Питання № 9 Медичне страхування водіїв-міжнародників

При міжнародних перевезеннях широкої практики набуло страхування професійних водіїв на період поїздок, так зване медичне страхування водіїв.

Закон України "Про страхування" передбачає здійснення медичного страхування в обов'язковій та добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних, соціальних та демографічних умов, рівня захворюваності та інших факторів, що характери­зують загальний стан здоров'я та рівень медичного обслугову­вання.

Суб'єктами медичного страхування є страховики, страху­вальники, застраховані, медичні установи.

Обов'язкове медичне страхування перебуває під контролем держави, а страхові платежі, сплачувані громадянами та юри­дичними особами, мають форму податку. За умовами обов'яз­кового медичного страхування роботодавці мають відрахову­вати від своїх доходів страхові внески, з яких формується стра­ховий фонд. Із коштів створеного страхового фонду відшко­довуються необхідні мінімальні витрати на лікування застрахо­ваних працівників у разі їх непрацездатності через втрату здо­ров'я. Наприклад, при обов'язковому страхуванні від нещасних випадків на транспорті, якому підлягає персонал, який обслу­говує транспортні засоби, страхова сума для усіх видів назем­ного транспорту єдина і становить 500 неоподаткованих міні­мумів доходів громадян.

При укладанні договору страховик видає страхувальнику (роботодавцю) страховий договір, а застрахованому — страхо­вий поліс, який має силу договору. Страховий поліс обов'яз­кового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування. Обов'язкове медичне страхування охо­плює практично все населення і задовольняє першочергові по­треби, але воно не може охопити весь спектр ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес реалізується системою доб­ровільного медичного страхування.

Добровільне медичне страхування є доповненням до обов'яз­кового і передбачає оплату медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою за переліком медичних послуг, за контингентом застрахованих, за переліком медичних установ, за вартістю надаваних послуг. Страхова ви­плата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.

Договір добровільного медичного страхування визначає об­сяг зобов'язань страховика та страхову суму — граничний рівень страхового забезпечення, а також включає перелік умов, за яких страховик може не виконувати свої зобов'язання: якщо застрахований звернувся до медичної установи з пошкоджен­нями, які він отримав у стані алкогольного сп'яніння; у разі спроби самогубства; якщо застрахованим отримані послуги, не передбачені договором страхування.

Розміри виплат страхові компанії визначають самостійно. У випадку смерті переважно виплачується повна страхова сума, в окремих випадках — подвійна або потрійна. При встановленні інвалідності виплата дорівнює частині страхової суми. Виплата за лікування наслідків травми може визначатися різними спо­собами. Найбільш поширеним є її визначення у процентах (0,2 —0,5 %) до страхової суми або в твердих сумах (20—50 грн.) за кожен день лікування. Окремі компанії визначають величини виплат на підставі таблиць з твердо фіксованими сумами вип­лат за певний вид травми: за втрату одного ока — 50%, велико­го пальця руки — 20%, повної втрати слуху на одне вухо — 30% і т.д.

Як показує зарубіжний досвід, страхові компанії можуть пропонувати страхувальникам універсальні та спеціалізовані страхові поліси медичного страхування. Універсальний поліс — для тих випадків, коли медична допомога не потребує спеці­ального лікування чи звернення до лікарів вузьких спеціаль­ностей. Спеціалізований поліс дозволяє скористатися послуга­ми лікарів вузьких спеціальностей або брати під страховий за­хист лише певні стани здоров'я. Універсальні поліси орієнто­вані на приватних осіб, а спеціалізовані часто надаються за ко­лективними договорами страхування — підприємства страху­ють своїх працівників від найбільш можливих професійних ри­зиків.

Добровільне медичне страхування дає змогу водіям, які виїжджають за кордон, укласти договори страхування невід­кладної допомоги (assistance insurance — асистанс-страхування) — на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебу­вання за кордоном. Якщо у класичному страхуванні йдеться про відшкодування збитку, то у страхуванні невідкладної до­помоги — про надання послуги у формі негайної допомоги. При захворюванні застрахованого компенсація витрат на ліку­вання є предметом медичного страхування, а виклик лікаря в нічний час або термінова госпіталізація — предметом страху­вання невідкладної допомоги.

Головна мета асистансу — негайне реагування в надзвичай­них обставинах, надання клієнту медичної допомоги.

Кожна компанія-assistance має у своєму розпорядженні ме­режу, що складається з чергових центрів і бюро, розташованих у зоні дії страхового поліса. При настанні страхового випадку клієнт дзвонить у черговий центр, який передає виклик у найближче бюро, що займеться організацією медичної послуги, і підтвердить, що всі витрати буде оплачено.

Створення в Україні мережі закладів з надання медичної допомоги "Асистанс-Україна" сприяє збільшенню кількості страхових компаній, що укладають договори з медичними ус­тановами і координують роботу з обслуговування страхуваль­ників. Іноземні громадяни можуть скористатися послугами державної акціонерної страхової компанії України з надання екстреної медичної допомоги — "Укрінмедстрах".

Медичний страховий поліс дозволяє одержати невідкладну медичну допомогу при лікуванні травм внаслідок ДТП, а також при раптовому захворюванні. Страховик оплачує:

• амбулаторні послуги, лабораторні послуги;

• операції, ліки і медичні препарати;

• палату і харчування в стаціонарі;

• медичну евакуацію;

• повернення останків на батьківщину.

Сам страхувальник вносить ли,ше суму за надання додатко­вих послуг, не передбачених договором.

Термін медичного страхування залежить від тривалості за­рубіжної поїздки чи необхідності регулярних поїздок і складає від 3-х днів до 1 року.