Міністерство культури і туризму України
Харківська державна академія культури
Реферат
По історії кіно і ТБ
На тему: «Перші українські кіностудії»
Підготувала: Студентка 1 курсу факультету
КТI групи 1-тр Бабкіна Анастасія
Перевірила: викладач Історії кіно і ТБ
Старкова О.В.
Харьков 2014.
Вступ
Перші українські кіностудії
Використання кінематографу як засобу поширення комуністичної ідеології вимагало створення відповідного кінофонду. Державні кіноорганізації на початку 20-х років займалися переважно прокатом, тож радянські екрани були заповнені зарубіжними картинами, що ні в якому разі не сприяло виконанню поставлених перед мистецтвом кіно політичних та соціальних задач. Тому налагодження власного кіновиробництва, контроль за ідейним змістом стає одним із пріоритетних завдань для більшовицького уряду.
Український радянський кінематограф першої половини 20-х років був представлений Одеською та Ялтинською кінофабриками, які залишилися у спадок від попередньої епохи.
Справжнім українським «Голівудом» 20-х років вважалася Одеська кіностудія.
Основна частина
Одеська кіностудія
Одеська кіностудія веде свою історію з 1907 року. Саме тоді кінематографіст М. Гроссман почав знімати одні з перших вітчизняних фільмів. Тим самим він створив кіноательє «Мірограф», яке потім переросло в Кінофабрику.
До цього, 9 січня 1894 року професором Московського Університету М. Любимовим був продемонстрований «снаряд для аналізу стробоскопічних явищ» який в тому ж році спроектував одесит Йосип Андрійович Тімченко.
У 1910-ті роки М. Гроссман, власник прокатної контори на Дерібасівській 18, фотограф і кінооператор починає знімати документальні й пізнавальні фільми разом з досить відомими кінематографістами.
У 1914 році виникає інше ательє «Мізрах», яким був знятий з акторами Єврейського Театру фільм «Життя і Смерть».
Під час першої світової війни зв'язок із зарубіжними партнерами був порушений і знову в Одесі виникають дрібні кінопідприємства, серед яких і «Мірограф», що випустив за 1918 рік 10 картин і «Мізрах», що випустив чотири фільми в 1917–1918 рр.
«Мірограф» на дачній ділянці № 16 по Малофонтанській Дорозі (зараз Французький бульвар) був збудований скляний знімальний павільйон. Кінофабрика К. Борисова також обзавелася своїм павільйоном. Один з найбільших кінофабрикантів, харків'янин Д. Харитонов побудував свою будівлю на ділянці № 33 на Французькому бульварі; для зйомок фільмів за участю Віри Холодної, що працювала в його бригаді.
У квітні 1919 року, коли до Одеси увійшли частини Червоної Армії, військові оператори зняли хронікальну стрічку «Взяття Одеси».
У 1922 році Український Кінокомітет був перетворений на Всеукраїнське фото-кіноуправління, (ВУФКУ) у підпорядкування якого перейшла Ялтинська фабрика та три Одеські фабрики.
Восени 1925 в Одесі на Першій державній кінофабриці Всеукраїнського фото-кіно управління почали працювати відділи виробничих зйомок і кінохроніки, очолив Леонід Могилевський.
У 1927 році Одеська кінофабрика визнана однією з найкращих в країні. У період 1928–1941 років у кіностудії працював режисер Куліш Яків Савелійович.
У 1938 році Одеська студія художніх фільмів випускає картини про минуле українського народу («Назар Стодоля», «Кармелюк»); про громадянську війну («Мітька Лелюк», «Стара Фортеця»); про будні торгового флоту («Танкер „Дербент“», «Дочка Моряка»).
У 1941–1944 роках одеські кінематографісти брали участь в роботі інших кіностудій, у тому числі і ташкентської. Зокрема брали участь у створенні фільмів «Два бійці», «Насредін в Бухарі», «Людина № 217», «Я-чорноморець», в новелах для бойових кінозбірок.
Після війни на кіностудії був знятий кінофільм «Спрага», що ілюструє один з епізодів оборони Одеси.
На фронті загинуло багато працівників студії: режисери, оператори, актори, робочі, техніки. Серед них медсестра Гуля Корольова, яка у минулому виконувала головну роль в «Партизанській дочці».
Кіностудія належить до виробників національних фільмів в Україні, затверджених постановою кабінету Міністрів України від 26 січня 2011.
На Одеській кіностудії було знято більш ніж 350 кінофільмів.
Таким чином, український кінематограф 20-30-х років був представлений Одеською, Ялтинською та Київською кінофабриками, які забезпечували потреби вітчизняного прокату.