мав місце поділ праці між рабами, що виконували різні види робіт. Але поділу праці між господарськими одини­цями не існувало. Ці одиниці характеризувалися, зде­більшого однаковим набором видів праці. Рабовласниць­кі латифундії чи феодальні маєтки відрізнялися не так строкатістю застосовуваних видів праці, як кількістю за­йнятої в них робочої сили, експлуатованих рабів і кріпа­ків. Щодо вільних селян, то структура їх господарств бу­ла практично однакова. Селяни не лише вирощували хліб та худобу, а й виготовляли знаряддя праці, одяг, взуття тощо. Звичайно, і за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмі­нювалися на ринку як товари, але такий обмін відігравав другорядну роль.

Натуральна форма виробництва існувала в умовах не­розвинутого суспільного поділу праці і відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих від­носин, що зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво було малоефективним, кон­сервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому виступали як від­носини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де па­нувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих,

найбільш грубих і брутальних формах. Вона ґрунтувала­ся на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності, яка мала персональний характер.

Причини виникнення і сутність товарного виробницт­ва. Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспіль­ний поділ праці зумовлений дією закону економії часу і спричиняє підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного поділу пра­ці виникають виробничі відносини між людьми у сфері не лише безпосереднього виробництва, а й обміну продукта­ми праці. Суспільний поділ праці та обмін продуктами — два взаємозумовлених процеси. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин.

У докапіталістичних формаціях суспільний поділ праці був слабо розвинутий. Так, виділення пастуших племен з маси первісних поклало початок першому вели­кому суспільному поділу праці. Це уможливило регуляр­ний обмін між общинами. Згодом відбувся другий вели­кий поділ праці — ремесло відокремилося від землероб­ства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально розрахованого для обміну. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торговельного капіталу. Це був третій великий поділ праці, що відбувся в умовах рабовласницького ладу і визначив подальший розвиток товарного виробництва.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремлені­стю виробників, яка з часу розпаду первісного ладу є формою приватної власності на засоби виробництва. Оскільки приватна власність існує у двох діаметрально протилежних за економічним змістом формах (дрібното­варна, що ґрунтується на власній праці, та капіталістич­на, заснована на експлуатації найманої праці), то й відо­кремлення має різний характер.

Економічна відокремленість виявляється передусім у тому, що виробники самі привласнюють результати своєї праці. Характер відокремленості (повна чи часткова) за­лежить від панівного типу власності. Постає питання про причини відокремленості виробників.

З погляду речового змісту така відокремленість зумов­люється насамперед неоднорідністю праці. Види праці рі­зняться своєю складністю, неоднаковим функціональним

змістом праці — співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Існують різні умови праці, залежно від яких виділяють працю легку й важку, працю у шкідливих умовах тощо. Не однакові фі­зичні й духовні здібності людей до праці, не однакові їхні навички до щоденної наполегливої праці. Тому результа­тивність, ефективність праці різних людей різна.

З погляду суспільної форми відокремленість виробни­ків зумовлена їх прагненням привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в експлуататорських формаціях, насампе­ред за капіталізму).

Суспільний поділ праці виявляється у трьох основних формах. «Коли мати на увазі лише саму працю, то поділ суспільного виробництва на його великі роди, як-от зем­леробство, промисловість та ін., можна, — писав К. Маркс, — назвати загальним поділом праці, розпад цих родів виробництва на види і підвиди — частковим поділом праці, а поділ праці всередині майстерні — оди­ничним... поділом праці». Така класифікація, з одного боку, відображає історичну послідовність виникнення різних форм поділу праці, з іншого — ступінь його роз­витку в межах окремих національних держав. Аналогіч­ні три основні форми суспільного поділу праці існують у межах світового господарства, при функціонуванні між­народного поділу праці.

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частко­вий поділи праці. Ці форми створили великі матеріально відокремлені між собою сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм при со­ціально-економічному відокремленні виробників здійс­нюється шляхом обміну продуктів праці як товарів.

Товарне виробництво — така організація суспільного господар­ства, коли окремі продукти виробляються відокремленими вироб­никами і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.

Звідси випливає, що основними рисами товарного ви­робництва в усіх докапіталістичних формаціях і на ниж­чій стадії капіталізму є: 1) суспільний поділ праці; 2) приватна власність на засоби виробництва; 3) повна со­ціально-економічна відокремленість виробників; 4) еко­номічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін; 5) стихійний та анархічний характер розвит­ку; 6) невтручання держави у розвиток і функціонуван­ня товарного виробництва. І • И.'ї

Розрізняють просте та капіталістичне товарне вироб­ництво. Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами вироб­ництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте това­рне виробництво ґрунтується на власній праці, капіталі­стичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровироб­никові, у капіталістичному — власникові засобів вироб­ництва, тобто капіталістові. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцева мета — задоволення особистих по­треб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробниц­тво передбачає спільну працю багатьох найманих праців­ників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — одержання прибутку капіталістом. Просте товарне вироб­ництво має обмежений характер (одна частина виробле­них у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особис­те споживання, друга — на ринок), а капіталістичне — загальний.