Вищий середній нижчий

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації - президент (директор), віце-президенти (заступники), виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту (керівники виробничих та функціональних підрозділів) розробляє та реалізує оперативні плани із впровадження рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо.

Менеджери нижчого рівня (керівники секторів, груп, майстри, бригадири тощо) координують діяльність операційних виконавців.

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє друга ключова фігура – підприємець. Підприємець – це людина, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досягненнями. Відмінності між менеджером та підприємцем наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Відмінності між менеджером та підприємцем

Ознаки	Характерні особливості
	Менеджера	Підприємця
1. Формальний статус	Є найманою робочою силою, залученою на певних умовах здійснювати управлінську діяльність	Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника тощо, який використовує свої або позичені фінансові ресурси
2. Виробничо-господарська орієнтація	Зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів	Зорієнтований на пошук нових можливостей
3. Здійснення задуманого	Приймає рішення та докладає зусиль для його виконання	Ризикує, тобто може замінити ідею, яка виявилась нежиттєздатною
4. Залучення ресурсів	Залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у нагромадженні та накопиченні фондів	Залучає ресурси для досягнення встановленої мети, виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо
5. Фінансовий стан	Отримує за свою роботу заробітну плату	Виступає власником або розпорядником ресурсів і майна організації
6. Організаційна структура управління	Використовує ту організаційну структуру управління, яка склалась і має ієрархічну природу	Віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, які спираються на неформальні зв‘язки

2

У своєму розвитку управлінська думка зазнала суттєвих змін, що дало змогу виділити певні етапи.

Перший – релігійно-комерційний и пов‘язан з египетсько-шумерською цивілізацією близько 3000 років до нашої ери, коли каста жреців перетворилася на касту релігійних функціонерів-менеджерів. Цьому передувала заміна священного звичаю приносити людські жертви на ритуальні жертви у вигляді – грошей, дорогоцінностей, продуктів харчування. Поступово церков яка була невідокремлена від держави почала контролювати велике майно і цінності, що потребувало системного здійснення функцій контролю, обліку, розподілу і обміну.

Другий – управлінська революція світсько-адміністративного характеру і пов‘язана з іменем Вавилонського правителя Хамураппі (1792-1750 р.р. до н.е.) При ньому був створений відомий кодекс законів царя Хамураппі до складу якого увійшли 285 законів які дозволили вистроїти ефективну систему управління великими володіннями і регулювати відносини між соціальними верствами населення, яки опиралися на письмово сформульовані правові норми.

Третя управлінська революція носить виробничо-будівельний характер і пов‘язана з іменем Навуходоноссора II (605 - 562гг. до н.э.) який був автором проектів висячих садів та Вавилонської башні, системи виробничого контролю на текстильних фабриках і зерносховищах. На думку Кравченка третю революцію в менеджменті характеризують застосування методів управління в виробництві та будівництві, ефективних методів управління і контролю якості продукції.

Четверта управлінська революція за часом припадає на 17-19 столітті пов‘язана з промисловим переворотом. Перехід від ручної праці до машинної праці. В цей період власник засобів виробництва перестає приймати участь не тільки у виробничому процесі а й в процесі управління. Функцію управління він перекладає на найманого працівника (керуючого). При цьому функція контролю залишається за власником. Адміністрування та менеджмент виділяються у самостійний вид діяльності, а керуючі стають важливими учасниками виробничо-економічних процесів. Управління почало перетворюватися в специфічну галузь знань та вмінь.

П’ята управлінська революція називається менеджерською і цілком за часом припадає на 20 століття. Сутність якісних змін в тому, що менеджери зайняли ключові позиції в управління виробництвом принциповим чином потиснули власників підприємств і акціонерів у виконанні контрольних функцій. Так у своїй книзі «Менеджерська революція» 1941 р. Джеймс Бернхем прийшов до висновку що клас капіталістів витіснений класом управлінців, і останні які позбавлені функцій володіння можуть здійснювати політичне і економічне керівництво в інтересах усього суспільства.