23. Етика керівної діяльності.

Психологія та етика керівної діяльності

Психологічний аспект діяльності менеджера най­більш яскраво виявляється у процесі особистих контак­тів з підлеглими, видачі розпоряджень, мотивації і сти­мулюванні праці та контролю дій співробітників. Видача підлеглому усного розпорядження на пер­ший погляд здається зовсім нескладною процедурою. Однак насправді це не так. Потрібно вміти точно і зро­зуміло формулювати завдання та давати вказівки. Кож­не розпорядження керівника характеризується трьома параметрами: тим, що він хоче сказати підлеглому; тим, що він у дійсності сказав йому; тим, як підлеглий зро­зумів почуте та сприйняв його до виконання. Відхилен­ня між розумінням сказаного та почутого залежить на­самперед від того, як керівник ставиться до підлеглого, а підлеглий до керівника. Цей суб'єктивний фактор не­помітно втручається в зв'язок між сказаним керівником словом та його образом, що виникає в слухача. На успіх роботи значною мірою впливає і те, наскільки чітко ке­рівник дає розпорядження і як швидко та точно зрозу­мів це розпорядження підлеглий. Керівнику необхідно, знати силу слова як фактора управління вищою нервовою діяльністю людини. Розпо­рядче слово є знаряддям влади та впливу, тому потре­бує обережності в застосуванні. При цьому слід врахо­вувати, що письмове чи усне слово є, по-перше, знаком образу, предмету, який відображається, або певного явища і, по-друге, воно є поняттям, тобто умовним сиг­налом, у якому відображена логіка дій керівника. Слово пов'язане з образом, який включає та виклю­чає програми наших дій та поведінки, регулює психіку, створюючи так звану другу сигнальну систему люди­ни — словесну, тобто систему наших реагувань на сло­ва, тоді як перша сигнальна система — це наші реакції на безпосередні подразники, що йдуть до мозку через органи чуття — звуки, світло та ін. Щоб досягти потрібного ефекту, керівник повинен добирати відповідні слова та манеру усного розпоряд­ження, враховуючи ситуацію. Так, в одному випадку можна просто вказати працівнику на неточність у вико­нанні будь-яких робочих операцій, а в іншому — що по­трібно діяти так, а не інакше, використовуючи слово для переконання. Спілкуючись з людьми однакового соціального ста­новища, керівник повинен висловлювати свої побажан­ня у вигляді прохання, а не розпорядження. Якщо ж він хоче показати свою повагу до підлеглого, то також не потрібно нехтувати проханням. Однак просити слід не так, начебто керівник звертається до підлеглого за лас­кою. Підлеглий прекрасно розуміє, що прохання керів­ника не передбачає відмови, а являє собою вказівку до дії і разом з тим є проявом поваги до підлеглого. Коли підлеглі звикнуть до того, що керівник віддає розпорядження у вигляді прохань, більш різкий тон можна використовувати як ефективний дисциплінар­ний захід. Це може викликати нерозуміння, але така реакція підлеглих свідчить про їхню готовність викона­ти розпорядження. При роботі з новачками розпорядження, видане у формі прохання, також є ефективним. Керівник досяг­не більшого успіху, якщо не буде спочатку до них суво­ро вимогливим, а попросить прийняти до відома його додаткові вказівки. Однак прохання не слід вважати єдиним способом психологічного впливу на підлеглого. В гострих ситуа­ціях, коли підлеглий залишається байдужим до прохан­ня керівника, останній зобов'язаний не просити, а суво­ро вимагати і навіть звертатися до підлеглого наказним тоном, використовувати свою владу єдиноначальника.