3) Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік:
- малі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.
- великі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.
- усі інші підприємства визнаються середніми.
Організаційна структура – це сукупність управлінських ланок, розташованих у строгій співпідпорядкованості, і які забезпечують взаємозв’язок між керуючою і керованою системами. Такі зв’язки системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.
Лінійні зв’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (наприклад, директор – начальник цеху – майстер). Ці зв’язки з’являються там, де робота одного керівника підпорядковано іншому.
Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху – начальник планово-економічного відділу).
Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху – начальник цеху, начальник служби маркетингу – начальник конструкторського відділу).
Основними елементами організаційної структури управління є:
- склад та структура функцій управління;
- кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;
- професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
- склад самостійних структурних підрозділів;
- кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;
- порядок інформаційних зв’язків.
У практиці розрізняють наступні основні типи організаційних структур підприємств:
- лінійна;
- функціональна;
- матрична;
- дивізіональна;
Рисунок 1 – Принципова схема лінійної організаційної структури
Лінійна організаційна структура управління характеризуються тим, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться керівник, який наділений усіма повноваженнями, здійснює одноосібне керівництво підлеглими йому працівниками та зосереджує у своїх руках усі функції управління. Члени кожного з нижчих ступенів управління перебувають у безпосередньому лінійному підпорядкуванні в керівника наступного, вищого рівня.
Застосовувати таку структуру доцільно на підприємствах з невеликою чисельністю персоналу і незначним обсягом та номенклатурою виробництва.
Реалізація вертикального поділу праці, відповідно до класичного підходу, здійснюється за допомогою функціональної організаційної структури (рис. 2).
Рисунок 2 – Принципова схема функціональної організаційної структури
Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, а реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання.
При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.
Дивізіональна організаційна структура управління належить до практики корпоративного управління, коли керована організація відноситься до розряду великих і найбільших за масштабом виробництва, чисельності працюючих, а також характеризується різноманітністю продукції та великою місткістю ринків її збуту. Основою формування структури цього типу є виділення в складі організації практично самостійних виробничих відділень – “дивізіонів”.
Рисунок 3 – Продуктовий (дивізіональний) тип організаційної структури управління
Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. За такої структури управління кожний виробничий підрозділ підприємства має власну розгалужену структуру, яка забезпечує його автономну діяльність, але стратегічні завдання управління мають вирішуватися централізовано. За таких умов можливі такі варіанти групування виробничих підрозділів:
1) продуктовий (за виробленими товарами, наданими послугами);
2) регіональний (за географічним місцем знаходження);
3) споживчий (за рівнем задоволення певної групи споживачів).
При матричній структурі управління (рис. 4) керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене в межах конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.
Рис.4. Приклад матричної організаційної структури
Матричні організаційні структури ефективно використовувати для досягнення одночасної вертикальної і горизонтальної інтеграції. Загалом, матричні структури використовуються для реалізації інноваційних проектів.
Матричні структури управління допомагають вирішувати проблеми координації та об’єднувати діяльність постійного персоналу управління й тимчасових проектних груп.