2. Фактори рельєфоутворення
До основних факторів рельєфоутворення за О.К.Леонтьєвим (1988) належать:
літологія порід (їх речовинний склад),
геологічні структури, створені тектонічними рухами попередніх геологічних епох,
кліматичні умови.
Літологія порід в багатьох випадках визначає головні риси рельєфу окремих районів. Різні породи земної поверхні мають різну стійкість до впливу зовнішніх сил. Наприклад, осадові породи стійкі відносно вивітрювання, але дуже податливі до руйнівної дії рухливих середовищ, а магматичні і метаморфічні стійкі до впливу рухливих середовищ, але легко руйнуються процесами вивітрювання. При будь-якій геологічній будові стійкі породи утворюють підвищення в рельєфі, а в місцях поширення м’яких порід рельєф переважно згладжений, рівнинний і при достатньому зволоженні там проходять ерозійні процеси.
На процес рельєфоутворення впливає здатність гірських порід пропускати воду. Легкопрониклі породи сприяють переводу поверхневого стоку в підземний, і на поверхні майже не відсутні ерозійні форми. Слабопрониклі породи сприяють розвиткові поверхневого стоку вод, а тому й ерозійним процесам. Проникність може бути зумовлена складом порід (піски, галечники, туфи тощо) або їх тріщинуватістю (вапняки, доломіти і т.п.).
Значно впливає на рельєфоутворення розчинність порід. До легкорозчинних належать солі, гіпси, ангідрити, вапняки, доломіти. Внаслідок карстових процесів утворюються карстові форми рельєфу.
Взагалі стійкі породи утворюють додатні форми рельєфу, а нестійкі – від’ємні, але стійкість порід визначається не лише їх складом, а й умовами навколишнього середовища, зокрема клімату та ін.
Крім літології, значна роль в рельєфоутворенні належить геологічним структурам. Завдяки неоднаковому впливові на них процесів денудації виникають форми рельєфу, що обумовлені, насамперед, впливом власне геологічних структур, - це структурні форми рельєфу. Але вигляд структур залежить також і від характеру та інтенсивності екзогенних процесів, стійкості пластів, їх потужності, характеру залягання. Досить поширена горизонтальна, точніше майже горизонтальна структура, якій у рельєфі відповідають плоскі рівнини і плато (столові країни).
Якщо столові структури розчленовуються ерозійними процесами, виникає плоскогірний тип рельєфу, який в процесі подальшого розчленування може перетворитись на рельєф острівних столово-останцевих височин (наприклад, плато Устюрт та ін.).
При моноклінальному заляганні стійких і податливих проти денудації гірських порід виробляється куестовий рельєф. В цьому випадку одні схили довгі й пологі, а протилежні – короткі та круті (наприклад, перша і друга передгірні гряди в Криму).
Клімат також дуже суттєво впливає на розвиток рельєфу, хоч і не вирішальний. Клімат впливає на інтенсивність процесів вирівнювання., денудації, рослинний покрив, а останній як функція клімату – на рельєф. Отже, екзогенні процеси в основному мають зональний характер і створені ними форми рельєфу також.
За рельєфотворчою роллю розрізняють:
нівальний,
гумідний,
арідний клімати.
Нівальний – це такий клімат, коли протягом року опади випадають переважно у твердій фазі в достатній кількості, щоб нагромадилися сніжники і утворилися льодовики. Рухливий сніг і лід інтенсивно моделюють рельєф.
Гумідний клімат. В областях з гумідним кліматом кількість опадів протягом року більша, ніж їх може випаровуватись або просочитись в літосферу. Надлишок вологи стікає по поверхні у вигляді тимчасових і постійних водотоків, і утворюються яри, балки, річкові долини. Інтенсивно проходять також процеси вивітрювання, карстові.
Арідний клімат характеризується малою кількістю опадів, великою сухістю та випаровуваністю, що переважає в багато разів річну кількість опадів. Основним рельєфотворчим агентом тут стає вітер, який створює еолові форми рельєфу.
Отже, рельєф утворюється під впливом сукупної дії ендогенних і екзогенних процесів. Так, тектонічні форми, що виникають під впливом тектонічних рухів, досить видозмінюються екзогенними процесами.
У формуванні та розвитку рельєфу діє закон рівноваги рельєфотворчих сил, тобто будь-який прояв внутрішніх сил Землі неодмінно спричиняє прояв зовнішніх сил. Сукупне спрямування цих сил повинне б створити таку поверхню, коли настає їх взаємна компенсація, але такої поверхні майже не виникає, бо активність цих сил змінюється в просторі і часі.