Іннервація серця

Серце (cor) отримує:

- чутливу іннервацію;

- симпатичну іннервацію;

- парасимпатичну іннервацію.

Іннервують серце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia cervicalia et ganglia thoracica superiora trunci sympathici) утворюють:

- верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior);

- середній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis medius);

- нижній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis inferior);

- грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici).

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, розширюють вінцеві судини (vasa coronaria).

Парасимпатичні передвузлові волокна ідуть в складі блукаючого нерва (nervus vagus), утворюючи:

- верхні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores);

- нижні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales inferiores);

- груднi серцевi гілки (rr. cardiaci thoracici).

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх амплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій (lumen arteriarum coronariarum).

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів (nn. cardiaci) і серцевих гілок (rr. cardiaci) до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

- поверхневе позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis);

- глибоке позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus).

Гілки позаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus intramuralis), яке умовно поділяється на:

- підепікардіальне сплетення (plexus cardiacus subepicardialis);

- внутрішньом’язове сплетення (plexus cardiacus intramuscularis);

- підендокардіальне сплетення (plexus cardiacus subendocardialis).

Особливо розвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.

Осердя; перикард; навколосерцева сумка

(pericardium)

Серце вкрите осердям і складається із:

- зовнішнього волокнистого осердя (pericardium fibrosum), яке біля основи великих судин серця переходить на їх зовнішню оболонку;

- внутрішнього серозного осердя (pericardium serosum).

Серозне осердя (pericardium serosum) має:

- пристінкову пластинку (lamina parietalis), яка вистеляє зсередини волокнисте осердя (pericardium fibrosum);

- нутрощеву пластинку (lamina visceralis).

Ці пластинки сформовані серозною оболонкою (tunica serosa).

Пристінкова пластинка (lamina parietalis) та нутрощева пластинка; епікард (lamina visceralis; epicardium) вкривають серце (cor) ззовні і переходять одна в одну в ділянці основи серця (basis cordis).

Між пластинками серозного осердя (pericardium serosum) міститься щілиноподібний простір – осердна порожнина (cavitas pericardialis), в якій є невелика кількість серозної рідини.

В осердній порожнині (cavitas pericardialis) виділяють такі осердні пазухи:

- осердна поперечна пазуха (sinus transversus pericardii);

- осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii).

Осердну поперечну пазуху (sinus transversus pericardii) обмежовують:

- спереду початкові відділи аорти і легеневого стовбура;

- ззаду стінка правого передсердя та верхня порожниста вена.

Осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii) розміщена на діафрагмовій поверхні між:

- основою легеневих вен зліва;

- нижньою порожнистою веною справа.