Топографія серця

Серце (cor) розташоване в грудній порожнині (cavitas thoracis; cavitas thoracica) в середньому середостінні (mediastinum medium), яке є відділом нижнього середостіння (mediastini inferioris). Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна третина – справа.

З боків до серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня прилягає до груднини (sternum) і ребрових хрящів (cartilagines costales).

Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових хрящів.

Права межа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща (на 1-2 см вправо від краю груднини) до V правого ребрового хряща.

Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде від V правого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівому V міжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан; мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки серця.

Клапан аорти (valva aortae) вислуховується в другому міжребер’ї справа від груднини.

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) вислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) вислуховується біля основи мечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого ребрового хряща з грудниною) – точка Боткіна.

Вступ до серцево-судинної системи

Судинна система є системою трубок, по яких циркулює рідина із спеціальними властивостями (кров або лімфа), що необхідно для постачання клітин організму поживними речовинами та киснем і для видалення продуктів життєдіяльності клітинних елементів і перенесення цих продуктів до екскреторних органів (ниркам). При цьому забезпечується постійність та гомогенність (однорідність) внутрішнього середовища людини.

По характеру циркулюючої рідини судинну систему людини і хребтових можна розділити на два відділи:

- кровоносну систему – систему трубок, по яких циркулює кров (артерії, вени, відділи микроциркуляторного русла і серце);

- лімфатичну систему – систему трубок, по яких рухається безбарвна рідина – лімфа.

В артеріях кров тече від серця на периферію, до органів і тканин, у венах – до серця.

Рух рідини в лімфатичних судинах відбувається так само, як і у венах, в напрямі від тканин до центру.

Є, проте, істотні відмінності між характером відведення речовин венозними і лімфатичними судинами. Розчинені речовини всмоктуються головним чином кровоносними судинами, тверді частинки – лімфатичними. Всмоктування через кров відбувається значно швидше.

В клініці всю систему судин називають серцево-судинною, в якій виділяють серце і судини.

Кровоносна система людини замкнена і складається з центрального органу — серця та сполучених з ним кровоносних судин (лат. vas, греч. angeion – судина; звідси – ангіологія). Серце своїми ритмічними скороченнями приводить в рух всю масу крові, що міститься в судинах.

Артерії. Кровоносні судини йдуть від серця до органів і несучі до останніх кров, називаються артеріями (аег — повітря, tereo – міщу; на трупах артерії порожні, чому за старих часів вважали їх повітроносними трубками).

Стінка артерій складається з трьох оболонок.

Внутрішня оболонка (tunica intima) вистилає просвіт судини ендотелієм, під яким лежать субендотелій і внутрішня еластична мембрана.

Середня оболонка (tunica media) побудована з волокон гладкої м’язової тканини, (міозитів), що чергують з еластичними волокнами.

Зовнішня оболонка (tunica externa) містить сполучнотканинні волокна. Еластичні елементи артеріальної стінки утворюють єдиний еластичний каркас, що працює як пружина і обумовлює еластичність артерій.

У міру віддалення від серця артерії діляться на гілкі і стають все дрібнішими.

Найближчі до серця артерії (аорта і її крупні гілки) виконують головним чином функцію проведення крові. В них на перший план виступає протидія розтягуванню масою крові, яка викидається серцевим поштовхом. Тому в стінці їх відносно більше розвинені структури механічного характеру, тобто еластичні волокна і мембрани. Такі артерії називаються артеріями еластичного типу.

В середніх і дрібних артеріях, в яких інерція серцевого поштовху слабшає і потрібне власне скорочення судинної стінки для подальшого просування крові, переважає скоротлива функція. Вона забезпечується відносно великим розвитком в судинній стінці м'язової тканини. Такі артерії називаються артеріями м'язового типу.

Окремі артерії забезпечують кров'ю цілі органи або їх частини.

По відношенню до органу розрізняють артерії, що йдуть зовні органу, до проникнення в нього – екстраорганні (позаорганні) артерії, їх продовження, що розгалужуються усередині органа – інтраорганні (внутрішньо органні) артерії.

Бічні гілки одного і того ж стовбура або гілки різних стовбурів можуть з’єднуватися один з одним. Таке з’єднання судин до розгалуження їх на капіляри носить назву анастомозу, або співустя (stoma — гирло). Артерії, утворюючи анастомози, називаються анастомозуючими (їх більшість).

Артерії, що не мають анастомозів з сусідніми стовбурами до переходу їх в капіляри, називаються кінцевими артеріями (наприклад, в селезінці). Кінцеві артерії легше закупорюються кров’яним корком (тромбом), що призводять до утворення інфаркту (місцеве омертвіння органу).

Останні розгалуження артерій стають тонкими і дрібними і тому виділяються під назвою артеріол. Вона відрізняється від артерії тим, що стінка її має лише один шар м'язових клітин, завдяки якому вона здійснює регулюючу функцію.

Артеріола продовжується безпосередньо в прекапилляр, в якому м'язові клітини не складають суцільного шару. Прекапілляр відрізняється від артеріоли ще і тим, що він не супроводжується венулою.

Від прекапилляра відходжують численні капіляри.

Капіляри є якнайтоншими судинами, що виконують обмінну функцію. У зв'язку з цим стінка їх складається з одного шару плоских ендотеліальних клітин, проникного для розчинених в рідині речовин і газів. Широко анастомозуючи між собою, капіляри утворюють сітки (капілярні сітки), які переходять у посткапіляри, а вони побудовані аналогічно прекапилляру.

Посткапіляр продовжується у венулу, супроводжуючи артеріолу. Венули утворюють тонкі початкові відрізки венозного русла, складові корені вен і переходять у вени.

Вени (лат. vena, греч. phlebs; звідси флебіт – запалення вен) несуть кров в протилежному, по відношенню до артерій, напрямі від органів до серця.

Стінки вен побудовані по тому ж плану, що і стінки артерій, але вони значно тонше і в них менше еластичної і м'язової тканини, завдяки чому порожні вени спадаются, просвіт же артерій на поперечному розрізі зіяє.

Вени, зливаючись один з одним, утворюють великі (крупні) венозні стовбури – вени, що впадають в серце.

Вени широко анастомозируют між собою, утворюючи венозні сплетення.

Рух крові по венах здійснюється завдяки діяльності і присмоктуючій дії серця і грудної порожнини, в якій під час вдиху створюється негативний тиск через різницю тиску в порожнинах, а також завдяки скороченню скелетних м’язів і вісцеральних м’язів органів.

Має значення і скорочення м'язової оболонки вен, яка у венах нижньої половини тіла, де умови для венозного відтоку складніші, розвинута краще, ніж у венах верхньої частини тіла.

Зворотньому току венозної крові перешкоджають особливі пристосування вен – клапани, що становлять особливості венозної стінки.

Венозні клапани складаються із складки ендотелію, що містить шар сполучної тканини. Вони обернуті вільним краєм у бік серця і тому не перешкоджають току крові в цьому напрямку, але утримують її від повернення назад.

Артерії і вени звичайно йдуть разом, причому дрібні і середні артерії супроводжуються двома венами, а крупні — однієї. З цього правила, окрім деяких глибоких вен, становлять виняток головним чином поверхневі вени, що йдуть в підшкірній клітковині і майже ніколи не супроводжуюють артерії.

Стінки кровоносних судин мають власні обслуговуючі їх тонкі артерії і вени – судини судин (vasa vasorum). Вони відходять або від того ж стовбура, стінку якого забезпечують кров'ю, або від сусіднього і проходять в сполучнотканинному шарі, що оточує кровоносні судини і більш менш тісно пов’язаному з їх зовнішньою оболонкою. Цей шар носить назву судинної піхви (vagina vasorum).

В стінці артерій і вен закладені численні нервові закінчення (рецептори і ефектори), пов'язані з центральною нервовою системою, завдяки чому по механізму рефлексів здійснюється нервова регуляція кровообігу.

Кровоносні судини є обширними рефлексогенними зонами, що відіграють велику роль в нейро-гуморальній регуляції обміну речовин.

Відповідно функції і будови різних відділів і особливостям іннервації всі кровоносні судини діляться на такі групи:

- присерцеві судини, що починають і закінчують обидва кола кровообігу – аорта і легеневий стовбур (тобто артерії еластичного типу), порожнисті і легеневі вени;

- магістральні судини, які розподіляють кров по організму, це – крупні і середні екстраорганні артерії м'язового типу і екстраорганні вени;

- органні судини, що забезпечують обмінні реакції між кров'ю і паренхімою органів, це внутрішньоорганні артерії і вени, а також ланки микроциркуляторного русла.

СХЕМА КРОВООБІГУ

Кровообіг починається в тканинах, де здійснюється обмін речовин через стінки капілярів (кровоносних і лімфатичних).

Капіляри складають головну частину мікроциркуляторного русла, в якому відбувається мікроциркуляція крові і лімфи. До мікроциркуляторного русла відносяться також лімфатичні капіляри і інтерстиціальні простори.

Мікроциркуляція – цей рух крові і лімфи в мікроскопічній частині судинного русла. Мікроциркуляторне русло, по В. В. Купріянову, включає 5 ланок:

- артеріоли як найдистальніші ланки артеріальної системи;

- прекапіляри, або прекапілярні артеріоли, що є проміжною ланкою між артеріолами і капілярами;

- капіляри;

- посткапіляри, або посткапілярні венули;

- венули, що є коренями венозної системи.

Всі ці ланки наділені механізмами, що забезпечують проникність судинної стінки і регуляцію кровотоку на мікроскопічному рівні.

Мікроциркуляція крові регулюється роботою м’язів артерій і артеріол, а також особливих м’язових сфінктерів, існування яких передбачив І. М. Сеченов і назвав їх ”кранами”. Такі сфінктери знаходяться в пре- і посткапілярах. Одні судини мікроциркуляторного русла (артеріоли) виконують переважно розподільну функцію, а інші (прекапіляры, капіляри, посткапіляри і венули) – переважно трофічну (обмінну).

Мале коло кровообігу або легеневе. Венозна кров з правого передсердя (atrium dextrum) через правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum) переходить в правий шлуночок (ventriculus dexter), який скорочуючись, виштовхує кров в легеневий стовбур (truncus pulmonalis) . Останній розділяється на праву легеневу артерію (arteria pulmonalis dextra) і ліву легеневу артерію (arteria pulmonalis sinistra), що проходять через ворота легенів (hilum pulmonis).

В легеневій тканині артерії розподіляються до капілярів, що оточують кожну альвеолу. Після звільнення еритроцитами вуглекислоти і збагачення їх киснем венозна кров перетворюється на артеріальну.

Артеріальна кров по чотирьох легеневих венах (в кожній легені дві вени) збирається в ліве передсердя (atrium sinistrum), а потім через лівий предсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum) переходить в лівий шлуночок (ventriculus sinister). Від лівого шлуночка починається велике коло кровообігу.

Велике коло кровообігу. Артеріальна кров з лівого шлуночка (ventriculus sinister) під час його скорочення викидається в аорту (aorta). Аорта розпадається на артерії, що забезпечують кров'ю голову, шию, кінцівки, тулуб і всі внутрішні органи, в яких вони закінчуються капілярами. З крові капілярів виходять в тканини живильні речовини, вода, солі і кисень, резорбуються продукти обміну і вуглекислота.

Капіляри збираються у венули, де і починається венозна система судин, що представляє корені верхньої і нижньої порожнистих вен. Венозна кров по цих венах потрапляє в праве передсердя (atrium dextrum), де і закінчується велике коло кровообігу.

Серцеве коло кровообігу. Це коло кровообігу починається від аорти правою вінцевою артерією (arteria coronaria sinistra ) і лівою вінцевою артерією (arteria coronaria sinistra ), по яких кров поступає у всі шари і частини серця, а потім збирається по дрібних венах у вінцеву пазуху (sinus coronarius). Ця судина широким гирлом відкривається в праве передсердя серця (atrium dextrum). Частина дрібних вен стінки серця відкривається в порожнину правого передсердя і шлуночка серця самостійно.

АОРТА

(aorta)

Аорта (aorta) – найбільша артеріальна судина (vas arteriosum) еластичного типу великого кола кровообігу (circulus sanguineus major).

Аорта (aorta) поділяється на:

- висхідну частину аорти (pars ascendens aortae);

- дугу аорти (arcus aortae);

- низхідну частину аорти (pars descendens aortae), яка має:

- грудну частину аорти (pars thoracica aortae);

- черевну частину аорти (pars abdominalis aortae).

Висхідна частина аорти; висхідна аорта (pars ascendens aortae; aorta ascendens) виходить з лівого шлуночка (ventriculus sinister) позаду лівого краю груднини (sternum) на рівні III міжребер’я.

У початковому відділі вона має розширення – цибулину аорти (bulbus aortae), в якій містяться три пазухи аорти (sinus aortae). У цьому місці від висхідної частини аорти відходять ліва і права вінцеві артерії (aa. coronariae sinistra er dextra).

Висхідна частина аорти (pars ascendens aortae) лежить позаду і дещо справа від легеневого стовбура (truncus pulmonalis), піднімається вгору і на рівні другого правого ребрового хряща переходить у дугу аорти (arcus aortae).

Дуга аорти (arcus aortae) повертає вліво і назад від рівня задньої поверхні другого ребрового хряща до рівня лівого боку тіла четвертого грудного хребця, де переходить в низхідну частину аорти (pars descendens aortae).

Між ввігнутою поверхнею дуги аорти (arcus aortae) і легеневим стовбуром (truncus pulmonalis) на початку лівої легеневої артерії (arteria pulmonalis sinistra) є артеріальна зв’язка (lig. arteriosum) – заросла артеріальна протока (протока Ботала).

Від опуклої поверхні дуги аорти (facies arcus aortae) починається справа наліво:

- плечо–головний стовбур (truncus brachiocephalicus);

- ліва загальна сонна артерія (arteria carotis communis sinistra);

- ліва підключична артерія (arteria subclavia sinistra.

Низхідна частина аорти; низхідна аорта (pars descendens aortae; aorta descendens) має:

- грудну частину аорти; грудну аорту (pars thoracica aortae; aorta thoracica), яка проходить у верхньому та задньому нижньому середостінні (mediastinum superius et posterius inferius) і розміщена зліва від тіл грудних хребців (вздовж неї відходять парні нутрощеві і пристінкові гілки);

- черевну частину аорти; черевну аорту (pars abdominalis aortae; aorta abdominalis), яка є продовженням грудної частини аорти (pars thoracica aortae).

Черевна аорта починається на рівні ХІІ грудного хребця (verthebra thoracica duodecima [ХІІ]), проходить через аортальний розтвір діафрагми (hiatus aorticus diaphragmatis) і продовжується до рівня ІV поперекового хребця (vertebra lumbalis quarta [ІV]).

Черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) розташована на передній поверхні тіл поперекових хребців (facies anterior corporum vertebrarum lumbalium) зліва від серединної лінії.

Від черевної частини аорти (pars abdominis aortae) відходять:

- парні пристінкові гілки;

- парні нутрощеві гілки;

- непарні пристінкові гілки;

- непарні нутрощеві гілки.

Черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) на рівні IV поперекового хребця закінчується роздвоєнням (bifurcatio), розгалужуючись на:

- праву спільну клубову артерію (arteria iliaca communis dextra);

- ліву спільну клубову артерію (arteria iliaca communis sinistra).