Історико-філософський процес у Європі ХІХст

Тема. Історико-філософський процес у Європі ХІХст.

План вивчення і засвоєння матеріалу

1. Зміна парадигми філософського мислення у XIX - на поч. XX ст.

2. Вихідні ідеї А. Шопенгауера та С. К'єркегора.

3. Ідеї розроблення "наукової філософії" у європейській філософії XIX ст.

4. Ф.Ніцше та ідеї "філософії життя".

У першій третині - середині ХІХ ст. у Європі розпочався процес досить радикальної зміни у способі філософствування. Наслідком того було виникнення некласичної філософії. її формування йшло кількома напрямами, але всіх їх, за рідкісним винятком споріднювала орієнтація на провідну роль у людських діях та поведінці нераціональних (або ірраціональних) чинників.

Ключові поняття і терміни

Відчай екзистенціальних (або тотальний) - за К'єркегором, стан, до якого людина може прийти внаслідок щирого самопізнання та самозаглиблення: шукаючи і не знаходячи ні в чому свого життєвого кореня, людина впадає у відчай - відчуття абсолютної самотності та відчуження від усього; це відчуття може привести людину до осмислення свого абсолютного відношення до абсолютного, тобто до Бога, в якому єдиному знаходить своє виправдання наша індивідуальність.

Воля - не пояснювальне, ірраціональне прагнення до самого здійснення, просте поривання до буття, що, на думку А.Шопенгауера та Ф.Ніцше, лежить в основі будь- якого існування.

Екзистенція - з лат. існування; цей термін С.К'єркегором був витлумачений у його початковому значенні - «вихід за межі встановленого -для позначення провідної особливості людського існування: неузасадненості, відсутності надійних, однозначних коренів буття.

Життя - за Ф.Ніцше, єдина справжня реальність, бо все в світі постає лише різними проявами життя; в основі життя лежить «боління до волі», тобто бажання проявити боління як таке.

Діалектичний та історичний матеріалізм - назва основних філософських складових вчення марксизму, що прагнув бути системою тверджень про світ, як в основі своїй - матеріальній, ніким не створений, але динамічний і рухливий; соціальна історія тлумачилася як різновид матеріального процесу, тому її засади визначається процеси виробництва. Свідомість і мислення при цьому розглядалися як результат стихійних перехрещень природних взаємодій, як форма відображення одних матеріальних процесів з інших; відповідно свідомість не могла мати власного онтологічного статусу: буття є первинне, а свідомість - вторинна (відображення).

Ірраціональне - таке, що не підлягає розумінню, раціональному поясненню та тлумаченню.

Позитивне - основне поняття філософських міркувань О.Канта: ясне, реальне, спостережуване, корисне, - те, що повинна вивчати наука, відкидаючи примарне, непевне, непотрібне людині та суспільству.

Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити людині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.

Відмінності класичної і некласичної філософії

№ п/п	Класична	Некласична
1	буття є цілісне, глибинно-узасаднене, внутрішньо-концентроване	говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття й знання; поза цим питання про буття залишається відкритим
2	розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки	на перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою не розумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум
3	розум здатний висвітлити глибини психіки й о розум нити їх	оскільки нерозумні чинники психіки потужні, то розум не здатний їх опанувати
4	за допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям	розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому

Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера,

С. К'єркегора, О. Конто,Ф.Ніцше

Засновниками некласичної філософії можемо вважати Артура Шопенгауера (1788-1860) - його головна книга «Світ як воля та уявлення», започатковує песимізм у філософії; Сьорена К'єркегора (1813-1855) - датського філософа і класика датської літератури, який в творах «Страх і тремтіння», «Хвороба до смерті», «Філософські крихти» та ін. розвиває ідею людського буття як екзистенції, що не проживається, а переживається; Фрідріха Ніцше (1844-1900), який започатковує так званий «імморалізм» у філософії, відповідно з яким майбутня «надлюдина» сама без примусу ззовні здатна скеровувати свою поведінку (твори: «Так говорив Заратустра», «Вагнер», «Народження трагедії з духу музики», «По ту сторону добра і зла»); Огюста Конта (1798-1857), засновника філософського позитивізму та соціології, який прагне поєднати наукові методи дослідження при розгляді філософських та соціальних проблем; та ін.

Вихідні ідеї філософії А.Шопенгауера:

• світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття;

• світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність;

• наше уявлення про світ у стані стабільності, утримує те, що світ водночас постає і як воля;

• все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до само здійснення;

• воля не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання;

• оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування;

• на рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною).

У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики некласичного типу філософствування. Цікаво також відзначити, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна пригасити сліпі пориви волі.

К'єркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки не можливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може три стадії самопізнання і самоутвердження.

На першій станції яку філософ називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона хоче все побачити, відчути, випробувати; яскравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С.К'єркегора, людина не може себе реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну мандрівку по різних враженнях, жодне із них, як і всі вони разом не може принести людині життєвої повноти та задоволення: завжди чогось буде бракувати.

Суть філософських поглядів С.К'єркегора:

• першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії може бути тільки людина;

• пізнати людину узагальнюючими засобами науки не можливо, оскільки кожна людина неповторна і унікальна;

• людина може осягнути себе через внутрішнє переживання та самозаглиблення, кожна людина проходить три стадії самопізнання і самоутвердження:

1. естетичну, коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження;

2. етичну, коли людина стабілізує своє життя дотримуванням моральних норм;,

3. релігійну, коли відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень.

Вихідне поняття «позитивного» за О. Контом має такий зміст:

• позитивне - це спостережуване, на відміну від не спостережуваного;

• реальне, на відміну від химерного, ілюзорного;

• корисне, на відміну від шкідливого, достовірне, на відміну від сумнівного, точне, ясне, на відміну від непевного, конструктивне, на відміну від руйнівного.

Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрунтовує «закони трьох стадій» у розвитку теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком:

• релігійна;

• метафізична;

• позитивна.

Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних сутностей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.

Функції філософії за О.Контом:

• систематизації знань;

• прояснення мови науки;

• дослідження логіки науки.

О. Конт не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специфічного і ніяк не відгукується на ту нескінченну глибину, яка притаманна людській духовності.

Ідеї О.Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химеричних побудов. Важливе значення мала ідея О.Конта запровадити нову наук^ «соціологію», яка ґрунтувалася б на наукових засадах.

Фрідріх Ніцше (1844-1900) - найбільш проблематичний філософ кінця XIX - XX століть. Власне він радикально переосмислює проблему людського існування, яку започаткували А.Шопенгауер та С.К'єркегср. Головна проблема Ніцше - це проблема життя як такого та людського життя зокрема. Сила життя протиставляється Ніцше культурним., релігійним та моральним цінностям. Власне людське життя - це спроба подолання відчуження людиною свого пригніченого і залежного буття в цьому житті. Людина, як вона є, постає у Ніцше як місток над прірвою - місток між мавпою та надлюдиною майбутнього. Кожен має право вибору себе самого: або залишатися зі слабими, які замість активної дії, що спрямована на самореалізацію і самоздійснення, схиляються до рабського стану богів юрби; або вибрати самого себе на шляху до само здійснення, піднявшись над принципами існування юрби. Ідеї Ніцше мали неабиякий вплив на розвиток переосмислення проблеми людини, релігії, мистецтва і моралі у XX столітті.